Царівна-Паньківна – нажахана, хоче тікати од таких верховод, але – зв’язана, не здатна це зробити.
Обидва попадали біля трону, переводячи подих.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А що зробимо з Царівною з Паньківною?
ЦАР-НЮХАР. Еге. Оддамо заміж за...
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. ...за мене?
ЦАР-НЮХАР. А ти хіба царського роду? Віддамо – за мене!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Як?! Ви ж обіцяли заміж за мене?!
ЦАР-НЮХАР. Та, розумієш, вона дуже сердита на тебе, що ти зарізав якогось там сироту. До того ж вона неповнолітня.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А вас це не зупиняє?
ЦАР-НЮХАР. На відміну від тебе – у мене, царя, вона швидше підросте!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Оце так, оце мені за всі муки зубні...
ЦАР-НЮХАР. От бач – а в мене зуби здоровісінькі ще. Отже вона моя. А тобі за службу вірну буде нагорода, ми тебе підвищимо із конячого міністра ти стаєш агро погромним, тьху! Агропромним! (До Царівни-Паньківни). Чи згодна ти зіграти зі мною весілля?
Царівна-Паньківна хоче образитися, однак на мить замислилася.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Весілля... Буде тобі весілля. Лише скажи мені: а на які гроші ти його гулятимеш? Он яке в тебе царство бідне.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Угадала, дівчинко!
Радісно погодився Конячий міністр, за що отримав стусана.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Однак я знаю, як поповнити казну, – несподівано почули вони од дівчинки.
ЦАР-НЮХАР. Як?! Кажи, не муч дорослого дядю.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Треба тепера поїхати до Змієвого палацу та й за добру ціну продати його.
Цар забув навіть жувати ковбасу.
ЦАР-НЮХАР. Дійсно, доки його не перекупили ріелтери та брокери та різні нахабні рейдери... А багатий той палац?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. У-у-у!
ЦАР-НЮХАР. От ти мені дорогу туди й покажеш! Уперед!
Вмить удвох із міністром зникають, так хутко, що й забули корону взяти.
Картина 23
ОПОВІДАЧ. А згадайте-но, дітусі, хто Царев-нюхареві та Конячо-кобилячому міністрові мусить трапитися по дорозі? Хто посеред шляху лежить і міст на собі держить? Вірно, це Риба-міст.
Видно видноколо, де іскриться вода між крутих берегів, хутко струмениться ріка.
Тру-ту-ту!
Чути фанфару, в яку дудить Конячий міністр.
Риба-міст бачить, як до неї поважно підходить з ним Цар-нюхар.
РИБА-МІСТ. Стій! Хто йде?
ЦАР-НЮХАР. Це я, цар Руїни-країни із моїм Конміном, тьху! з Агропогромом! Ти, могла би перепустити нас на той берег?
РИБА-МІСТ. Могла б, якщо ти дізнаєшся, чи довго мені на собі цього моста клятого тримати... Ой, ой, що я кажу? Любі мої перехожі, ласкаво прошу! Я на вас так давно чекала і перепущу вас на той світ, тьху! На той берег!
Не встигли ті дійти й середини Риби-мосту, як під ними тріснули, посипалися половиці – Риба-міст перекидалася.
Трісь! Торох!
Мостиці хутко падали.
Тут поруч хапається Конячий міністр, тягнеться, виникає між ними бійка.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, жуби мої, жуби! Пропадають мої кутні й молочні!
Шубовсть!
РИБА-МІСТ. От тобі й еники-беники...
Міст перекинувся, Риба-міст звільнилася від нього і знову стає Рибою-носом.
В булькотінні води пропадають крики високопосадовців.
Вона ворухнула хвостом, проспівала, падаючи у хвилі.
РИБА-МІСТ.
Плюсь!
Пірнає.
Над урвищем, зачепившись за гвіздок, лишається висіти чарівна царська корона й шаблюка.
Картина 24
ОПОВІДАЧ. Так вони й потонули. Але хіба нам легше від того, коли десь посеред дороги лежить наш неживий Сирота, та плачуть-тужать над ним його вірні друзі?
Степ. Під верстовим його стовпом лежить неживий сирота.
Біля нього Коник-химородник тихо співає: