— Я вже пробував згадати… Смішно, але часом так важко щось згадати, правда?
— Нормальній людині, я гадаю, не важко, — холодно зауважив полковник Мелчетт. — Як я зрозумів, ви сказали, що вчора ввечері вона стояла у готельному дворі…
Бартлетт зухвало урвав полковника:
— Саме так, а хіба ні?
— Що ви хочете сказати оцим «А хіба ні?» Ви заявили, що машина там стояла.
— Ну я мав на увазі… Я гадав, що вона там стояла, тобто… Я не виходив дивитися, розумієте?
Полковник Мелчетт зітхнув. Він зібрав усе своє терпіння й промовив:
— Давайте з’ясуємо все до ладу. Коли ви востаннє бачили — по-справжньому бачили — свою машину? Якої вона марки, до речі?
— «Міноан-чотирнадцять».
— І коли ви бачили її востаннє? — Борлак у Бартлетта конвульсивно підскочив угору й упав.
— Я вже думав про це. Користувався я нею вчора перед обідом. Пополудні збирався покататись. Але знаєте, як воно буває, — ліг спати… Потім, після чаю, пограв у сквош, тоді ще щось, згодом купався.
— А машина в цей час стояла в готельному дворі?
— Гадаю, що так. Тобто я її там залишив. Думав, знаєте, когось покатаю… Тобто після вечері. А що ж тут робити? І більше до неї не підходив.
— Але машина, на вашу думку, весь час стояла в дворі? — спитав Гарпер.
— Так, звичайно. Я ж її там поставив. А що?
— Ви помітили б, якби її там не було? — Містер Бартлетт похитав головою.
— Навряд, знаєте. Так багато машин виїздить й в’їздить. І чимало з них «міноани».
Гарпер кивнув головою і глянув у вікно. У дворі стояло штук вісім «міноанів-чотирнадцять» — це була дешева й популярна модель року.
— У вас немає звички на ніч ховати машину? — спитав полковник Мелчетт.
— Як правило, ні, — відповів Бартлетт. — Чудова погода, та й узагалі… Нудно, знаєте, ставити машину в гараж.
— Я зв’яжуся з сержантом Гіггінсом, а тоді піднімусь до вас нагору, сер, — глянувши на полковника Мелчетта, сказав Гарпер. — Хай запише все, що тут розповів містер Бартлетт.
— Гаразд, Гарпер.
— Отож я й подумав, що треба вам розказати, — задумливо пробурмотів Бартлетт. — Може, знадобиться…
Містер Прескотт узяв на роботу ще одну танцівницю — зі столом і житлом. Хай там яке було харчування, а помешкання їй дісталось найгірше в готелі. Джозефіна Тернер і Рубі Кіні займали кімнати в самому кінці голого й напівтемного коридора. Кімнати були маленькі, вікна виходили на північ — на стрімчак, що підпирав готель, — за меблі правило те, що лишилося від минулої епохи. Тепер, коли готель осучаснився, у спальнях були стінні шафи, а великі вікторіанські гардероби з дуба й червоного дерева стояли в кімнатах для обслуги та в тих, що здавалися тільки у розпалі курортного сезону.
Кімната Рубі Кіні, як завважили Мелчетт і Гарпер, була розташована дуже вдало для того, щоб непомітно вийти з готелю, і дуже невдало для того, щоб з’ясувати причину цього її кроку. Вузенькі сходи в кінці коридора вели до такого самого голого коридора на першому поверсі. Звідси скляні двері виходили на бічну терасу. Краєвид тут був нецікавий, і люди сюди навідувалися рідко. З цієї тераси можна потрапити на головну терасу перед готелем або зійти на звивистий путівець, що врешті виводить на дорогу в стрімчаку. Путівець крутий, ним ходять теж рідко.
Інспектор Слек діймав розпитами покоївок і обшукував кімнату Рубі, намагаючись знайти речові докази. На щастя, в кімнаті все було так, як напередодні ввечері. Рубі Кіні не мала звички вставати рано. Вона прокидалась о десятій — пів на одинадцяту і дзвонила, щоб їй принесли сніданок. Оскільки Конвей Джефферсон завітав зі своєю заявою до власника готелю майже на світанку, то поліція встигла в кімнату раніше за покоївок. Тих навіть у коридорі не було. У решті кімнат о цій порі року прибирали раз на тиждень.
— Так воно й краще, — пояснив Слек. — І якби тут було що шукати, то ми б його вже знайшли. Але тут нічого немає.
Гленшірська поліція вже побувала в кімнаті й зняла відбитки пальців. Але жодного чужого не виявлено. Тільки ті, що належали Рубі, Джозі й двом покоївкам — одна з уранішньої, друга з вечірньої зміни. Знайшли кілька відбитків пальців Раймонда Старра, але їх було легко пояснити: коли Рубі не з’явилась на танець, він заходив із Джозі до кімнати подивитись, чи немає там дівчини.
У шухлядах стола з червоного дерева, що стояв у кутку, лежало безліч листів та інших паперів. Слек щойно ретельно їх перебрав і не виявив такого, за що можна було б зачепитися. Рахунки, запрошення, театральні програми, використані квитки в кіно, вирізки з газет, вирвані з журналів поради, як стати привабливою. Серед листів був один від якоїсь Ліл із Палацу танців, в якому вона розповідала про всілякі події та плітки, про те, що за Рубі «скучають». Містер Фіндсон весь час питає про тебе! Він просто у відчаї! Як тільки ти пішла від нас, молодий Рег одразу ж закрутив із Мей. Часом про тебе питає Варт. Загалом усе, як завжди. Старий Грузер так само дуже жорстокий з дівчатами. Він вилаяв Аду за те, що вона зустрічається з хлопцем.