Обоє виїздять з цим із Голодного царства.
Дія 2
Картина 16
На сцену виходить Оповідач.
ОПОВІДАЧ. Отак, діти, ви бачили, як починався цей козак. Та й усі козаки на світі починалися точнісінько так, бо й вони родом-плодом із сиріт. А хто хоче стати Козаком-Мамаєм? Змій-жеретій? Ні? Царівна-Паньківна? Ні? А, таки, хлопчина-сирота? Ну, тоді починаємо казку знову. Що це там на шляху широкому, на шляху широкому діється?
Шляхом хтось біжить, гучно хекає, здоганяє друзів.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Стійте, стійте! Ой, постривайте, ой, дайте дух переведу! Ой, чи далеко ще?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та тут вже недалечечко, скоро буде Риба-міст.
Конмін сахнувся.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Що таке Риба-міст, це, звісно, цікаво. А от що таке балакучий кінь – іще цікавіше. От тобі й Руїна-країна – одна назва! Ну, нема і в нім порядку, якщо вже й коні заговорили... Вірно зробив Цар-нюхар, пославши мене наглядати за таким хлопчиком... Тут треба око й око!..
КОНИК-ХИМОРОДНИК. ... й вухо!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Оце точно... Що-о?!
Тетеріє.
Чіпляється за хвіст Коника і всі рушають далі.
Картина 17
ОПОВІДАЧ. Отак, діти, будь ти дитина чи будь ти рибина, а не можна довірятися першому зустрічно-подорожньому. Хто зна, якими чарами він володіє? Бо потім лежи собі та журись, із Риби-носа перетворишися на Рибу-моста!
Лежить собі Риба-міст, перекинута між двох крутих берегів, та й журно виводить:
Сонце, відбиваючись від бистрини.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ти диви, яка гарна русалка.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Це не русалка, а риба.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Він мені каже. Наче я не знаю, що всі риби живуть під водою. А ця – живе поверх води, отже – русалка.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я ж казав, що це Риба-міст.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Тю на таку. Ще проковтне.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та ні, – сказав Коник-Химородник, – вона таких, як ти, не ковтає.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Чому?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Гидує.
Заплакала вона і сльози її потекли крутими берегами в ріку.
РИБА-МІСТ. Здоров, тобі, хлопче. По волі, чи по неволі прийшов?
СИРОТА. Козак все по волі ходить. А мандруємо ми за Чарівним Веприком, чувала про такого?
РИБА-МІСТ. Чувала, лише не легко буде його здобути.
Зачувши таку розмову, Конячий міністр геть удичів.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ох і сирота... Ну, гаразд, у нього коні говорять, а от риби – вони з одвіку німі – й теж раптом забалакали... Тут треба пильнувати за таким хлопчиськом!
Той саме почухав Рибу-міст під зябром.
СИРОТА. А ти не знаєш, де його шукати?
РИБА-МІСТ. Як не знати, коли він у Змія-Жеретія в глибокому льоху захований і од усього білого світу прихований.
СИРОТА. Навіщо ж він його у льоху тримає? Краще б Чарівний Веприк би краще жито сіяв, і людям би було і Змієві.
Риба-міст на це засміялася, аж мостиці на ній затряслися.
РИБА-МІСТ. Навіщо Змієві те жито, коли жоднісінька з його голів такого не їсть.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А що ж вони їдять?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Невже теж коней?
РИБА-МІСТ. Не жито, не коней, а от таких, як ви, людей.
СИРОТА. Чи їхати мені, чи не їхати?
Почухав потилицю Сирота.
Запала мовчанка.
Яку порушив Конячий міністр.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А може не треба нам до такого Змія, га? Бо в нього ж аж три голови, а в тебе, сирото, лише одна.
СИРОТА. Що? Це в мене – аж одна, а в нього – лише три! Поїхали! Перепускай нас на той берег!
РИБА-МІСТ. А ти звільниш мене?