на,в свою чергу, з подвійним задоволенням заходилась готувати чай. * * * Провівши декілька годин в міліцейському відділку та ознайомившись зі всіма протоколами, Сергій Дмитрович Мураєв прямував у село Вишнівці, де на даний момент проживала родина Володарських, для того, щоб сповістити Артема та Олю про те, що тепер їм нічого боятися. Після звістки про загибель Чернобаєва в детектива з’вилось якесь таке доволі двояке відчуття. З одного боку все вказувало на те, що тепер Володарським нічого не загрожує і справа може бути закрита, а багатостраждальна родина,в решті решт, отримає шанс на нормальне та спокійне життя, а з іншого боку.. Чернобаєв, вчинки якого завжди були доволі таки неоднозначними та багатогранними, який прораховував кожен свій крок, неначе непоганий гройсмейстер, не міг так ось просто обірвти власне життя, яким, безперечно дорожив, як і свободою. Однак, в даній ситуації Борис був загнаним вовком, який не лише впустив омріяну здобич, але й опинився в пастці. А якщо ще й врахувати те, що, судячи зі всього, психічне здоров’я Чернобаєва бажало кращого, адже він вів себе аж ніяк як адекватна людина, то такий вчинок був скоріше закомірним, аніж несподіваним. Однак,власним самогубством Борис поставив своєрідний мат своїм противникам в плані того, що тепер звинуватити його в численних злочинах не вдасться, а навпаки – в очах інших саме він буде виглядати жертвою. -Все продумав! Покидьок!- хрипів Сергій Дмитрович, на ходу набираючи номе слідчого.- Товарищу майор! Здрастуйте! – заговорив він після черги гудків.- Є якісь новини? -Ви, наче телепат, Сергію Дмитровичу! Я якраз хотів Вас набирати! Наш експерт шляхом термінового аналізу вженадав нам деякі дані! – сказав слідчий своєму колезі та старому товаришеві. Мураєв, в свою чергу, напружився. -Я Вас слухаю!- сказав він, пильно дивлячись на дорогу та намагаючись навести хоча б якийсь лад в своїх думках. -Що я можу сказати..- було чути, як слідчий лунко видихнув цигарковий дим.- Тепер справу можна офіційно закривати – попередні результати експертизи підтвердили, що знайдений труп таки належить Борису Чернобаєву. Сергій Дмитрович голосно випустив повітря зі своїх легень. -Честно кажучи, товаришу майор, вперше в своїй практиці я не знаю, як реагувати на подібну новину.- щиро сказав він. -Я теж, хоча, все це мені здається дивним, дуже дивним. Не думав,що Чернобаєв виявиться таким слабаком, грубо кажучи… Так довго йти до своєї мети, щоб потім… Раптом в голові в Мураєва щось клацнуло. З’явилась якась думка, однак, вона вперто тікала від нього. Тому, поки що озвучити її детектив не міг. -Я зараз їду до Володарських. Потрібно їм повідомити про те, що тепер їхня головна загроза вже зникла і вони можуть спокійно повертатися до нормального життя.- сказав Сергій Дмитрович, хоча його голос звучав доволі таки непевно і він сам не міг достеменно зрозуміти, в чому ж тут справа і тому сердився сам на себе. -Чудово! До того ж, їм необхідно повернутися до міста для того, щоб своїми показаннями поставити остаточну крапку в цій справі. Мені необхідно допитати Артема та Ольгу, бо здається, що в цій справі ще можуть виникнути скелети, до яких ми повинні бути готовими! – сказав слідчий, наче прочитавши думки Сергія Дмитровича. -Мені так теж здається! В будь якому випадку, будемо на зв’язку! –сказав Мураєв, пильно дивлячись на дорогу. Раптом він помітив доволі молоду жінку, яка несла важкі пакети і час від часу зупинялась, щоб перевести подих. Ця молода особа здалася детективу знайомою і тому Сергій Дмитрович вирішив зупинитися. -Доброго дня! Вам допомогти?-чемно запитав він, заглушивши рев двигуна. Дівчина подивилась на нього, наче на рятівника, і лунко видихнула. -Ой, Ви знаєте, Ви не просто допоможете мені, а врятуєте!- щиро зізналася Міла (а це була саме вона). Молода жінка й справді трохи не розрахувала сили та важко випрямила спину,а Мураєв, в свою чергу, миттю вийшов з автівки, допомагаючи Мілі занести важкі пакети до салону авто. Тим часом, Міла сперлась на дверцята авто та, приклавши руку до грудей, відновлювала дихання. -І як така тендітна дівчина тягає настільки важкі пакети?- бурчав Сергій Дмитрович, в решті решт завантаживши покупки до салону.- Ви в нормі?- запитав у Міли. -Що? Так-так…-прохрипіла Міла, витягнувшись з кишені куртки упаковку з пігулками, після того дістала одну та проковтнула. Мураєв схвильовано подвився на дівчину, яку відразу ж впізнав. Це була Міла, покоївка Володарських. Довгий час, вивчаючи оточення цієї родини, Сергій Дмитрович приглядався до дівчини, вважаючи її темною конячкою, зате потім його вразила відданість Міли своїм роботодавцям. До того ж…Міла нагадувала Сергію Дмитровичу одну жінку, чудову жінку з його минулого. Жінку, яка була його першим та єдиним коханням і яку він вперто хотів забути, але все ж таки доля повертала його, як то кажуть, на вихідну позицію. Отямившись від своїх думок, Сергій Дмитрович простягнув Мілі свою руку, відкривши двецята авто, куди вона сіла на переднє сидіння поруч з водієм, коротко подякувавши Сергію Дмитровичу, післся чого Мураєв сів на сидіння водія і знвоу пильно подивився на Мілу. -Вам вже краще?