Агата Крісті
Знахідка у бібліотеці
1
Місіс Бентрі снилося, ніби на виставці квітів її горошок посів перше місце. Вікарій, у сутані й стихарі, вручав у церкві нагороди. Повз вікарія пройшла в купальнику його дружина. Але так уже ведеться у снах, що це не викликало в парафіян ніякого осуду, хоч наяву було б зовсім навпаки. Місіс Бентрі розкошувала в своєму сні. Її завжди тішили такі передранкові видіння. Та от біда — їх щораз уривав вранішній чай.
Десь у глибині свідомості місіс Бентрі відбивалися хатні звуки цієї пори. Ось по карнизі забряжчали кільця — то одна покоївка відслонила на сходах штору; ось почувся віник і совок — то друга заходилася підмітати в передпокої; десь далеко на вхідних дверях важко відсунувся засув. Починався новий день.
Внизу, у вітальні, хтось відчиняв важкі дерев’яні віконниці. Місіс Бентрі це чула й ніби не чула. Ще з півгодини долинатимуть звичайні хатні звуки — обережні, притлумлені, не дратівливі, бо добре знайомі. Їх завершать швидкі, впевнені кроки в коридорі; зашелестить сукня з вибивного ситцю, ніжно дзеленькне чайний прибор на таці, коли її поставлять на столик за дверима, потім почується легенький стукіт у двері й увійде Мері, щоб розсунути штори. Уві сні місіс Бентрі насупилася. Крізь дрімоту промкнулося щось незвичайне для цієї пори й насторожило її. Кроки. Поквапні кроки в коридорі. Але чому так рано? Її вухо мимоволі чекало, коли дзеленькне порцеляна… І не дочекалось. Натомість у двері постукали. Машинально, ще не прокинувшись від сну, місіс Бентрі гукнула:
— Увійдіть!
Двері відчинилися. Зараз забряжчать кільця на карнизах… Але кільця не забряжчали. Із зеленої кімнатної сутіні долинув голос Мері, здушений, істеричний:
— Мадам! О мадам! Там, у бібліотеці… труп! — І дівчина, нестямно заридавши, кинулася з кімнати. Місіс Бентрі сіла в ліжку. Або в її сні стався якийсь дивний поворот, подумала вона, або…
— Не може бути, — вголос промовила місіс Бентрі. — Це мені приверзлося.
І все ж таки вона дедалі дужче переконувалася, що це не сон, і Мері, її старша, найвихованіша покоївка, таки вигукнула оті неймовірні слова.
Місіс Бентрі ще якусь хвилину розмірковувала, а тоді почала ліктем будити чоловіка:
— Артуре! Артуре, прокинься! — Полковник Бентрі щось буркнув і перевернувся на другий бік.
— Прокинься, Артуре! Ти чув, що вона сказала?
— А чого ж! — непевно кинув полковник. — Я цілком згоден з тобою, Доллі. — І вмить знов заснув. Місіс Бентрі заходилася термосити його.
— Та послухай же, що сказала Мері: у бібліотеці труп!
— Е-е, як?
— У бібліотеці труп!
— Хто сказав?
— Мері.
Полковник Бентрі нарешті прочумався.
— Дурниці, стара! Тобі приснилось.
— Та ні ж бо! Спершу я й сама так подумала. Але вона справді заходила і сказала, що в бібліотеці труп!
— Заходила Мері й сказала, що в бібліотеці труп?
— Так.
— Та не може бути! — здивувався полковник Бентрі.
— Авжеж. Звичайно, не може бути, — непевно промовила місіс Бентрі й, опанувавши себе, додала: — А чого ж Мері сказала, що він там є?
— Не могла вона такого сказати.
— Сказала!
— То ти, мабуть, усе вигадала!
— Нічого я не вигадувала.
Полковник Бентрі остаточно прокинувся й вирішив у всьому розібратися. Почав він дуже лагідно:
— Доллі, тобі все приснилося. Це через детективне оповідання «Зламаний сірник», яке ти читала. Пригадуєш, там лорд Едгбастон знайшов на килимку перед каміном труп чарівної блондинки? У книжках трупи завжди трапляються в бібліотеках. А от у житті я про таке не чув.
— То, може, зараз почуєш, — мовила місіс Бентрі. — Так чи так, Артуре, а ти повинен піти й подивитись.
— Та, їй-Богу, Доллі, це тобі наснилось. Так часто буває — прокидаєшся, і здається, ніби все те діялося з тобою насправді.
— Але ж мені снилося зовсім інше — виставка квітів, вікарієва дружина в купальнику… — Місіс Бентрі підхопилася з ліжка й розсунула штори. Спальню залило світло чудового осіннього дня. — Мені не приснилося, — рішуче заявила вона. — Артуре, негайно вставай! Піди вниз і все з’ясуй.
— Ти хочеш, щоб я зійшов униз і спитав, чи є в бібліотеці труп? Щоб на мене дивились, як на дурня?!
— Нічого не треба питати, — правила своєї місіс Бентрі. — Якщо труп є — бо, може, Мері просто з глузду з’їхала чи їй щось привиділося, — тоді про це хтось одразу скаже, а ти мовчки послухаєш.
Невдоволено буркочучи, полковник Бентрі загорнувся в халат і рушив за двері. Він пройшов коридором і спустився на перший поверх. Унизу біля сходів стояла гуртом прислуга; хтось схлипував. Дворецький якось підкреслено ступив наперед: