ти цигарку, однак, в присутності жінок та дітей він вирішив втриматися.. -Так дивно. Якась пустка всередині.Після всього я хотів би сам особисто поквитатися з цим мерзотником, однак, за мене це зробила доля.-висловив вголос свої думки Артем, дивлячись в одну точку. -Скажіть… А все це правда?- перепитала в детектива бліда, мов стіна Ольга, поклавши руки на свій животик. Она вже звикла і водночас втомилась боятися. Фантом Бориса та його помсти, його нездорової пристрасті переслідував жінку вже довгий час. Жити в постійному страху, наче під прицілом- це пекло. І зараз Ользі прямим текстом заявили, що все це вже точно позаду. Як би це цинічно не звучало, однак, Ольга вільна. Тепер вже вільна. В свою чергу, Мураєв ствердно кивнув головою. -Так. Його тіло знайшли під мостом на залізничній магістралі. Обличчя було спотворене і тому довелося проводити експертизу по встановленню особистості. Ольга видихнула і закрила обличчя долонями. Все закінчилося.Так ось просто. Її кат отримав по заслузі. Але чому вона не відчуває полегшення, радості? Ні радості, ні співчуття – нічого… Пустка… І від цього було страшно та незвично. Ользі необхідно було побути наодинці зі своїми думками. -Вибачте, але я… Щось недобре почуваюся. Піду приляжу з Вашого дозволу.- ледве чутно сказала жінка. Цей день був настільки довгим та виснажливим, що Ольга відчувала себе наче вичавлений лимон. Також, в жінки було стійке відчуття, що певна сторінка в її житті закривається і відкривається нова. Чистий аркуш. А в неї абсолютно немає сил його заповнювати, наче висмоктав їх хтось. Страшне полегшення і слабкість охопили її тіло і Ольга чудово розуміла,що зараз їй було просто необхідно побути наодинці з собою для того, щоб впорядкувати власні емоції. -Так, звичайно, Олю, однак, будьте готові до того, що Вас можуть викликати на допит, як головного свідка та потерпілу! Я розумію, яка зараз у Вас ситуація, в якому Ви ставновищі, однак, зараз це необхідно. -Так, я розумію! Якщо буде необхідність в моїх свідченнях, просто дайте знати!- сказала Ольга. До неї підійшла Олена Михайлілвна, очі якої були повні сліз, однак, вона тримала себе в руках, розуміючи, що синові та невістці зараз просто таки необхідна підтримка. -Доню, ходімо, я проведу тебе!- сказала Олена Михайлівна. До того ж, вона хотіла дати можливість Артему та Сергію Дмитровичу поговорити наодинці, але залишатися лише зі своїми думками жінка також не могла. Коли Ольга з матір’ю вийшли, Артем вискочив з-за столу і закрокував по кімнаті. -Сергію Дмитровичу, я… Я вдячний Вам за допомогу та підтримку.-пробурмотів він, потираючи потилицю. Сьогодні на Артема впав доволі великий потік інформації і він поки що не знав, як бути з нею. -Не варто мені дякувати, Артеме Олександровичу, направду..-Мураєв скинув окуляри і почав масажувати собі перенісся.- Якби я спрацював більш оперативно свого часу, то можливо б ми змогли взяти Бориса живим і він не уникнув би справедливого покарання. -Я б цю справу просто так би не лишив…- прохрипів Артем, розминаючи кулаки.- Після того, що я сьогодні дізнався, я б вже ніколи не відпустив би цього мерзотника живим просто так, навіть не дивлчись на те, що він - мій брат! Сергій Дмитрович пильно подивився на Артема. Таким він Володарського бачив, чесно кажучи, вперше. -Чи можу я поцікавитися, в чому справа?- тактовно запитав детектив, пильно спостерігаючи за мімікою та поведінкою свого клієнта. -Ні.. Ні… Не зараз… Пробачте…- сказав Артем. Все те, що йому розповіла Ольга, досі не вкладалось в чоловіка в голові і пекуче боліло в грудях. До того ж, він не хотів так просто оголювати одкровення дружини, яка пережила та вистраждала, напевне, більше від усіх них і зараз він був готовий на все для збереження її спокою.- Якщо Ольга буде вважати за потрібне, вона сама з Вами про це поговорить!- сказав чоловік, рішуче ляснувши долонею по столі. -Так… Так… Я Вас розумію…Так..- сказав Сергій Дмитрович. Детектива взагалі захоплювала рішучість Артема з приводу добробуту та благополуччя його коханої та взагалі родини, заради якої чоловік був готовий на все. На все, аби Оля відчувала себе затишно та комфортно. Ту рішучість і відданість в Артемі Сергій Дмитрович, варто сказати, помітив ще з моменту їхньої першої зустрічі, коли Володарський не повірив в офіційну версію слідства на наперекір усім вирішив далі шукати кохану, або хоча б ниточки, які б розплутали цю справу, всім серцем вірячи, що Оля жива. І ця відчуття не обманули чоловіка, як наслідок – два люблячих серц знову разом після стількох пережитих бід. – Тоді, я думаю, Вам варто почати збирати речі та повертатися до Києва. Тепер Вам вже нічого не загрожує. -Так, дякую Вам, Сергію Дмитровичу!