дить її, почне кричати. Однак, Артем лишався незворушним і це, чесно кажучи, лякало Ольгу,бо вона не могла відгадати, якою буде його подальше реакція. -Говори. Я не перебиватиму тебе.- сказав Артем рівним тоном і це вартувало йому титанічних зусиль. Тоді лише він подивився на Ольгу. В його очах не було люті, лише нескінченна ніжність, жалість та почуття провини. Він відчував себе винним в тому, що не відразу помітив поряд зі своєю родною того монстра в обличчі власного брата відразу та наразив на небезпеку всю свою родину. -Я згадую, як він брав на прогулянку перед Новим роком Марічку та Павлика. Було ж таке?- непевно запитала в чоловіка Ольга, яка, поступово все згадуючи, не була до кінця впевнена в тому, що правда,а що плід її хворої уяви.- Отож,тоді він фотографував дітей в якохось двозначних небепечних ситуаціях і надсилав фото мені... Це все було у формі гри, однак… Він писав мені про те, що з ними може статися, якщо не піду на його умови чи, Боже збав,розповім тобі про все… Тому я мовчала…Мовчаала, боялась, підкорялась йому, наче безсловесна маріонетка, лише заради того,щоб вберегти ваші життя! Лише заради вас… Заради Вас!- хрипіла Ольга, дилвячись в одну точку і не підіймаючи очей на Артема, бо вважала,що не гідна його. Артем різко скочив зі стільця та активно закрокував по кімнаті. -Покидьок! Який же він покидьок!- прохрипів Володарський, однак, потім доволі швидко опанував себе і поклав руки Олі на плечі.- Говори…Говори далі,рідна…-прохрипів він. -А далі..Саме перед святвечором я погодилася на зустріч.. Думала,що хоча б віра в Бога, пам’ять про його батьків допомогли б Борису отямитися. Заклала в ломбард всі свої прикраси, щоб спробувати вмовити його хоча б за гроші лишити нас в спокої, однак… Борис все одно обставив все так, як хоче він, щоб гра йшла виключно за його правилами. -Тоді ти..-почав було Артем,але Ольга його перебила: -Так, я збрехала тобі в той вечір, коли сказала, що йду на зустріч з нашим духовним настотелем отцем Василем. Я збрехала, осквернивши найсвятіше, і тому поплатилася за це… -Кохана, благаю…Не треба…- Артем знвоу намагався щось сказати,однак, Ольга продовжила: -Ні, Артеме, я мушу.. Мушу сказати все це тобі, щоб потім ти вирішив, як тобі чинити: чи дозволити мені лишитися в твоєму житті чи… -Мила, іншого варіанту й бути не може..- сказав він, однак, Ольга гірко посміхнулася. -Ти ще багато чого не знаєш… Не знаєш, що недовгий час я ненавиділа тебе… Знову ж таки з подачі Бориса, який майже змусив мене повірити в те,що ти мені зраджуєш і навіть показав якісь жахливі, вульгарні фото, на яких ти з…- Ольга не договорила, бо Артем перебив її, лунко вдаривши долонею по столі. -Що за маячня,чорт забирай?! Цього не було й бути не може апріорі, адже я любив, люблю і завжди любитиму тебе і лише тебе!- Артем став навколішки і підняв погляд на кохану. В той час Ольга трепетно взяла обличчя коханого в свої долоні і ніжно поцілувала його в губи. -Я вірю тобі.. Вірю, рідний мій.. Я знаю, що твоє відкрите серце не може образити, збрехати, а ось я..- на цих словах Ольга ковтнула важкий клубок, який стиснув її горло. Їй було неймовірно соромно перед цим шляхетним чоловіком, який все своє життя прожив чесно, відкрито, нікому не роблячи боляче та притримуючись дуже чітких моральних принципів.