кутник. -Так, звичайно! Ще раз дкую Вам!-сказала Міла і, взявши пакунки, вийшла з автівки, а Сергій Дмитрович ще довго дивися їй вслід. Привид минулого знову переслідував його… * * * Весна повністю вступала в свої права. На сиротливих чорних гілочках дерев з’являлися перші життєдайні зелені краплинки бруньок. Сонце пригрівало, хитро ховаючи свої промінчики у вранішньому тумані, наче також насолоджуючись весняною свіжістю та набираючись снаги на початку нового дня. У Артема Володарського з самого ранку наче виросли крила за спиною. І де зникла та слабкість, яка була усі ці дні…Про які хвороби може взагалі йти мова, коли серце переповнює щастя? Коли твої діти весело сміються, а поруч-кохана, найкраща на світі дружина Олечка. Вагітність зробила її ще прекраснішою. З посмішкою спостерігаючи за веселими дітлахами, вона поралася біля столу, хоча свекруха Олена Михайлівна неодноразово за цей день повторювала невістці,що абсолютно не варто напрягатися в її становищі, переконуючи Олю, що зі всім чудово впорається сама. -Ну що Ви? Мені все лише в радість!-щебетала Ольга, очі якої горіли, а щічки прикрашав здоровий рум’янець, який вперше за увесь цей час з’явився на обличчі жінки. Всі вони були цілковито щасливі, однак… Артем та Оля одночасно усвідомлювали,що підсвідомо уникають зорового контакту один з одним. Події останнього часту наче поставили між ними невидиму стіну, яка з першого погляду наче б тобула непомітною і здавалося, що все, як раніше,однак…Ольга насолоджувалася кожною хвилиною, проведеною поруч з родиною, але, з іншого боку її з’їдав сором. Після всього того пекла, яке вона пережила, перебуваючи в полоні в Бориса, Ольга в оточенні родини відчувала себене гідною, брудною. Зрадницею. «Все відбувалось не з твоєї волі. Заспокойся! Подумки ти не зрадила Артема ні на мить!»- вперто казав її внутрішній голос. Серце та розум вперто боролися між собою і саме через це Ольга дуже часто не спала ночами, прокидаючись щоразу від жахіть, в яких з неї раз за разом знущався Борис, вдовольняючи таким чином свою хіть. Можливо, саме тому Ольга не відразу підпустила до себе Артема. Від ласки коханого серце поступово тануло, однак внутрішній голос вперто стверджував лише одне: «Ти не гідна Артема та його ласки! Ти брудна! Брудна!»- виїдали ці думки жінку зсередини. Необхідно розповісти Артему все, все,мов на сповіді, адже між ними ніколи і ні за яких обставин не було таємниць, хоча… Напевно, склавши докупи всі факти, Артем вже міг і сам про все здогадатися і не хотілося б шматувати його і без того зболене серце всіма цими подробицями. Було б надто жорстоко примушувати Артема хвилюватися знову, враховуючи те, що він вже пережив через неї. І діти.. Вони так люблять матусю. Свою матір-зозулю, яка під впливом емоцій поїхала за сумнівним та жорстоким Борисом бозна куди, нікому нічого не сказавши. Ольга ж мала на той час розуміти, які наслідки могла понести (і понесла) за собою ця фатальна зустріч. Борис домігся того, чого хотів, а потім просто викинув її на мороз, думаючи, що вона нікуди від нього не дінеться, але Ольга знайшла в собі сили та сміливість піднятися та йти далі. Знайшла не заради себе, а заради родини, якій вона необхідна, хоча, Ольга не знала, чи зможуть вони її прийняти після всього.. До того ж, діти. Діти були практично головним стимулом Ольги жити і рухатися далі. Зміни в дружині бачив і Артем. Коли він чув скрики Ольги посеред ночі, її тривогу, коли він доторкався до неї, її безсоння. Хоча Ольга й притворялась, що все добре, але Артем відчував, який вулкан вирує у той час в її душі. «Що цей мерзотник з нею робив?»- думав щоразу Артем, стискаючи кулаки до білих кісточок. Він увесь час думав про те,як розговорити дружину? Як зробити так, щоб їй полегшало? Чоловік хотів було навіть прохати Мілу, щоб вона поговорила з Ольгою, як жінка з жінкою, однак, вчасно зрозумів, що це також не вихід... Подібні змови за спиною у Ольги були б несправедливими по відношенню до неї, тому чудово увідомлював, що їм потрібно було поговорити щиро і особисто. Цього хотіли вони обоє, але, ясна річ, жоден не наважувався почати розмову першим. Цю нелегку місію вирішив взяти на себе Артем. Знайшовши зручний момент, коли дітлахи пішли разом з бабусею гуляти у двір для того, щоб насолодитися першим весняним сонечком та погодувати голубів, які часто прилітали у їхній двір, чоловік вирішив поговорити з коханою без свідків. Ольга в той час дістала пряжу та спиці і вирішла зв’язати шкарпеточки для Павлика, адже хоч на дворі була й весна, все ж було доволі таки прохолодно та й погода була нестійкою. -Як ти, сонечко?- запитав Артем в коханої, сівши поруч з нею і поцілувавши її в плече,а потім сів поруч. В свою чергу, Ольга посміхнулась та поклала голову коханому на плече, притулившись до нього,наче маленьке пташеня, яке відчайдушно шукає прихистку. Воно так, власне, й було, адже біля Артема Ольга завжди відчувала себе захищеною.Перш за все, від власних думок та страхів. -Все гаразд. Ось вирішила Павлику шкарпеточки зв’язати, мене Параска Степанівна свого часу навчила! – з посмішкою сказала Ольга, однак,від Артема не сховався той факт,що посмішка Ольги була наче штучною, через силу. Руки раптово перестали слухатися жінку і петлі виходили не такими, як слід.-Та що ж це таке?! Ну ось, я знову все заплутала!- розчаровано крикнула Ольга і нервово відкинула в’язання убік. -Кохана, кохана, не варто так перейматися!- з ніжністюсказав Артем, трепетно взявши долоні коханої в свої і поцілувавши їх. Від цього жесту Ольга розм’якла ще більше і сльози самі собою потекли з її очей. -Вибач мені, Артеме, я.. Я й сама не розумію, що зі мною коїться.. Я зриваюся через дурниці, не можу себе контролювати і, до того ж, ті жахіття щоночі…- важко перевела дихання Ольга, а Артем, в свою чергу, пильно подивився у вічі коханій. -Олечко, я не наполягаю, однак… Ти не хотіла б про це поговорити?- запитав Артем і в ту мить поведінка Ольги разюче змінилася. Вона доволі різко висмикнула свої долоні з рук коханого і навіть відвернулась, боячись зустрічатися з ним поглядом. -Я.. Я не думаю, що тобі буде приємно все це чути…-стиха мовила вона. І хвилювалася Ольга навіть не за власну персону в очах чоловіка, а за нього самого, адже боялась, що серце Артема може не витримати всієї тієї правди. Ось цього Ольга б собі ніколи не пробачила б. А з іншого боку, ті спогади, які в дрібницях приходили до неї уві сні, розривали жінку навпіл і знову примушували переживати всі ті біль та приниження і Ольга чудово усвідомлювала те,що тепер вони будуть переслідувати її завжди, скільки вона житиме. Це її тавро, яке вже не змити нічим… -Якщо я сам про це прошу, то це означає,що я цілком і повністю все розумію і готовий тебе вислухати!- сказав Артем, помічаючи, як Ольга наче скрутилась в клубок та забилася в кут, наче нажахане кошеня. Серце Володарського болюче стиснулося. «Що ж він зробив з тобою, моя вічадушна та смілива дівчинко,що тепер ти більше схожа на маленьке вовченя?..»- з болем подумав Артем.- «А я не зміг тебе захистити.. Не зміг…» -Якщо після всього почутого ти мене зненавидиш, я зрозумію..- сказала Ольга, дивлячись просто у вічі Артему. Тоді він з жахом помітив,що в них- порожнеча. Не дивлячись на те, що все вже позаду і вони разом, ці незгойні рани в душі в Ольги продовжують боліти… Не витримавши почуттів, які його переповнювали, Артем опустився навколішки перед коханою та розцілував її долоні. -Кохання моє.. Цього ніколи не буде… Не буде, ти чуєш мене? Я кохаю тебе, кохаю понад усе… Увесь цей час я молився,був готовий перевернути увесь світ, аби лишень знайти тебе!- Артем продовжував дивитися в очі дружині і зрозумів, що зараз вона чекає від нього не гучних зізнань, а зовсім іншого.- Ти ж знаєш, що я завжди ввжав, що кохання – це щось значно більше, ніж просто високі слова та прогулянки під місяцем! Це вміння вислухати, підтримати, допомогти! І я зроблю все – чуєш, все – щоб тобі стало легше,щоб ти забула увесь той жах, який тоді довелося пережити! Я допоможу тобі всім,чим тільки зможу, лишень довірся мені! -І навіть якщо дізнаєшся, що я належала йому і належала неодноразово? – Ольга подивилась просто у вічі коханому і правда полилася назовні, неначе лавина. Лавина, яку булол вже не зупинити. Страшні спогади виливалися-виривалися назовні разом з гіркими слізьми. -Знаєш, іноді, після нічних жахіть я грішним ділом думаю,що краще б пам’ять взагалі не поверталася і я б ніколи не пригадала всього того пекла… А тепер я пам’ятаю все, все до найменших подробиць.. - хриплуватим голосом сказала Ольга і тоді лавиною гидкого, нудотного бруду з неї полилася правда. -Борис не давав мені проходу й раніше. Наполягав,щоб я стала його коханкою, на що я відповідала, що не стану нею навіть під страхом смерті Він зловив цю мою фразу та перевернув її на власну користь. Шантажував мене не моїм власним життям, а вашими- твоїм, дітей, Олени Михайлівни… Лякав нещасними випадками, які раптово можуть спіткати когось із вас.. Робив мені коштовні подарунки, які я, звичайно ж, і не збиралася носити. Таким чином він намагався мене "купити", переконати, що кращий за тебе,що,за його словами, ти нікчема…. Пробач… Господи, навіщо я все це розповідаю? – закрила Ольга обличчя руками. Від того сорому, який вона відчувала, хотілося просто взяти і зникнути з цієї планети, провалитися крізь землю.Вона боялась,що чоловік зненави