— І не зрозумієте, бо нічого такого не було.
— Ви хочете сказати, що її задушили в машині, а потім підкинули в перший-ліпший будинок по дорозі?
— Я так не думаю. Мені здається, це був дуже ретельно підготовлений план. Але він просто не вдався. — Сер Генрі втупився в неї.
— Чому не вдався?
Міс Марпл вибачливо відповіла:
— Такі дивні випадки трапляються, правда ж? Щодо цього плану, то не вдався він через те, що людина куди чутливіша й вразливіша, ніж про неї гадають. Звучить безглуздо, еге ж? Але саме в це я вірю і… — Вона замовкла. — А ось і місіс Бентрі!
12
Подруга міс Марпл була з Аделаїдою Джефферсон. Місіс Бентрі зупинилась перед сером Генрі й вигукнула:
— Ви?!
— Я, власною персоною. — Він тепло стис їй обидві руки. — Ви не уявляєте, як мені прикро за те, що сталося, місіс Бі!
— Не називайте мене місіс Бі, — мимохідь кинула місіс Бентрі. — Артура тут немає. Він сприйняв усе це дуже близько до серця. Ми з міс Марпл приїхали сюди розслідувати справу. Ви знайомі з місіс Джефферсон?
— Так, звичайно.
Сер Генрі потис руку Аделаїді Джефферсон, і та запитала:
— Ви вже бачили мого тестя?
— Так, бачив.
— Я дуже рада. Ми так боїмося за нього! Це був страшний удар.
— Ходімо на терасу. Вип’ємо чогось і поговоримо про справу, — запропонувала місіс Бентрі.
Всі четверо вийшли з вітальні і приєдналися до Марка Гаскелла, що самотньо сидів у віддаленому кутку тераси. Перемовилися про те, про се, і, коли подали напої, місіс Бентрі з притаманною їй енергією відразу ж завела мову про вбивство.
— А чом би нам не поговорити про злочин, га? — запитала вона. — Всі ми тут друзі, крім міс Марпл, а вона вже знає про все, що сталось, і хоче нам допомогти.
Марк Гаскелл трохи здивовано подивився на міс Марпл і недовірливо спитав:
— Ви… пишете детективи? — Він знав, що детективні оповідання пише багато хто — навіть такі люди, про яких і не подумаєш. А міс Марпл у своєму старомодному вбранні саме на таку людину й скидалася.
— О ні! Куди мені братися.
— Вона просто чудо! — вихопилось у місіс Бентрі. — Я не можу зараз пояснити, але вона… А тепер, Едді, розказуйте все-все. Яка вона була, та дівчина?
— Ну… — Аделаїда Джефферсон затнулася, глянула на Марка й усміхнулась. — Ну, ти вже геть відвертий.
— Вона вам подобалася?
— Ні, звісно, не подобалась.
— А якою вона була? — звернулася місіс Бентрі до Марка Гаскелла.
— Звичайнісінька. З тих, що копають золото просто під вікнами в садку, — непоспіхом відповів Марк. — Рубі знала, що робить. Вона міцно встромила свого гарпуна у Джеффа.
Марк і Аделаїда називали Конвея Джеффом. «Необачний ти чоловік. Не слід так відверто», — міркував сер Генрі, несхвальне дивлячись на Марка. Він завжди трохи недолюблював цього Гаскелла. З вигляду приємний, але ненадійний — багато говорить, часом просто хвалько. На такого покластися не можна.
Інколи серові Генрі було цікаво, чи Конвей Джефферсон теж такої думки про свого зятя.
— А хіба ви не могли якось зарадити? — допитувалась місіс Бентрі.
— Могли б, — сухо підказав Марк, — якби вчасно здогадались.
Він звів очі на Аделаїду, і вона почервоніла. У його погляді був докір.
— Марк вважає, що я повинна була бачити, до чого воно йде, — промовила Аделаїда.
— Ти надто часто й надовго залишала старого самого, Едді. Теніс і всяке таке…
— Але ж мені треба було якось розвіятись, — виправдовувалась вона. — До того ж у мене й гадки…
— Це правда, — сказав Марк. — Жоден з нас і гадки не мав. Джефф завжди був такий поміркований, врівноважений.
Міс Марпл уставила й своє слово.
— Джентльмени, — мовила вона тоном, яким стара дівка говорить про чоловіків, маючи їх за диких звірів, — дуже часто не такі розсудливі, як це здається.
— Я з вами цілком згоден, — мовив Марк. — На жаль, міс Марпл, ми цього не розуміли. Нам було цікаво: що ж такого знайшов старий у тій позбавленій смаку ляльці? Вона ж бо тільки й мала за душею, що кілька прийомчиків. Але ми раділи, бо він був щасливий, веселий, і не підозрювали в ній ніякого зла. І це в ній! Краще я б сам був скрутив їй в’язи.
— Марку! — вигукнула Аделаїда. — Ти хоч думай, що кажеш!
Він лагідно посміхнувся до неї:
— І то правда. Бо люди ще подумають, ніби це я порішив її. Та я, мабуть, і так під підозрою. Якщо хтось і хотів побачити ту дівку мертвою, то це ми з Едаі.
— Марку! — скрикнула місіс Джефферсон напівжартома, напівсерйозно. — Та припини ж!