— Радий, що ви прийшли, сер. Я розпорядився нічого не чіпати до вашого приходу. Накажете зателефонувати до поліції, сер?
— Зателефонувати до поліції?! Навіщо? — Дворецький співчутливо покосився на високу жінку, що істерично ридала на плечі в кухарки.
— Я думав, сер, що Мері вам уже сповістила. Вона сама так сказала.
— Я страх як злякалася! — задихаючись, промовила Мері. — Я сама не тямила, що казала! На мене таке найшло… Ноги підкосились і всередині все перевернулося! Коли я побачила… О-о-ой!
Вона знов упала на плече місіс Еклз, і та не без задоволення заходилася її втішати:
— Годі, годі, люба моя!
— Мері, звісно, сама не своя, сер, адже це вона перша побачила отой жах, — пояснив дворецький. — Вона, як завжди, ввійшла до бібліотеки, щоб розсунути штори, і… мало не перечепилася через труп.
— Ви хочете сказати, — суворо промовив полковник Бентрі, — що в моїй бібліотеці лежить труп… У моїй бібліотеці?!
Дворецький відкашлявся.
— Мабуть, сер, вам краще подивитись самому.
— Алло! Алло! Так, це поліційне відділення. Слухаю! Хто дзвонить? — Поліційний констебль Полк однією рукою застібав мундир, а в другій тримав телефонну трубку. — Так, так. Госсінггон-хол. Що?.. О, доброго ранку, сер! — Голос у Полка змінився — де й поділась його нетерплячка й офіційність, як тільки він упізнав окружного мирового суддю і щедрого патрона на всіх спортивних змаганнях у поліції. — Так, сер. Чим можу допомогти?.. Перепрошую, сер, я не зрозумів — ви сказали, труп?.. Так?.. Будь ласка, сер!.. Безперечно, сер!.. Молода жінка, кажете, незнайома?.. Цілком, сер!.. Так, покладіться на мене!
Поліційний констебль Полк поклав трубку, протяжно свиснув і знов узяв трубку, щоб зателефонувати старшому офіцерові. З кухні — звідти смачно пахло смаженою шинкою — визирнула місіс Полк і спитала:
— Що сталося?
— Неймовірне! Такого ще не було, — відповів Полк. — У Госсінгтоні, в полковниковій бібліотеці, знайдено труп молодої жінки.
— Вбита?
— Нібито задушена.
— Хто така?
— Полковник каже, що ніколи її не бачив.
— Що ж вона робила в його бібліотеці? — Полк докірливим поглядом урвав дружину й офіційно заговорив у трубку:
— Інспектор Слек? Це констебль Полк. Щойно надійшло повідомлення: сьогодні о чверть на восьму ранку знайдено труп молодої жінки…
Телефонний дзвінок пролунав у ту мить, коли міс Марпл одягалася. Вона насторожилась: адже о цій порі їй звичайно ніхто не дзвонив. Розмірене життя старої дівки було влаштоване так, що кожен несподіваний дзвінок викликав найстрашніші здогадки.
— Господи! — вигукнула міс Марпл, спантеличено дивлячись на телефонний апарат. — Хто б це міг бути?
У містечку сусіди й друзі дзвонять одне одному вранці — з дев’ятої до пів на десяту. О цій порі люди складають собі плани на день, запрошують одне одного в гості. Різник дзвонить до дев’ятої, коли бачить, що будуть труднощі з м’ясом. За день телефон озивається кілька разів, однак дзвонити після пів на десяту вечора тут вважають поганою манерою.
Правда, Раймонд Вест, небіж міс Марпл і письменник, а отже, й дивак, може зняти трубку коли завгодно. Якось він зателефонував майже опівночі. Але ж прокидатись так рано не додумається навіть Раймонд Вест. Ні він, ні хтось інший із знайомих міс Марпл не повинен був дзвонити раніше ніж о восьмій. А до восьмої ще цілих чверть години. Зарано навіть для телеграм, адже пошта відчиняється о восьмій. Мабуть, хтось помилився номером, вирішила міс Марпл, підійшла до телефону й узяла трубку.
— Слухаю, — сказала вона.
— Це ви, Джейн?
— Так, я. А ви сьогодні раненько, Доллі, — здивувалася міс Марпл.
— У нас тут такий жах! — промовила, задихаючись від хвилювання, місіс Бентрі.
— О Господи!
— Ми щойно знайшли в бібліотеці труп!
— Що-що ви знайшли? — На якусь мить міс Марпл подумала, що її подруга трохи зсунулася з глузду.
— Я розумію, в таке важко повірити, правда? Таке буває тільки в книжках. Сьогодні вранці мені бозна-скільки довелося сперечатися з Артуром, поки він зійшов униз і подивився сам.
Міс Марпл спробувала зібратися з думками й запитала:
— Чий труп?
— Блондинки!
— Що?
— Блондинки. Вродливої блондинки. Такі бувають тільки в книжках. Ніхто з нас ніколи її не бачив. Вона лежить у бібліотеці мертва. Ось чому ви негайно повинні приїхати.
— Ви хочете, щоб я приїхала?
— Так. Я посилаю по вас машину.
— Ну звісно, люба, якщо я зможу вас утішити… — непевно промовила міс Марпл.