Точка неповернення...
Звістка про смерть Бориса сколихнула маленький будинок родини Володарських, в якому вони вимушено проживали увесь цей час. Все це було… Надто несподівано, якщо не сказати більше. Борис був не з тих людей, хто б так ось просто в одну мить звів би рахунки з життям. Те, що відбувалось зараз в душі у кожного з жителів будинку, не могли б описати, напевно, навіть і вони самі. -Це все точно? – хрипів Артем, розтираючи кулаки. Після всього того, що він дізнався від дружини про двоюрідного брата, Артему самому б хотілося поквитати з Борисом в чесному поєдинку. І тут Борис вчасно та хитро зіскочив з дистанції. Артему раптом згадалося дитинство. Тоді вони з Борисом були, можна сказати, не розлий вода, часто разом шукали пригод і, що найцікавіше, саме Борис частіше за все «підбивав» Артема, який завжди був доволі таки зваженим хлопчаком, на різного роду авантюри. І хоч Артем доволі часто відмовлявся, аргументуючи все тим, що справа небезпечна і їм, як мінімум,може влетіти на горіхи від батьків, Борі таки вдавалося його вмовити. Більше того – коли батьки таки про вседізнавалися і давали хлопчакам прочухана, то саме Борис з чистою совістю та жалібними оченятами все звалював на Артема, переконуючи дядька та тітку, що саме брат примушував його барти участь у всьому тому. «Я б ніколи не змушував би Вас хвилюватися чи страждати через мене, присягаюся, адже Ви стільки для мене зробили!»- гаряче говорив Борис подружжю Володарських, дивлячись в той час на Артема високомірно та насмішкувато. Він знав,що брат сьогодні знову добряче отримає, що його посадять під домашній арешт, а сам Борис лишиться не просто невинним, а жертвою. Що потім знову розповість розгніваному Артему про те пекло, яке йому довелося пережити вдитячому будинку і Артем його пробачить. Адже в нього завжди були батьки, завжди було щасливе дитинство, він ніколи не був самотнім, на відміну від Бориса,і ніколи ні в чому не мав потреби. Борис вмів вміло маніпулювати своїм становищем, навіть коли став дорослим. Надягнувши на себе маску вдячного сироти, Борис втерся в довіру Артема та всього його оточення, активно п’ючи кров з капіталів дітища Володарського. Саме Борис жорстоко і холоднокровно зруйнував щастя Артема і Олі. Від того, що розповіл а Артему Оля, в чоловіка досі холола в жилах кров. Чи може він при цьому співчувати тому, хто перетворив їхнє життя на пекло? Хай Артем буде двічі, сто разів тварюкою в очах оточуючих, але навіть відчувати співчуття до цієї,з дозволу сказати, людини він не міг. -Точніше не буває..-хриплуватим голсом сказав Сергій Дмитрович. Йому в ту мить дуже кортіло запалити цигарку, однак, в присутності жінок та дітей він вирішив втриматися.. -Так дивно. Якась пустка всередині.Після всього я хотів би сам особисто поквитатися з цим мерзотником, однак, за мене це зробила доля.-висловив вголос свої думки Артем, дивлячись в одну точку. -Скажіть… А все це правда?- перепитала в детектива бліда, мов стіна Ольга, поклавши руки на свій животик. Она вже звикла і водночас втомилась боятися. Фантом Бориса та його помсти, його нездорової пристрасті переслідував жінку вже довгий час. Жити в постійному страху, наче під прицілом- це пекло. І зараз Ользі прямим текстом заявили, що все це вже точно позаду. Як би це цинічно не звучало, однак, Ольга вільна. Тепер вже вільна. В свою чергу, Мураєв ствердно кивнув головою. -Так. Його тіло знайшли під мостом на залізничній магістралі. Обличчя було спотворене і тому довелося проводити експертизу по встановленню особистості. Ольга видихнула і закрила обличчя долонями. Все закінчилося.