-А ось я не гідна… Я не гідна тебе…Не гідна твого кохання.. Не гідна… Бо я брудна… Брудна…- з цими словами Ольга гірко заридала, а Артем шоковано подивився на кохану. -Рідна,що ти таке говориш?- ошелешено запитав він, а Ольга опустила очі. -Я… Ми з Борисом були близькі..Проти моєї волі..Неодноразово… Він змушував мене – погрозами,побоями… Щовечора в чітко відведений час він вдовольнявся, потім знущався, брудно жартував, а мені.. Мені хотілося лише одного – померти…- ридала Ольга, а Артем, в свою чергу, пригорнув її до себе і почав цілувати..Спочатку губи, потім заплакані очі,обличчя, чоло… Цілував, намагаючись таким чином забрати від коханої всю ту чорноту і увесь той бруд. -Хороша..Люба… Не плач… Не плач…Заспокойся…- промовляв він, вже шкодуючи,що наполіг на цій розмові. І лише через те, що йому було боляче чути все те, хоча і не без того. Справа в тому, що Оля вкотре пережила стрес, а їй зараз взагалі не можна було хвилюватися. -Пробач мені…Пробач якщо зможеш…- схлипувала Оля, тремтячи всім тілом. -Тобі немає за що вибачатися… Ти ні в чому не винна… Не винна, чуєш?- сказав Артем, дивлячись Ользі просто у вічі.- І я зараз зроблю все, чуєш, все для того, щоб ми з тобою знову стали щасливими, щоб ти знову посміхалася, як раніше! В нас все буде добре!Я тобі присягаюся! Ти віриш мені?- запитав він, а Ольга, в свою чергу, схлипуючи, лише кивнула на знак згоди. Подружжя було готове знову злитися в поцілунку, як тут пролунав характерний стукіт в двері, після чого почулася метушня. -Дітки, я відчиню!- крикнула поспіхом Олена Михайлівна, яка в той час вже повернулас ьз дітьми додому, і сама попрямувала до дверей. Через мить в будинок увійшов Сергій Дмитрович Мураєв. Вигляд в нього був серойзний та замислений.- Доброго дня, Сергію Дмитровичу! У Вас все гаразд?- трохи схвильовано запитала турботлива жінка, яка відразу ж помітила, що з завжди зібраним детективом коїться щось не те. -Доброго дня, Олено Михайлівно! Ви пробачте,що я так раптово та несподівано з візитом, однак… В мене є деякі новини для Артема та Ольги..-почав було Мураєв, знявши капелюх та ретельно підшуковуючи необхідні слова. Все ж таки довгий час Борис був для цієї жінки, мов син, не дивлячись на те,що він встиг накоїти за увесь цей час. Тому, власне, Сергій Дмитрович і не знав, як сказати цю новину саме Олені Михайлівні. -Щось сталося? Щось серйозне?- запитала жінка, притиснувши руки до грудей. -Можна сказати й так, однак,для початку я хотів би поговорити спершу з Артемом та Ольгою, якщо Ваша ласка, адже ця новина стосується безпосередньо їх! -Так, звичайно! Я зараз їх покличу!- сказала жінка і поспішила до вітальні, дезараз перебували Оля та Артем.- Діти мої, там до вас приїхав Сергій Дмитрович.. Ну, детектив… Він каже, що має для вас якусь надважливу інформацію!- стривоженим голосом сказала літн жінка сину та невістці, які сиділи, обійнявшись. -Так, звичайно, мамо,ми зараз вийдемо!- стурбовано сказав Артем, думаючи про те, що ж могло статися, адже зазвичай Сергій Дмитрович першим поперджає про свій візит, домовляється про зустріч. -Напевне, щось сталося..-тремтячим голосом сказала Ольга, емоційний фон якої й так, можна сказати, був на межі. Артем заспокоююче поцілував кохану в чоло. -Не хвилюйся, рідна! Ми зараз про все дізнаємося, однак,я не думаю,що там щось таке наджахливе…- і, взявшись за руки, подружжя попрямувало до вітальні, навіть не очікуючи, яку звістку вони отримають через мить…