че,а потім сів поруч. В свою чергу, Ольга посміхнулась та поклала голову коханому на плече, притулившись до нього,наче маленьке пташеня, яке відчайдушно шукає прихистку. Воно так, власне, й було, адже біля Артема Ольга завжди відчувала себе захищеною.Перш за все, від власних думок та страхів. -Все гаразд. Ось вирішила Павлику шкарпеточки зв’язати, мене Параска Степанівна свого часу навчила! – з посмішкою сказала Ольга, однак,від Артема не сховався той факт,що посмішка Ольги була наче штучною, через силу. Руки раптово перестали слухатися жінку і петлі виходили не такими, як слід.-Та що ж це таке?! Ну ось, я знову все заплутала!- розчаровано крикнула Ольга і нервово відкинула в’язання убік. -Кохана, кохана, не варто так перейматися!- з ніжністюсказав Артем, трепетно взявши долоні коханої в свої і поцілувавши їх. Від цього жесту Ольга розм’якла ще більше і сльози самі собою потекли з її очей. -Вибач мені, Артеме, я.. Я й сама не розумію, що зі мною коїться.. Я зриваюся через дурниці, не можу себе контролювати і, до того ж, ті жахіття щоночі…- важко перевела дихання Ольга, а Артем, в свою чергу, пильно подивився у вічі коханій. -Олечко, я не наполягаю, однак… Ти не хотіла б про це поговорити?- запитав Артем і в ту мить поведінка Ольги разюче змінилася. Вона доволі різко висмикнула свої долоні з рук коханого і навіть відвернулась, боячись зустрічатися з ним поглядом. -Я.. Я не думаю, що тобі буде приємно все це чути…-стиха мовила вона. І хвилювалася Ольга навіть не за власну персону в очах чоловіка, а за нього самого, адже боялась, що серце Артема може не витримати всієї тієї правди. Ось цього Ольга б собі ніколи не пробачила б. А з іншого боку, ті спогади, які в дрібницях приходили до неї уві сні, розривали жінку навпіл і знову примушували переживати всі ті біль та приниження і Ольга чудово усвідомлювала те,що тепер вони будуть переслідувати її завжди, скільки вона житиме. Це її тавро, яке вже не змити нічим… -Якщо я сам про це прошу, то це означає,що я цілком і повністю все розумію і готовий тебе вислухати!- сказав Артем, помічаючи, як Ольга наче скрутилась в клубок та забилася в кут, наче нажахане кошеня. Серце Володарського болюче стиснулося. «Що ж він зробив з тобою, моя вічадушна та смілива дівчинко,що тепер ти більше схожа на маленьке вовченя?..»- з болем подумав Артем.- «А я не зміг тебе захистити.. Не зміг…» -Якщо після всього почутого ти мене зненавидиш, я зрозумію..- сказала Ольга, дивлячись просто у вічі Артему. Тоді він з жахом помітив,що в них- порожнеча. Не дивлячись на те, що все вже позаду і вони разом, ці незгойні рани в душі в Ольги продовжують боліти… Не витримавши почуттів, які його переповнювали, Артем опустився навколішки перед коханою та розцілував її долоні. -Кохання моє.. Цього ніколи не буде… Не буде, ти чуєш мене? Я кохаю тебе, кохаю понад усе… Увесь цей час я молився,був готовий перевернути увесь світ, аби лишень знайти тебе!- Артем продовжував дивитися в очі дружині і зрозумів, що зараз вона чекає від нього не гучних зізнань, а зовсім іншого.- Ти ж знаєш, що я завжди ввжав, що кохання – це щось значно більше, ніж просто високі слова та прогулянки під місяцем! Це вміння вислухати, підтримати, допомогти! І я зроблю все – чуєш, все – щоб тобі стало легше,щоб ти забула увесь той жах, який тоді довелося пережити! Я допоможу тобі всім,чим тільки зможу, лишень довірся мені! -І навіть якщо дізнаєшся, що я належала йому і належала неодноразово? – Ольга подивилась просто у вічі коханому і правда полилася назовні, неначе лавина. Лавина, яку булол вже не зупинити. Страшні спогади виливалися-виривалися назовні разом з гіркими слізьми. -Знаєш, іноді, після нічних жахіть я грішним ділом думаю,що краще б пам’ять взагалі не поверталася і я б ніколи не пригадала всього того пекла… А тепер я пам’ятаю все, все до найменших подробиць.. - хриплуватим голосом сказала Ольга і тоді лавиною гидкого, нудотного бруду з неї полилася правда. -Борис не давав мені проходу й раніше. Наполягав,щоб я стала його коханкою, на що я відповідала, що не стану нею навіть під страхом смерті Він зловив цю мою фразу та перевернув її на власну користь. Шантажував мене не моїм власним життям, а вашими- твоїм, дітей, Олени Михайлівни… Лякав нещасними випадками, які раптово можуть спіткати когось із вас.. Робив мені коштовні подарунки, які я, звичайно ж, і не збиралася носити. Таким чином він намагався мене "купити", переконати, що кращий за тебе,що,за його словами, ти нікчема…. Пробач… Господи, навіщо я все це розповідаю? – закрила Ольга обличчя руками. Від того сорому, який вона відчувала, хотілося просто взяти і зникнути з цієї планети, провалитися крізь землю.