– Тобто зцілення все-таки бувають?
– Так, самозцілення, це моя теорія, заснована на тому, що зі мною сталося.
– Тобто, ці святі місця потрібні? Дивний висновок.
– Перекручена логіка, чи не так? Святі місця не лікують з Божою допомогою, але для зцілень вони необхідні.
Кшисєк почав відкорковувати чергову пляшку вишневої горілки, але Якуб зупинив його простим жестом.
– Стримай своїх коней, бо нас знесе геть, перш ніж прибуде Генрі.
– Отже, у нас сьогодні теж будуть посиденьки детективів?
– Взагалі то, він вже має бути тут, — сказав хазяїн, дивлячись на годинник. – Досить на сьогодні філософських міркувань. Мабуть, ти дізнався від мене більше, ніж я хотів тобі сказати, але як би там не було, у нас менше часу, зазвичай я проводив тихі вечори, витрачав їх на довгі розмови з пацієнтами. У тебе все інакше, сподіваємося, що це не завадить процесу одужання. Щонайбільше, ти побудеш у мене ще кілька днів.
У цей момент у вхідні двері постукали. Приглушені голоси в коридорі, безсумнівно, належали Вероніці та Генрі. Через деякий час до кімнати зайшов поліцейський, впускаючи запах свіжого повітря, він тримав у руці пляшку з якимось напоєм, щоки його були рожеві від холоду.
– Ще одна зима, а снігу немає, – привітався він з Якубом і Кшисєком. – Але ніч сьогодні буде морозною. Є чим зігріти, персиковка, з додаванням липового меду.
– Люба, може ти принесеш нам чого-небудь погризти? – гукнув Якуб у бік кухні.
Вечори були чоловічими, і Вероніка ніколи в них не брала участі, а Кшисєкові чомусь не хотілося знати причину цієї відсутності. Можливо, цілитель дотримувався старого польського правила, що дружина не повинна говорити в товаристві чоловіка, а якщо й робила, то для того, щоб визнати його рацію. Так чи інакше, через кільканадцять хвилин вона принесла до кімнати дві тарілки з холодним м’ясом, маринованими грибами, жовтим сиром та сиром з плетінню, а також сільський хліб і сало. Вона не сказала ні слова, але зуміла підморгнути хлопцю. Йому було цікаво, наскільки це було непомітним, і чи Якуб або Генрі нічого не помітили.
– У нас щось є в нашій справі, панове, нам треба за це випити, – почав поліцейський. – Спочатку ваша пляшка, бо вишня є вишня. У вишні є вітаміна, а вітаміна є основою людини.
– Що маємо? – поцікавився Кшисієк. – То, певне, має якесь відношення до того мерця?
– Не інакше! - Генрі потер руки. – Ну, у нас є ідентифікація, підтвердження особи нашого загиблого, якого наш колега знайшов у такий бравурний спосіб. Тип носить красиве ім'я Бартош, прізвище - Лєшняк. За фахом він був журналістом, і його останнім призначенням була справа цілителів, які загадковим чином прощалися з життям. Останньою діяльністю, про яку ми знаємо, було інтерв’ю з певною Зенобією Жарцою. Він приїхав до нас із Варшави і це була остання поїздка в його житті.
– Ти в страшенно гарному настрої, – глузливо прокоментував Якуб.
– А я ще нічого не пив! - Генрі посміхнувся від вуха до вуха.
– Отже, щось відбувається, – сказав Кшисєк. – Це вже не лише твої спекуляції, а наші припущення.
– Це дещо більше. Я переконаний, що його смерть безпосередньо пов’язана з вбивством. Так, не біїмося вживати це слово голосно й чітко: убивством нашої Зенобії. Вчинене в нашому районі серійним вбивцею. Журналіста могла вбити та сама людина, але не обов’язково. Однак це був хтось місцевий.
Вони уважно дивилися на поліцейського, хвилину нічого не коментуючи.
– Ви приголомшені, чи не так? Це не міг бути чужий. Вбивця знав, як дістатися до холерика, причому вночі. Я знаю, що в епоху всюдисущого GPS кожен би знайшов туди дорогу, але немає такої опції "провадь до найменш відвідуваного місця Диновського передгір’я". Це був хтось місцевий. Вбивця – звідсіля. Або вбивці. Я досі не впевнений, чи Зенобія та журналіст загинули від однієї руки, але є багато вказівок на це. Це привело б нас до висновку, що – я знаю і повторююся – серійний вбивця є місцевим жителем.
– То зараз певні справи почнуть рухатися з місця, – весело прокоментував Кшисєк.
– Не сьогодні і не завтра. Але за кілька днів це напевне, завдяки колегам-журналістам. Якщо хтось із них помирає, не дай Боже трагічною смертю, письменницька громада відразу йде на війну. Спочатку шукатимуть бомбу, тобто політичні зв’язки. Якщо колега Бартош Лєшьняк шпигував навколо депутата, сенатора, мафіозі, можливо, перевіряв якийсь тендер, ми знаємо, хто за цим стоїть. Відомі сервіси. Щоправда, мабуть, нічого не знайдуть, бо хлопець займався в основному кримінальними справами, тож інтерес трошки спаде, але, все одно, виникнуть питання типу: "А де була поліція?". Ніхто не запитає: "А що тут відбувається?", бо це буде доказом крайньої некомпетентності цих придурків, які називають себе журналістами. Тоді воно зрушить з місця, варшавські франти з великими зірками на погонах нахмуряться і пришлють сюди якусь команду для супер, курва, надзвичайних справ.