- сказав Артем. Чоловіки піднялися та потиснули один одному руки. -Що ж, мені час, Артеме Олександровичу! Однак, знайте, що я на зв’язку цілодобово! Коли Вам буде щось потрібно, я завжди до Ваших послуг!- сказав детектив іпопрямував до виходу. -До побачення,Сергію Дмитровичу! Ще раз дякую Вам!- сказав Артем і подивився вслід детективу, а потім дзвінко видихнув, подивившись на небо. На дворі яскраво світило сонце- передвісник нового дня… І їхнього нового життя… * * * Тим часом, Міла з матір’ю розбирали покупки. Увесь цей час жінки мовчали і кожна думала про щось своє. Міла думала про загибель Бориса. Ця новина застала її зненацька. Чесно кажучи, частково їй навіть було шкода Чернобаєва. Дитбудинківське дитинство таки дало свій відбиток на його долі та світогляді, однак, його фанатичне відчуття ненависті до Володарських інколи навіть лякало жінку. Саме Міла першою дізналася про його істинне обличчя –якось пибираючи в кімнаті Бориса, вона знайшла пошматовані дитячі фото, на яких були зображені сам Борис та Артем. Варто сказати, що Володарський був завжди та в усьому готовий допомогти брату, пишався його досягненнями та здобутками, завжди велів готувати найкращі страви до його приїзду. Мілі неодноразово хотілося виказати в обличчя Артему всю правду про істинну сутність його брата, про жучки, які були розставлені за розпорядженням Бориса по всьому будинку, про фото Ольги, яке Міла колись абсолютно випадково знайшла в шухляді комоду Чернобаєва, за чим була застукана самим господарем кімнати і отримала смачний ляпас за те, що, мовляв, лізе не в свої справи. Саме після того Борис знайшов болючу точку в Міли – її матір – і примусив молоду жінку працювати на нього. Спочатку підсвідомо сама для себе Міла намагалася виправдати Бориса, адже чудово знала, що таке – нерозділене кохання, однак, ті методи, якими Борис намагався завоювати свою любов, вірніше, мститися Ользі за відсутність взаємності, Мілі здавалися дикими та неприйнятними. Однак, відступати було нікуди –занадто багато було поставлено на карту. Міла не мала права ризикувати – Борис натякнув на те, що знає все про Мілу, а особливо – про її одиноку маму. От нею молода жінка точно не мала права ризикувати, бо мама була її єдиною рідною людиною. -Міло, про що ти задумалась?-від роздумів жінку відволік голос матері. Валентина, чесно кажучи, шукала нагоди для того, щоб поговорити з донькою і для цього в жінки був свій особливий привід… -Що? Та так, ні про що…-пробурмотіла Міла, ретельно портаючись в своїй сумочці. Валентина ж, в свою чергу,ледве помітно посміхнулась, відклавши убік рушник, який увесь час тримала в руках, а потім,посміхнувшись, сіла поруч з донькою. -Тут і до ворожки не хожи, як то кажуть. Про Толю? –посміхнулась прозорлива Валентина. Вперше її заспокоювала думка про доньчине перше і єдине кохання, адже, те,що вона побачила сьогодні крізь вікно, дуже сильно стривожило жінку. Однак, Міла лише заперечно похитала головою. Серце Валентини завмерло. -Ні, мамо, цього разу не про Толю. Він тут взагалі ні до чого…- розгублено сказала дівчина, в якої буквально все валилось з рук. Коли вона тільки почалапрацювати в будинку Володарських, то й подумати не могла про те, скільки скелетів у шафах цієї шляхетної, наче зі сторінок красивого французького роману, родини. Валентина, в свою чергу, миттю напряглася. -Доню, що трапилося?-миттю запитала вона. -Та так, дізналася сьогодні одну новину, доволі шокуючу, і… Мамо, як ти думаєш, коли людина на все здатна заради кохання – це добре чи погано?- нарешті зібравшись з думками, запитала в матері Міла. Руки Валентини затремтіли, а сама жінка,в свою чергу, сполотніла. -Я… Я не знаю.. Ніколи не задумувалася про це…В мене в житті ніколи не було подібного, а… А навіщо ти запитуєш? –тремтячим голосом прошепотіла вона. -Просто..-Міла ковтнула незрозумілий клубок, який в ту мить стиснув її горло. – Коли людина йде на безумство заради коханням- це ж не можна назват саме коханням,правда? Це як хвороба, одержимість… Валентина деякий час перебирала в руках газету, яку навіщось взяла зі столу,а потім тихо вилаялась. -Бездіяльність гірше. Коли чоловік просто собі пливе за течією, живе так, як йому зручно, в той час, як інша людина.. На все готова..- ледве чутно сказала Валентила, після чого Міла відразу ж скочила і зайнла доволі таки ворожу позицію. -Мамо, якщо ти знову почнеш говорити про безцільність моїх почуттів до Толі, то…- почала було Міла, однак, Валентина її перебила. -Та чого ти все по свого Толю та й Толю?! Наче більш говорити немає про що! Можливо, досить вже прикриватися ним і робити вигляд, що нічого не відбувається?!- Валентина кричала на доньку і сама не розу