Вона боялась,що чоловік зненавидить її, почне кричати. Однак, Артем лишався незворушним і це, чесно кажучи, лякало Ольгу,бо вона не могла відгадати, якою буде його подальше реакція. -Говори. Я не перебиватиму тебе.- сказав Артем рівним тоном і це вартувало йому титанічних зусиль. Тоді лише він подивився на Ольгу. В його очах не було люті, лише нескінченна ніжність, жалість та почуття провини. Він відчував себе винним в тому, що не відразу помітив поряд зі своєю родною того монстра в обличчі власного брата відразу та наразив на небезпеку всю свою родину. -Я згадую, як він брав на прогулянку перед Новим роком Марічку та Павлика. Було ж таке?- непевно запитала в чоловіка Ольга, яка, поступово все згадуючи, не була до кінця впевнена в тому, що правда,а що плід її хворої уяви.- Отож,тоді він фотографував дітей в якохось двозначних небепечних ситуаціях і надсилав фото мені... Це все було у формі гри, однак… Він писав мені про те, що з ними може статися, якщо не піду на його умови чи, Боже збав,розповім тобі про все… Тому я мовчала…Мовчаала, боялась, підкорялась йому, наче безсловесна маріонетка, лише заради того,щоб вберегти ваші життя! Лише заради вас… Заради Вас!- хрипіла Ольга, дилвячись в одну точку і не підіймаючи очей на Артема, бо вважала,що не гідна його. Артем різко скочив зі стільця та активно закрокував по кімнаті. -Покидьок! Який же він покидьок!- прохрипів Володарський, однак, потім доволі швидко опанував себе і поклав руки Олі на плечі.- Говори…Говори далі,рідна…-прохрипів він. -А далі..Саме перед святвечором я погодилася на зустріч.. Думала,що хоча б віра в Бога, пам’ять про його батьків допомогли б Борису отямитися. Заклала в ломбард всі свої прикраси, щоб спробувати вмовити його хоча б за гроші лишити нас в спокої, однак… Борис все одно обставив все так, як хоче він, щоб гра йшла виключно за його правилами. -Тоді ти..-почав було Артем,але Ольга його перебила: -Так, я збрехала тобі в той вечір, коли сказала, що йду на зустріч з нашим духовним настотелем отцем Василем. Я збрехала, осквернивши найсвятіше, і тому поплатилася за це… -Кохана, благаю…Не треба…- Артем знвоу намагався щось сказати,однак, Ольга продовжила: -Ні, Артеме, я мушу.. Мушу сказати все це тобі, щоб потім ти вирішив, як тобі чинити: чи дозволити мені лишитися в твоєму житті чи… -Мила, іншого варіанту й бути не може..- сказав він, однак, Ольга гірко посміхнулася. -Ти ще багато чого не знаєш… Не знаєш, що недовгий час я ненавиділа тебе… Знову ж таки з подачі Бориса, який майже змусив мене повірити в те,що ти мені зраджуєш і навіть показав якісь жахливі, вульгарні фото, на яких ти з…- Ольга не договорила, бо Артем перебив її, лунко вдаривши долонею по столі. -Що за маячня,чорт забирай?! Цього не було й бути не може апріорі, адже я любив, люблю і завжди любитиму тебе і лише тебе!- Артем став навколішки і підняв погляд на кохану. В той час Ольга трепетно взяла обличчя коханого в свої долоні і ніжно поцілувала його в губи. -Я вірю тобі.. Вірю, рідний мій.. Я знаю, що твоє відкрите серце не може образити, збрехати, а ось я..- на цих словах Ольга ковтнула важкий клубок, який стиснув її горло. Їй було неймовірно соромно перед цим шляхетним чоловіком, який все своє життя прожив чесно, відкрито, нікому не роблячи боляче та притримуючись дуже чітких моральних принципів.-А ось я не гідна… Я не гідна тебе…Не гідна твого кохання.. Не гідна… Бо я брудна… Брудна…- з цими словами Ольга гірко заридала, а Артем шоковано подивився на кохану. -Рідна,що ти таке говориш?- ошелешено запитав він, а Ольга опустила очі. -Я… Ми з Борисом були близькі..Проти моєї волі..Неодноразово… Він змушував мене – погрозами,побоями… Щовечора в чітко відведений час він вдовольнявся, потім знущався, брудно жартував, а мені.. Мені хотілося лише одного – померти…- ридала Ольга, а Артем, в свою чергу, пригорнув її до себе і почав цілувати..Спочатку губи, потім заплакані очі,обличчя, чоло… Цілував, намагаючись таким чином забрати від коханої всю ту чорноту і увесь той бруд. -Хороша..Люба… Не плач… Не плач…Заспокойся…- промовляв він, вже шкодуючи,що наполіг на цій розмові. І лише через те, що йому було боляче чути все те, хоча і не без того. Справа в тому, що Оля вкотре пережила стрес, а їй зараз взагалі не можна було хвилюватися. -Пробач мені…Пробач якщо зможеш…- схлипувала Оля, тремтячи всім тілом. -Тобі немає за що вибачатися… Ти ні в чому не винна… Не винна, чуєш?- сказав Артем, дивлячись Ользі просто у вічі.- І я зараз зроблю все, чуєш, все для того, щоб ми з тобою знову стали щасливими, щоб ти знову посміхалася, як раніше! В нас все буде добре!Я тобі присягаюся! Ти віриш мені?- запитав він, а Ольга, в свою чергу, схлипуючи, лише кивнула на знак згоди. Подружжя було готове зно