Так ось просто. Її кат отримав по заслузі. Але чому вона не відчуває полегшення, радості? Ні радості, ні співчуття – нічого… Пустка… І від цього було страшно та незвично. Ользі необхідно було побути наодинці зі своїми думками. -Вибачте, але я… Щось недобре почуваюся. Піду приляжу з Вашого дозволу.- ледве чутно сказала жінка. Цей день був настільки довгим та виснажливим, що Ольга відчувала себе наче вичавлений лимон. Також, в жінки було стійке відчуття, що певна сторінка в її житті закривається і відкривається нова. Чистий аркуш. А в неї абсолютно немає сил його заповнювати, наче висмоктав їх хтось. Страшне полегшення і слабкість охопили її тіло і Ольга чудово розуміла,що зараз їй було просто необхідно побути наодинці з собою для того, щоб впорядкувати власні емоції. -Так, звичайно, Олю, однак, будьте готові до того, що Вас можуть викликати на допит, як головного свідка та потерпілу! Я розумію, яка зараз у Вас ситуація, в якому Ви ставновищі, однак, зараз це необхідно. -Так, я розумію! Якщо буде необхідність в моїх свідченнях, просто дайте знати!- сказала Ольга. До неї підійшла Олена Михайлілвна, очі якої були повні сліз, однак, вона тримала себе в руках, розуміючи, що синові та невістці зараз просто таки необхідна підтримка. -Доню, ходімо, я проведу тебе!- сказала Олена Михайлівна. До того ж, вона хотіла дати можливість Артему та Сергію Дмитровичу поговорити наодинці, але залишатися лише зі своїми думками жінка також не могла. Коли Ольга з матір’ю вийшли, Артем вискочив з-за столу і закрокував по кімнаті. -Сергію Дмитровичу, я… Я вдячний Вам за допомогу та підтримку.-пробурмотів він, потираючи потилицю. Сьогодні на Артема впав доволі великий потік інформації і він поки що не знав, як бути з нею. -Не варто мені дякувати, Артеме Олександровичу, направду..-Мураєв скинув окуляри і почав масажувати собі перенісся.- Якби я спрацював більш оперативно свого часу, то можливо б ми змогли взяти Бориса живим і він не уникнув би справедливого покарання. -Я б цю справу просто так би не лишив…- прохрипів Артем, розминаючи кулаки.- Після того, що я сьогодні дізнався, я б вже ніколи не відпустив би цього мерзотника живим просто так, навіть не дивлчись на те, що він - мій брат! Сергій Дмитрович пильно подивився на Артема. Таким він Володарського бачив, чесно кажучи, вперше. -Чи можу я поцікавитися, в чому справа?- тактовно запитав детектив, пильно спостерігаючи за мімікою та поведінкою свого клієнта. -Ні.. Ні… Не зараз… Пробачте…- сказав Артем. Все те, що йому розповіла Ольга, досі не вкладалось в чоловіка в голові і пекуче боліло в грудях. До того ж, він не хотів так просто оголювати одкровення дружини, яка пережила та вистраждала, напевне, більше від усіх них і зараз він був готовий на все для збереження її спокою.- Якщо Ольга буде вважати за потрібне, вона сама з Вами про це поговорить!- сказав чоловік, рішуче ляснувши долонею по столі. -Так… Так… Я Вас розумію…Так..- сказав Сергій Дмитрович. Детектива взагалі захоплювала рішучість Артема з приводу добробуту та благополуччя його коханої та взагалі родини, заради якої чоловік був готовий на все. На все, аби Оля відчувала себе затишно та комфортно. Ту рішучість і відданість в Артемі Сергій Дмитрович, варто сказати, помітив ще з моменту їхньої першої зустрічі, коли Володарський не повірив в офіційну версію слідства на наперекір усім вирішив далі шукати кохану, або хоча б ниточки, які б розплутали цю справу, всім серцем вірячи, що Оля жива. І ця відчуття не обманули чоловіка, як наслідок – два люблячих серц знову разом після стількох пережитих бід. – Тоді, я думаю, Вам варто почати збирати речі та повертатися до Києва. Тепер Вам вже нічого не загрожує. -Так, дякую Вам, Сергію Дмитрович