– Люб’язно повідомляю, пане владо, що якщо я побачу це в будь-якій місцевій газеті, то буде погано. Можете вірити мені, що я не здамся, я буду вистежувати кожне зловживання в Дубецькому, ви станете проклинати мене більше, ніж єгиптяни сім кар. Це інформація, яка має величезну ціну у світі журналістики.
– Розумію і постараюся, щоб це нікуди не дійшло.
– Я на це розраховую. Це все?
– Так, якщо буде потрібно, ми з вами зв’яжемось.
Журналіст потиснув йому руку і вийшов з відділку. Генрі не чув, як машина від’їхала. Він стрибав від радості і голосно сміявся. Він мав рацію, щось тут сильно було не так, у них був убивця, можливо, серійний. Оце справа буде!
Кшисєкові довелося протиснутися в гараж між двома чорними позашляховиками Porsche Cayenne. Згаданим сюрпризом мав бути гість, точніше гості, якщо тільки це не був якийсь кейтерінг з Жешова у версії Golden VIP. Він поставив велосипед і зайшов до будинку. Замість Вероніки в короткому халатикові його зустрів високий тип у темному костюмі.
– Хвилинку, – зупинив його незнайомець. Гості, мабуть, були важливі, бо це, і до гадалки не ходи, Кшисєк справу з охоронцем. На щастя, з кухні вийшла Вероніка (звичайно одягнена) і крикнула їм:
– Споко, це він, пусти його, Анджеєк.
Той недбало посміхнувся й рушив до кухні, знімаючи піджак.
– У вас на столі кавка, там і ваше улюблене печиво, – щебетала Вероніка. – А ти, Кшисю, переодягнися та йди до вітальні, і швиденько.
Тож він пішов до своєї кімнати і переодягнувся в чисту футболку з логотипом свого університету. У нього нічого більш кращого не було, він не чекав приходу тьоті, хлопцеві здавалося, що його візит до цілителя складатиметься з лікування, вправ чи ще чогось, а неформальний одяг для такої нагоди підходив найкраще. Ну ще турецький душ, як це називав його брат, чи то кілька "пшиків" дезодоранту під і на футболці. Кшисєк був готовий до зустрічі гостя.
Хлопець зайшов у вітальню й зупинився на місці. У цей момент у нього виникли підозри, що його лікування в основному полягало в тому, щоб викликати у нього постійні коливання пульсу, його постійно щось лякало, переслідувало, дивувало або, що більш приємніше, хвилювало. Незважаючи на те, що це було добре, це змусило ваше серце прискоритися. Що ж, те, що він зараз побачив, було забагато для простого смертного.
Якуб сидів на дивані, тримав у руках плейстейшен та грав у якусь бойовку. Поруч із ним, також із пристроєм, стояв президент ІІІ Речі Посполитої, Владислав Слодковський. У обох були розхристані сорочки, затяті обличчя, а емоції вони охолоджували крижаним пивом. Варто зауважити, що голова держави, ймовірно, програвав, адже з його вуст зірвалося абсолютно неполітичне "ніж, курва".
– Владек, поводься пристойно, холєра! – дорікнула йому дружина, Йоанна Слодковська. Вона, навпаки, потягувала вино з гарного келиха. – Тебе слухає потенційний виборець.
– Ха! – Президент зробив паузу і кинув плейстейшн на диван. – Кшисєк, так?
Він підвівся і підійшов до приголомшеного хлопця.
– Так, Кшисєк, – підтвердив той крізь стиснуте горло.
– Владек. – Він подав йому руку, яку хлопець енергійно потис. – Можеш сміливо називати мене тут на ім'я, але ж коли ми зустрінемося офіційно, ти розумієш.
– Звичайно, – він охоче кивнув, хоча в цей момент у нього трохи запаморочилося в голові.
– Тоді ти граєш з переможцем, – крикнув Якуб хлопцеві, і чоловіки повернулися до гри.
Вероніка помахала Кшисєку, показуючи високий барний стілець, обтягнутий шкірою. Він не знав, що гірше — обіграти президента чи зробити якийсь промах перед ним. Він зупинив свій вибір на барному стільці. Лише зараз він помітив, що вітальня цікаво з’єднана з кухнею завдяки розсувній стінці.
– Ася.
Перша леді подала йому руку. Хлопець не знав, цілувати чи обійняти жінку. На своїх невтомних лекціях з доброї поведінки дідусь радив цілувати, але він не наважувався. Тож він злегка обійняв.
– Тримай ось, щоб розслабитися. – Дружина президента дістала із шафи склянку, налила соку і долила горілкою. Кухнею вона ходила так, наче сама її проектувала. – Вино може діяти надто повільно, а ми не можемо сидіти довго.
– Першій леді не відмовляють, — сором’язливо сказав він і одразу випив півсклянки. Гіркота горілки була копняком під дупу, що йому, мабуть, і було потрібно.
– Ха, хіба я не казала, що ти йому сподобаєшся, – зраділа Вероніка. – Першій леді не відмовляють, ось що сказав. А про мене написав лише те, що я "гарна дупа".
– Тому що ти нею і є, я завжди тобі так казала. Якби я була лісбі, я б давно забрала тебе із цього забутого людьми села.