Пролог
Січнева темрява була оплутана морозним мереживом, зітканим з першого снігу. Маленьке містечко завмерло в якомусь сонному очікуванні лише де-не-де мигали сиротливо ліхтарі. По одній з заметених грунтових доріг, не помічаючи нічого навколо, снував, неначе примара, темний силует. І лише придивившись в неймовірній темряві, можна було зрозуміти, що силует цей- жінка. Пишне темне волосся було розкидане по обличчю, а руки тісно притиснені до грудей. Пухкі, красиві губи щось шепотіли, однак, цього шепоту не можна було зрозуміти. Куди вона йде- вона й сама не знала. Далі, якомога далі, далі від болю, від фальшу та дешевого, пафосного фарсу, котрий тривав вже не один рік.
Йти. Йти якомога далі. Якомога далі. Лише одне це феєрверками виникало в неї в голові. На обличчі була якась незрозуміла посмішка. Зміни. Зміни. Тепер все буде інакше. Нове життя. Чиста сторінка. Дзвіночки співають. Біля димарів клубочиться дим. Скоро Різдво.
Нова радість стала, Яка не бувала, Над вертепом звізда ясна У весь світ засіяла.
Нестерпно хотілося спати, однак треба було йти далі. Далі й далі, поки вистачає сил. Щоб ніхто її не знайшов. Треба йти далі. Треба заховатися. Заховатися від жорстокого світу. Вона- маленька піщинка на його величезному тлі. Вона безсила щось змінити. Треба лише підкорятися, лише заховатися від зла, від зради та брехні, яка, як виявилося, її оточувала скрізь, яка спопеляла все навкруги, спалювала мости та несла за собою втрати, яка непомітно, але вірно отруювала її життя, руйнувала його повільно, але впевнено, яка страшна хвороба руйнує людське тіло, як це робить рак. Зрада- це рак, який з’їдає людські душі. І вона захворіла. Захворіла на вже невиліковну стадію, при котрій нічого не можна зробити, при котрій кінець вже неминучий.
Вже зовсім вибившись із сил, жінка впала на коліна на один зі снігових заметів, зовсім не відчуваючи холоду та морозу. Заплющила очі. В вухах чомусь звучав мамин голос, голос, котрий співав різдвяні коляди.
-Свята ніч настає, Ясний блиск з неба б'є, В людськім тілі Божий Син Прийшов нині в Віфлеєм Щоб спасти цілий світ.
Співай. Співай ще, мамо. Співай, щоб забути про все. Щоб знову стати маленькою дівчинкою. Дівчинкою, яка ще вірить в дива, яка ще має довіру до людей. Засяяла Різдвяна зірка. Перша зірка, що сповіщала про народження Сина Божого. Зірка, яка несе всім надію на краще, яка дарує світ в їхні душі.
Закрила очі. Захотілося заснути. Заснути та забути геть усе. Так легше.
Спи, спи, доню.
А перша різдвяна зірка разом з віхолою збережуть твій сон. Спи.
Зникнення...
Життя одного з найкращих юристів Києва Артема Володарського ще тільки вчора здавалося справжньою казкою, адже, у нього було все, чого можна будь-кому лише побажати: власна досить велика фірма з надання юридичних послуг, одне з чинних місць в колегії адвокатів, авторитет серед колег, котрий він отримав, не дивлячись на свій досить молодий вік, близько сотні вдалих, виграних справ та вдячних клієнтів, адже, варто сказати, Артем ніколи не брався за діло, яке могло б бути зарання несправедливим або несло комусь шкоду. Він завжди домагався максимально чесних рішень, а від його суджень та доводів були в захваті не лише клієнти, котрим з таким адвокатом був гарантований успіх, але й конкуренти, котрі дивилися на цього тридцятип’ятирічного стрункого брюнета з римським профілем та неймовірно глибоким та мудрим поглядом з неприхованою повагою та навіть захватом. Однак, найголовніше- любляча родина, про яку він так мріяв. Дружина Ольга, котру він кохав усім серцем та без якої вже не являв свого життя, котра була світлим вогником у його житті, маленька донечка Христинка, котра просто обожнювала свого татка, турботлива та неймовірно мудра мама, яка завжди була поряд, яка виростила його сама, адже батько Артема загинув за три місяці до його народження, яка вклала в його свідомість найголовніші істини, через що він зовсім не виріс так званим маминим мазунчиком, а знав, що таке треба і що по житті необхідно вміти пробиватися. Він сам, без будь-який родинних зв’язків, простий хлопець з маленького селища із Західної України, поступив на державну форму навчання в Київський Національний Університет імені Шевченка, на юридичний факультет, став старостою всього потоку, отримав червоний диплом та досить скоро після закінчення університету почав адвокатську практику, зарекомендувавши себе чудовим спеціалістом. Заглибившись в роботу, цей стрункий та досить красивий юнак не зразу задумувався про створення родини, вирішивши спочатку побудувати родину та мати тверду землю під ногами. Мама не раз натякала йому на те, що хотіла б вже попестити онуків, однак, юнак з цього приводу лише віджартовувався, поки в один з днів, просто йдучи з роботи додому, в парку він не побачив її. Найкрасивішу дівчинку на світі, казкову фею, від котрої не міг відвести погляду з першого ж моменту, коли її побачив. Пишні каштанові кучері спадали на тонкі плечі, красиві зелені очі не відривалися від читання, а вітер грався подолом яскравого платтячка. Дівчина сиділа в парку, заглибившись в читання книги, як раптом хлопчина, котрий походив повз, швидко підбіг та схопив сумку дівчини, кинувшись геть.