— Ваша правда, сер, — поволі мовив старший поліційний офіцер.
— Втішає тільки одне: коли машина загорілася, дівчинка була вже мертва. Так каже Гайдок. Це підтверджується й тим, що вона лежала впоперек сидіння. Певне, її вдарили по голові. Бідолашне дитя…
— А може, задушили?
— Гадаєте?
— Так, сер, є й такі вбивці.
— Знаю. Я бачив батька й матір дівчинки. Мати у нестямі. Це жах. Треба з’ясувати, чи ці два вбивства пов’язані між собою.
Гарпер почав перелічувати події, загинаючи пальці:
— Була на зборах скаутів у Данбері-Даунз. Подруги стверджують, що поводилась, як завжди, й була весела. З трьома подругами, які поверталися до Медчестера автобусом, не поїхала. Сказала, що зайде до універмагу «Вулвортс» у Дейнмуті, а вже звідти поїде автобусом додому. Цілком правдоподібно, адже «Вулвортс» у Дейнмуті розкішний, а дівчинка живе в селі, і їй не часто випадає їздити до містечка. Головна дорога до Дейнмута робить чималий гак; Памела Рівз зрізує його, йде навпрошки через поле і стежками заходить біля готелю «Меджестік» у Дейнмут з його західного боку. Там вона, цілком імовірно, чує або бачить щось таке, що стосується Рубі Кіні, й стає ддя вбивці небезпечною. Скажімо, чує, як убивця домовляється з Рубі Кіні зустрітись об одинадцятій вечора. Він розуміє, що його підслухали, й усуває Памелу.
— Це в тому разі, якщо вбивство Рубі Кіні було замислене заздалегідь, а не випадкове.
— Гадаю, так воно й було, сер. Хоч і скидається на несподіване насильство — спалах почуттів, ревнощі… Але я вже починаю думати, що це не так. Бо як же тоді пояснити смерть дівчинки? Якщо Памела була свідком самого злочину, то він стався пізно ввечері, близько одинадцятої, а що вона робила такої пори в готелі «Меджестік»? Крім того, її батько й мати занепокоїлись, що вона не повернулась, близько дев’ятої.
— А може, вона просто йшла у Дейнмуті до когось такого, кого не знають ні рідні, ні друзі, і її вбивство зовсім не пов’язане з першим убивством.
— Так, сер, але я не можу в це повірити. Погляньте, навіть ця стара леді, міс Марпл, одразу здогадалася, що тут є якийсь зв’язок і що в машині тіло дівчинки зі скаутів. Метка, скажу вам, ця стара леді! О, вони такі! Кмітливі, знаєте. Одразу мітять у саму суть.
— Вона робила це вже не раз, — сухо промовив полковник Мелчетт.
— Та й потім, сер, ця машина. Саме вона пов’язує друге вбивство з готелем «Меджестік», бо належить містеру Джорджу Бартлетту.
Погляди слідчих знову зустрілися.
— Джорджу Бартлетту? — перепитав Мелчетт. — Он як! Ваша думка?
Гарпер знову заходився методично переповідати різні події:
— Востаннє Рубі Кіні бачили з Джорджем Бартлеттом. Він каже, що потім вона пішла до себе нагору. Це підтверджується: в її кімнаті знайдено сукню, в якій вона танцювала. І тут виникає запитання: чи не пішла вона перевдягнутися, щоб потім зустрітися з ним? І чи не домовлялися вони про побачення раніше — скажімо, перед вечерею, — а Памела Рівз випадково підслухала їх?
— Він заявив про свою машину аж уранці, — підхопив полковник, — і був якийсь невпевнений. Прикидався, ніби не пригадує, коли бачив її востаннє.
— Це може бути від великого розуму, сер. Як на мене, то він або дуже розумний чоловік, і тому такий неуважний, або ж просто неуважний.
— Нам потрібен мотив, — сказав Мелчетт. — А в нього ніякого мотиву вбивати Рубі Кіні немає.
— Так, саме тут ми щоразу й застряємо. Мотив! Як я розумію, всі повідомлення з Палацу танців у Бріксвеллі нічого не дають.
— Анічогісінько! У Рубі Кіні не було хлопця. Слек провів ґрунтовне розслідування. Поставте тільки перед Слеком завдання — і він що завгодно розкопає!
— Саме так, сер, розкопає.
— Коли десь і є щось винюхати, він неодмінно винюхає. Він такий. Але там нічого не було. Слек має список тих, хто найчастіше з нею танцював. Кожного перевірили, з ними все гаразд. Невинні хлопці, і в кожного на цей вечір алібі.
— Ох! — зітхнув Гарпер. — Алібі… Ось що нас тепер непокоїть, не дає спокою.
Мелчетт кинув на нього пильний погляд.
— Он як! Я доручив розслідувати це вам.
— Так, сер. Ми працювали, і дуже ретельно. Навіть звернулися по допомогу до Лондона.
— І як?
— Містер Конвей Джефферсон, певне, гадає, що містер Гаскелл і молода Джефферсон добре забезпечені. Але це не так. Їм обом дуже й дуже сутужно.
— Справді?
— Так, сер. Що каже містер Конвей Джефферсон: коли поодружувалися його син і дочка, він відписав їм чималі гроші. Але відтоді минуло стільки років! Містер Френк Джефферсон гадав, що знає, куди і як вкладати гроші. Ризиковані й сумнівні справи оминав. І все ж йому не щастило. Його вклади прогорали. Гроші танули на очах. Сказати правду, місіс Джефферсон ледве зводить кінці з кінцями, вона навіть змушена була віддати сина до державної школи.