– Ось мій номер телефону. – Він простягнув йому аркуш з зображенням святого Христофора. На звороті був написаний номер мобільного телефону. – Телефонуйте, зазвичай вечорами я вільний. Ми можемо спокійно поговорити.
– Із задоволенням. Приготую кілька запитань для роботи, може нарешті зрушу тему.
– Сподіваюсь. До речі, мене звуть Анджей, – протягнув руку вікарій.
– Кшисєк, – відповів хлопець, згортаючи аркуш зі святим.
– Ех, випадковість, віриш чи ні, але в Польщі картинку зі святим Кераном не купиш.
– Дякую за чай. Дуже добрий. І за горілку, яку не випив. З Богом.
- З Богом. – вікарій міцно, по-чоловічому потиснув йому руку.
Кшисєк вийшов з будинку, сонце вже поволі сховалося за пагорбами Диновського Підгір’я. Час їхати додому. Він скочив на велосипед і озирнувся, але священик не вийшов, щоб попрощатися з ним.
Дорога додому була прямою та неймовірно чарівною. Він не був закоренілим городянином, цінував принади природи, кілька разів їздив у гори, але не на Крупувки[43], вулицю в Польщі, за яку більше усього незручно та соромно, а в справжні гори, де вдень майже не побачиш живої душі. На перший погляд лінивий Сан, оточений пагорбами і луками, що занурюються в ранковий туман, навіював йому неповторний настрій, він просто хотів жити, і тим сильніше було його бажання перемогти хворобу. Він тиснув на педалі, їдучи вздовж річки Сан і вперше в житті пошкодував, що не їде верхи. Велосипед тут був зовсім непідходящий, от кінь підійшов би ідеально.
Вдома на нього чекали дві приємні речі: зустріч із Веронікою, забороненим плодом, спокусливішим за яблуко в райському саду, та вечірня розмова з Якубом, яка обіцяла бути дуже цікавою. Вони збиралися вперше залишитися наодинці, Кшисєк збирався розпитати цілителя про всі його секрети, звісно ж, пов’язані з цілительством. Можливо, він не був талановитим дослідником, але сподівався завтра прокинутися, багатшим на це знання.
РОЗДІЛ 9
Вони сиділи в кабінеті Якуба, збираючись вперше почати сеанс, який оголошував цілитель. Розмова. Нібито зцілююча, принаймні, перший крок до прощання з небажаним гостем у голові Кшисєка. Генрі сьогодні не було, смерть Зенобії Жарци відійшла на задній план, залишившись десь за сучасним будинком Якуба та Вероніки. Кшисєк тремтів від нетерпіння, а також трохи боявся. Він вирішив кинути рукавичку.
– Почнемо з того, як ти лікуєш. – Хлопець почав вечірню розмову з питання, яке його найбільше цікавило. Він постійно думав, як все буде виглядати насправді, чи буде якийсь ритуал, покладання рук, зілля, чи відчує він цілющу силу, що тече по його тілу.
– Відразу з важкої артилерії, так? – усміхнувся Якуб. – Дозволь саме мені вести розмову, це буде як інтерактивна розповідь, ніжний роман, відкриття одне одного. Хочеш на першому ж побаченні бажаєш трикутничка, знімай труси, дівка, і вперед! Це так не працює. Проте я дозволяю вам задавати запитання.
– Милостивий пане.
– А ти природжений насмішник. Ти був би ідеальним блазнем у королівському дворі, розум прихований за гострим язиком і браком поваги до святості.
– Тож з чого ми почнемо? – запитав Кшисєк, наливаючи кожному по келишкові вишневої горілки, яка мала стати каталізатором цього вечора.
– Почнемо з того, що я сам хворів. Не вдаючись у подробиці, я пішов до доктора Радзішевського для остаточного діагнозу, і цей надзвичайно мудрий чоловік сказав мені коротке, заєбательськи просте речення: рак підшлункової залози. Я пройшов усі класичні стадії печалі. Ти, мабуть, добре це знаєш з власної автопсії?
– Я пройшов крізь це вже після того, як мені повідомили про підозру на захворювання. Серйозно, я відразу зрозумів, що мені хана. Заперечення мене, чомусь, оминуло. Була злість, досить сильний торг, звичайно, в моєму випадку єдиним торговим партнером був сам Бог. Дивно, як людина, яка раніше була невіруючою, раптом усвідомлює, що надія є тільки на Бога, про існування якого вона досі не надто замислювалася. Що тут робити? Залишитися вірним своїм ідеалам чи смиренно схиляти голову в церкві? Була депресія, а щодо сприйняття, не знаю, ти все перевернув для мене догори ногами. Зараз я відчуваю, що ця хвороба точно повинна зникнути, у мене з'явилася така дивна впевненість.
– Мушу тебе стурбувати, немає стовідсоткової гарантії, що я тебе вилікую, зрозумієш, коли дійдеш до кінця моєї історії.
– Ти гарантуєш, що закінчиш, перш ніж пухлина вб’є мене?
– Гарантую. Але давайте не відхилятися від цього добре обраного курсу. Продовжуй слухати.
43
Вулиця Крупувки – це центральна і тому найпредставницька вулиця Закопаного. Це також одна з п'яти найбільш відомих вулиць у Польщі. Один її кінець розташований на Губалувці біля фунікулерної станції, звідки тягнеться у південному напрямку. Вулиця Крупувки має довжину понад кілометр. Ця пряма прогулянкова вулиця з широким вибором магазинів, ресторанів та готелів приваблює тисячі відвідувачів цілий рік. Один раз на рік Крупувки приймає гостей на Міжнародний Гірський Фольклорний Фестиваль, протягом якого барвисто одягнені виконавці з усіх континентів йдуть вулицею та представляють їхній традиційний одяг та народну музику.