одну жінку, чудову жінку з його минулого. Жінку, яка була його першим та єдиним коханням і яку він вперто хотів забути, але все ж таки доля повертала його, як то кажуть, на вихідну позицію. Отямившись від своїх думок, Сергій Дмитрович простягнув Мілі свою руку, відкривши двецята авто, куди вона сіла на переднє сидіння поруч з водієм, коротко подякувавши Сергію Дмитровичу, післся чого Мураєв сів на сидіння водія і знвоу пильно подивився на Мілу. -Вам вже краще?- запитав він зі щирим хвилюванням. -Так-так, не хвиюйтеся, в мене це недовго завжди триває..- Міла дістала з сумки пляшку з водою та зробла декілька ковтків- А Ви саме той детектив, який займається справою Володарських, я вгадала?-запитала вона, змірявши Сергія Дмитровича таким самим поглядом, як і він її. -Саме так!- відповів Мураєв, здивований кмітливістю дівчини. -Я знала, що не могла помилитися- в мене дуже хороша пам’ять на обличчя!- з дитячим запалом сказала Міла,а потім знову пильно подивилась на Мураєва.-Ви так дивитеся на мене,наче теж в чомусь підозрюєте!- засміялась жінка, після чого Сергій Дмитрович знітився. -Ну що Ви? Зовсім ні! Прошу мене вибачити, просто… Ви мені дуже нагадали одну жінку, мою знайому, з якою ми дуже давно не бачились…- сказав Сергій Дмитрович таким тоном, що Міла одразу ж зрозуміла, що ця тема для її співрозмовника доволі таки делікатна та непроста і розпитувати деталі геть не варто. -Ну, на світі є багатио схожих сіж собою людей! Кажуть, що в кожної людини на планеті є як мінімум два двійники!- посміхнулась Міла, але одразу ж перевела мову на інше:- А Ви прямуєте до Артема та Ольги з новинами?- запитала вона, після чого Мураєв похмуро кивнув на знак згоди.- Відкрилися нові обставини справи?- запитала молода жінка з дитячою цікавістю та нетерпінням. -Саме так! І ці обставини докорінно її змінюють! Я навіть більше Вам скажу- варті того, щоб закривати справу. Зіниці Міли розширилися і вона ошелешено подивилась на детектива. -Тобто, як це – закривати?! А як же Борис?! Невже його вже спіймали?!- запитала Міла,однак, Сергій Дмитрович після її сілв заперечно захитав головою. -Не спіймали,однак,ніякої небезпеки для родини Володарських ця людина більше не несе.- Мураєв спіймав здивований погялд Міли і додав:- Борис Чернобаєв загинув цієї ночі.- сказав він і ці слова прозвучали якось надто буденно та просто, якщо говорити про людську смерть. Хоча, такі покидьки, як Чернобаєв, і заслуговують того, щоб про завершення їхнього земного життя говорити в такому тоні. Зіниці Міли розширилися і вона не могла повірити в почуте. -Загинув?..-ледве чутно перепитала жінка. -Я й сам не думав, що все закінчиться настільки просто та банально, однак, це правда. Борис наклав на себе руки цієї ночі. Його тіло знайшли на залізничних коліях сьогодні зранку. -Вкоротив собі віку. Це так на нього не схоже…-пробурмотіла Міла, порожнім поглядом дивлячись вперед. В голові був якийсь хаотичний калейдоскоп думок, яких вона ніяк не могла зрозуміти. -Не схоже? Ви настільки добре його знали?-з погано прикритою іронією та цікавістю запитав прозорливий Мураєв, після чого Міла нервово закрутилась на сидінні,почухавши собі ніс. І знову жест з минулого – та жінка колись також в приливі емоцій робла так само. Міла мовчала та нервово розминала каблучку на пальці. -Я б не сказала, але… Це довга історія..-доволі коротко сказала жінка,з соромом згадавши ті моменти, коли вона частково допомагала Борису у втіленні його жахливих планів. Хоча,іншого виходу тоді в неї, власне кажучи, і не було. -Тоді… Ми не могли б з Вами устрітися і Ви б мені все детально розповіли…- бовкнув, сам того не помітивши, детектив.Серце підказувало, що вони просто змушені зустрітися з Мілою. А чому його так тягнуло до спілкування з цією дівчиною- незрозуміло. -Так, звичайно! – з готовністю, рішуче сказала Міла, розуміючи, що якщо вона вже втягнута у цю справу, то повинна вже довести її до кінця і розповісти все. А там хай що буде. Вони їхали трасою і, побачивши свій будинок, Міла приготувалася до виходу.-Зупиніть тут, будь ласка! – сказала вона. Сергій Дмитрович без зайвих слів зупинив автівку. Подивився на будинок, який був,можна сказати, доболюйому знайомим, і ковтнув клубок, який лещатами стиснув його горло. -Ви тут живете?- запитав він, а подумки збагнув, яким безглуздим було його втручання в її особисте життя. -Так,з мамою..- сказала Міла, заметушившись. В голові Мураєва спалахнули фейєрверком спогади.- Тоді, як ми домовилися, до зустрічі?- до реальності Сергія Дмитровича повернув голос Міли. -Що?.. Так-так, звичайно…- порбурчав детектив, дістаючи свій гаманець.-Ось моя візитівка! Зателефонуйте мені при можливості!