- запитав він зі щирим хвилюванням. -Так-так, не хвиюйтеся, в мене це недовго завжди триває..- Міла дістала з сумки пляшку з водою та зробла декілька ковтків- А Ви саме той детектив, який займається справою Володарських, я вгадала?-запитала вона, змірявши Сергія Дмитровича таким самим поглядом, як і він її. -Саме так!- відповів Мураєв, здивований кмітливістю дівчини. -Я знала, що не могла помилитися- в мене дуже хороша пам’ять на обличчя!- з дитячим запалом сказала Міла,а потім знову пильно подивилась на Мураєва.-Ви так дивитеся на мене,наче теж в чомусь підозрюєте!- засміялась жінка, після чого Сергій Дмитрович знітився. -Ну що Ви? Зовсім ні! Прошу мене вибачити, просто… Ви мені дуже нагадали одну жінку, мою знайому, з якою ми дуже давно не бачились…- сказав Сергій Дмитрович таким тоном, що Міла одразу ж зрозуміла, що ця тема для її співрозмовника доволі таки делікатна та непроста і розпитувати деталі геть не варто. -Ну, на світі є багатио схожих сіж собою людей! Кажуть, що в кожної людини на планеті є як мінімум два двійники!- посміхнулась Міла, але одразу ж перевела мову на інше:- А Ви прямуєте до Артема та Ольги з новинами?- запитала вона, після чого Мураєв похмуро кивнув на знак згоди.- Відкрилися нові обставини справи?- запитала молода жінка з дитячою цікавістю та нетерпінням. -Саме так! І ці обставини докорінно її змінюють! Я навіть більше Вам скажу- варті того, щоб закривати справу. Зіниці Міли розширилися і вона ошелешено подивилась на детектива. -Тобто, як це – закривати?! А як же Борис?! Невже його вже спіймали?!- запитала Міла,однак, Сергій Дмитрович після її сілв заперечно захитав головою. -Не спіймали,однак,ніякої небезпеки для родини Володарських ця людина більше не несе.- Мураєв спіймав здивований погялд Міли і додав:- Борис Чернобаєв загинув цієї ночі.- сказав він і ці слова прозвучали якось надто буденно та просто, якщо говорити про людську смерть. Хоча, такі покидьки, як Чернобаєв, і заслуговують того, щоб про завершення їхнього земного життя говорити в такому тоні. Зіниці Міли розширилися і вона не могла повірити в почуте. -Загинув?..-ледве чутно перепитала жінка. -Я й сам не думав, що все закінчиться настільки просто та банально, однак, це правда. Борис наклав на себе руки цієї ночі. Його тіло знайшли на залізничних коліях сьогодні зранку. -Вкоротив собі віку. Це так на нього не схоже…-пробурмотіла Міла, порожнім поглядом дивлячись вперед. В голові був якийсь хаотичний калейдоскоп думок, яких вона ніяк не могла зрозуміти. -Не схоже? Ви настільки добре його знали?-з погано прикритою іронією та цікавістю запитав прозорливий Мураєв, після чого Міла нервово закрутилась на сидінні,почухавши собі ніс. І знову жест з минулого – та жінка колись також в приливі емоцій робла так само. Міла мовчала та нервово розминала каблучку на пальці. -Я б не сказала, але… Це довга історія..-доволі коротко сказала жінка,з соромом згадавши ті моменти, коли вона частково допомагала Борису у втіленні його жахливих планів. Хоча,іншого виходу тоді в неї, власне кажучи, і не було. -Тоді… Ми не могли б з Вами устрітися і Ви б мені все детально розповіли…- бовкнув, сам того не помітивши, детектив.Серце підказувало, що вони просто змушені зустрітися з Мілою. А чому його так тягнуло до спілкування з цією дівчиною- незрозуміло. -Так, звичайно! – з готовністю, рішуче сказала Міла, розуміючи, що якщо вона вже втягнута у цю справу, то повинна вже довести її до кінця і розповісти все. А там хай що буде. Вони їхали трасою і, побачивши свій будинок, Міла приготувалася до виходу.-Зупиніть тут, будь ласка! – сказала вона. Сергій Дмитрович без зайвих слів зупинив автівку. Подивився на будинок, який був,можна сказати, доболюйому знайомим, і ковтнув клубок, який лещатами стиснув його горло. -Ви тут живете?- запитав він, а подумки збагнув, яким безглуздим було його втручання в її особисте життя. -Так,з мамою..- сказала Міла, заметушившись. В голові Мураєва спалахнули фейєрверком спогади.- Тоді, як ми домовилися, до зустрічі?- до реальності Сергія Дмитровича повернув голос Міли. -Що?.. Так-так, звичайно…- порбурчав детектив, дістаючи свій гаманець.-Ось моя візитівка! Зателефонуйте мені при можливості!- сказав він, простягнувши Мілі білий прямо