КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Того, що в народі Мамаєм звуть?
СИРОТА. Мабуть, головне з першого отакого почать, а там, може, й інші заведуться.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Овва!
Конячий міністр весело регоче, однак несподівана думка робить його сер’йозним.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Стривай... Є тут одна школа така... Лише там дуже-дуже важко вчитися.
СИРОТА. Не для того я хочу стати козаком, аби легко вчитися.
Картина 11
ОПОВІДАЧ. Не знав, не відав Сирота, до якого палацу він потрапив, де діються лихі справи. Не знав, тому й не міг допомогти нещасній Царівні-Паньківні, яка потрпила в біду, тобто в мішок...
Несе на високу вежу палацу Цар-нюхар мішка, в ньому щось борсається, щось дуже схоже на Царівну-Паньківну...
Дивиться на піщаного наручного годинника, струшує його нетерпляче.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА (борсаючись у мішку). Рятуйте! Допоможіть!
Мить – і вже чути з неба гудіння:
У-у-у!
Прилітає Змій-Жеретій, поважно заходить на приземлення.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Ну?
ЦАР-НЮХАР. Кізяки гну. Спершу грошики покажи.
Той вручає Цареві-Нюхареві мішечок з грішми, забирає такого ж, лише більшого мішка з Царівною у Царя-Кухаря, готується відлітати.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Рятуйте!
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ.– Ну й люди... За гроші продадуть й доньку рідну... Та тьху!
Стартує.
У-у-у!
Цар-Нюхар од радощів натягує корону аж на самісіньку шию.
Картина 12
ОПОВІДАЧ. Отак-то, діти... А що в цей час робить наш Сирота? Де він зараз, ви знаєте? То підкажіть мені, бо я вже старенький, і можу забути. Де він, га, не чую?
На стайню прийшов Сирота і Конячий міністр.
СИРОТА. А яка наука?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Непроста. Гній за кіньми чистити.
СИРОТА. Гній? Так я ж на козака, на безсмертного вчитися хочу...
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Злякався труднощів? А коників не жалко? А вони ж брудненькі та нещасненькі, і ніхто їх не любить. О! Був же колись у Греції безсмертний козак Геракл. Так він теж починав – стайні чистив, чистив, аж доки богатирем не став. А ти не просто чистимеш, а матимеш посаду в конячо-кобилячому міністерстві – будеш молодшим кобилмейстером. Згода? Одностайно? Одноконюшно? Одностайно, та тю ти!
СИРОТА. Та згода. А де ж ваше конячо-кобиляче міністерство?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Та ти що – нетутешній? Де ж воно, як не в стайні.
Зачувши там кроки, Коник-Химородник ховається за купу гною.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Отут чисть, отут на козака й учись!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Бур-бур!
Сироту заведено до стайні, там хтось гучно буркотить порожніми животом.
СИРОТА. Оце така козацька школа?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А який же козак без доброго коня, хлопчику?
Конмін вручає йому вила-трійчата.
СИРОТА. То де ж він той чарівний кінь?
Лишившись наодинці, Сирота озирається.
СИРОТА. А кого ж чистити, як нікого нема.
З-за купи гною несміливо витикається Коник-Химородник.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Що? Невже хтось буде чистити мене? Нечувано...
Він визирає, як Сирота починає орудувати вилами-трійчатами й швидко одна купа гною зникає у велетенській тачці.
Шух! Шух!
Коли купа зникла, хлопчина бачить перед собою Коника-Химородника.
Не встиг він протерти очі, як Коник-химородник зник.
Картина 13
ОПОВІДАЧ. Ех, невесело бути в мішку, особливо, коли не знаєш, куди той мішок несуть. Одне добре, що мішок важкий, і іноді вимагає перепочинку.
Летить між хмар Змій-Жеретій із мішком.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. У-у-у!
Раптом бачить згори:
внизу швидкою річкою поміж стрімких берегів пливе велетенська Риба-ніс із мушлею-баклажкою, притороченою до пояса, махає до нього плавником.
Змій спустився, сів на край скелі.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Чого тобі?
РИБА-НІС. В який бік пливти до Рай-країни? Треба її попередити про небезпеку!
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Не чую, вода шумить, – кричить Змій.