- сказав він, простягнувши Мілі білий прямокутник. -Так, звичайно! Ще раз дкую Вам!-сказала Міла і, взявши пакунки, вийшла з автівки, а Сергій Дмитрович ще довго дивися їй вслід. Привид минулого знову переслідував його… * * * Весна повністю вступала в свої права. На сиротливих чорних гілочках дерев з’являлися перші життєдайні зелені краплинки бруньок. Сонце пригрівало, хитро ховаючи свої промінчики у вранішньому тумані, наче також насолоджуючись весняною свіжістю та набираючись снаги на початку нового дня. У Артема Володарського з самого ранку наче виросли крила за спиною. І де зникла та слабкість, яка була усі ці дні…Про які хвороби може взагалі йти мова, коли серце переповнює щастя? Коли твої діти весело сміються, а поруч-кохана, найкраща на світі дружина Олечка. Вагітність зробила її ще прекраснішою. З посмішкою спостерігаючи за веселими дітлахами, вона поралася біля столу, хоча свекруха Олена Михайлівна неодноразово за цей день повторювала невістці,що абсолютно не варто напрягатися в її становищі, переконуючи Олю, що зі всім чудово впорається сама. -Ну що Ви? Мені все лише в радість!-щебетала Ольга, очі якої горіли, а щічки прикрашав здоровий рум’янець, який вперше за увесь цей час з’явився на обличчі жінки. Всі вони були цілковито щасливі, однак… Артем та Оля одночасно усвідомлювали,що підсвідомо уникають зорового контакту один з одним. Події останнього часту наче поставили між ними невидиму стіну, яка з першого погляду наче б тобула непомітною і здавалося, що все, як раніше,однак…Ольга насолоджувалася кожною хвилиною, проведеною поруч з родиною, але, з іншого боку її з’їдав сором. Після всього того пекла, яке вона пережила, перебуваючи в полоні в Бориса, Ольга в оточенні родини відчувала себене гідною, брудною. Зрадницею. «Все відбувалось не з твоєї волі. Заспокойся! Подумки ти не зрадила Артема ні на мить!»- вперто казав її внутрішній голос. Серце та розум вперто боролися між собою і саме через це Ольга дуже часто не спала ночами, прокидаючись щоразу від жахіть, в яких з неї раз за разом знущався Борис, вдовольняючи таким чином свою хіть. Можливо, саме тому Ольга не відразу підпустила до себе Артема. Від ласки коханого серце поступово тануло, однак внутрішній голос вперто стверджував лише одне: «Ти не гідна Артема та його ласки! Ти брудна! Брудна!»- виїдали ці думки жінку зсередини. Необхідно розповісти Артему все, все,мов на сповіді, адже між ними ніколи і ні за яких обставин не було таємниць, хоча… Напевно, склавши докупи всі факти, Артем вже міг і сам про все здогадатися і не хотілося б шматувати його і без того зболене серце всіма цими подробицями. Було б надто жорстоко примушувати Артема хвилюватися знову, враховуючи те, що він вже пережив через неї. І діти.. Вони так люблять матусю. Свою матір-зозулю, яка під впливом емоцій поїхала за сумнівним та жорстоким Борисом бозна куди, нікому нічого не сказавши. Ольга ж мала на той час розуміти, які наслідки могла понести (і понесла) за собою ця фатальна зустріч. Борис домігся того, чого хотів, а потім просто викинув її на мороз, думаючи, що вона нікуди від нього не дінеться, але Ольга знайшла в собі сили та сміливість піднятися та йти далі. Знайшла не заради себе, а заради родини, якій вона необхідна, хоча, Ольга не знала, чи зможуть вони її прийняти після всього.. До того ж, діти. Діти були практично головним стимулом Ольги жити і рухатися далі. Зміни в дружині бачив і Артем. Коли він чув скрики Ольги посеред ночі, її тривогу, коли він доторкався до неї, її безсоння. Хоча Ольга й притворялась, що все добре, але Артем відчував, який вулкан вирує у той час в її душі. «Що цей мерзотник з нею робив?»- думав щоразу Артем, стискаючи кулаки до білих кісточок. Він увесь час думав про те,як розговорити дружину? Як зробити так, щоб їй полегшало? Чоловік хотів було навіть прохати Мілу, щоб вона поговорила з Ольгою, як жінка з жінкою, однак, вчасно зрозумів, що це також не вихід... Подібні змови за спиною у Ольги були б несправедливими по відношенню до неї, тому чудово увідомлював, що їм потрібно було поговорити щиро і особисто. Цього хотіли вони обоє, але, ясна річ, жоден не наважувався почати розмову першим. Цю нелегку місію вирішив взяти на себе Артем. Знайшовши зручний момент, коли дітлахи пішли разом з бабусею гуляти у двір для того, щоб насолодитися першим весняним сонечком та погодувати голубів, які часто прилітали у їхній двір, чоловік вирішив поговорити з коханою без свідків. Ольга в той час дістала пряжу та спиці і вирішла зв’язати шкарпеточки для Павлика, адже хоч на дворі була й весна, все ж було доволі таки прохолодно та й погода була нестійкою. -Як ти, сонечко?- запитав Артем в коханої, сівши поруч з нею і поцілувавши її в пле