Дзиз!
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Ти диви – і не боїться. А в мене ж аж три страшнющі голови...
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Які три? То ти рахувати не вмієш! Бо теж не знаєш арифметики!
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Ще й як умію! – (Змій починає рахувати свої голови, загинаючи пазурі-пальці) – перша, друга, третя...
Сирота тим часом проштрикає йому третю голову, і вона на довгій шиї падає додолу.
Ляп.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. О, а де третя? Погана арифметика на порожній шлунок. Ось я зараз цим хлопчиком пообідаю, а вже потім, може, і знання до мене повернуться... – (Змій покидає фехтування, починає рахувати знову, загинаючи пальці). – Одна, друга...
Скориставшись такою рахубою, сирота протикає вилами й другу голову.
Ляп.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ (здивовано оглядає її на землі). Що? Невже я став одноголовий? Так нечесно, один на один, я звик битися утрьох проти одного!
І розлютився, вже почав наскакувати, й перемагати Сироту...
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Ти ніколи рахувати не вмів, двійочник!
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Хто, я? Я – відмінник. Я, можна сказати, професор. Ану, ще раз, одна...
Сирота штрикає й її.
Торох.
Вона, упавши, ще встигає сказати.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Погана річ арифметика... Тут, певно, алгебра потрібна була.
Гучно падає на місточок.
Гуп!
З-під якого вмить вибігає Конячий міністр з хлібом-сіллю.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Любий наш Змію-Жеретію! Дозволь мені особисто і од імені Голодного царства привітати тебе з перемогою й подарувати тобі од нього хоч і худого, однак дуже чистого лошака, з якого у нас роблять смачну ковбаску сервелат... (Тут він бачить живого сироту і мало не плаче). – Ой, зуби мої, зуби... Любий наш майбутній козаче! Дозволь мені од імені моїх хворих зубів особисто привітати з перемогою!
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Треба нам їхати назад і наше царство од злого кухаря визволяти.
СИРОТА. Як?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Забрати в нього чарівну корону.
Сирота знову зітхнув.
СИРОТА. Як ти її забереш, коли він її аж на самісіньку шию натягнув...
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Нічого, щось та вигадаємо.
СИРОТА. Ну, то випускай із хліва Чарівного Веприка та й рушимо.
Картина 19
На сцену виходить Оповідач.
ОПОВІДАЧ. Бачте, діти, як погано не вміти рахувати. А ви вмієте? На пальцях? Оце добре, то ж слухайте і дивіться нашу казочку далі. Отож, Царівну-Паньківну врятовано. Чарівного Веприка теж. Так, друзі здобули свободу. А от чи здобудуть вони волю?
Над шляхом чути рохкання Чарівного Веприка, потім на ньому верхи разом із Коником-Химородником з’являється уся наша компанія.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А я кажу, що Місяць головніший за Сонце.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. А я – що навпаки.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Подумай – адже Сонце світить удень, коли й так усе видно. А Місяць – уночі, коли геть темно!
Веприк стрибає через яри, через доли.
Усі співають:
За ними й піснею постає, проростаючи, жито.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Добре хоч він не балакає, а тільки рохкає. Бо я б такого вже не витримав...
І дійсно, колоситься й золотиться.
Картина 20
ОПОВІДАЧ. Ех, довгий шлях додому... Й багато чого може ще на ньому трапитися. От як зараз. Куди це вони прийшли? Вірно, до Риби-мосту, яка зосталася з носом. Тобто була з носом, а зосталася без носа, ой, щось я геть заплутався, ну, то дивіться самі.
Плюсь-плюсь...
Хлюпотиться, іскриться річкова вода. Наші друзі прибувають до Риби-моста.
Сирота вклонився.