!- сказав Артем. Чоловіки піднялися та потиснули один одному руки. -Що ж, мені час, Артеме Олександровичу! Однак, знайте, що я на зв’язку цілодобово! Коли Вам буде щось потрібно, я завжди до Ваших послуг!- сказав детектив іпопрямував до виходу. -До побачення,Сергію Дмитровичу! Ще раз дякую Вам!- сказав Артем і подивився вслід детективу, а потім дзвінко видихнув, подивившись на небо. На дворі яскраво світило сонце- передвісник нового дня… І їхнього нового життя… * * * Тим часом, Міла з матір’ю розбирали покупки. Увесь цей час жінки мовчали і кожна думала про щось своє. Міла думала про загибель Бориса. Ця новина застала її зненацька. Чесно кажучи, частково їй навіть було шкода Чернобаєва. Дитбудинківське дитинство таки дало свій відбиток на його долі та світогляді, однак, його фанатичне відчуття ненависті до Володарських інколи навіть лякало жінку. Саме Міла першою дізналася про його істинне обличчя –якось пибираючи в кімнаті Бориса, вона знайшла пошматовані дитячі фото, на яких були зображені сам Борис та Артем. Варто сказати, що Володарський був завжди та в усьому готовий допомогти брату, пишався його досягненнями та здобутками, завжди велів готувати найкращі страви до його приїзду. Мілі неодноразово хотілося виказати в обличчя Артему всю правду про істинну сутність його брата, про жучки, які були розставлені за розпорядженням Бориса по всьому будинку, про фото Ольги, яке Міла колись абсолютно випадково знайшла в шухляді комоду Чернобаєва, за чим була застукана самим господарем кімнати і отримала смачний ляпас за те, що, мовляв, лізе не в свої справи. Саме після того Борис знайшов болючу точку в Міли – її матір – і примусив молоду жінку працювати на нього. Спочатку підсвідомо сама для себе Міла намагалася виправдати Бориса, адже чудово знала, що таке – нерозділене кохання, однак, ті методи, якими Борис намагався завоювати свою любов, вірніше, мститися Ользі за відсутність взаємності, Мілі здавалися дикими та неприйнятними. Однак, відступати було нікуди –занадто багато було поставлено на карту. Міла не мала права ризикувати – Борис натякнув на те, що знає все про Мілу, а особливо – про її одиноку маму. От нею молода жінка точно не мала права ризикувати, бо мама була її єдиною рідною людиною. -Міло, про що ти задумалась?-від роздумів жінку відволік голос матері. Валентина, чесно кажучи, шукала нагоди для того, щоб поговорити з донькою і для цього в жінки був свій особливий привід… -Що? Та так, ні про що…-пробурмотіла Міла, ретельно портаючись в своїй сумочці. Валентина ж, в свою чергу,ледве помітно посміхнулась, відклавши убік рушник, який увесь час тримала в руках, а потім,посміхнувшись, сіла поруч з донькою. -Тут і до ворожки не хожи, як то кажуть. Про Толю? –посміхнулась прозорлива Валентина. Вперше її заспокоювала думка про доньчине перше і єдине кохання, адже, те,що вона побачила сьогодні крізь вікно, дуже сильно стривожило жінку. Однак, Міла лише заперечно похитала головою. Серце Валентини завмерло. -Ні, мамо, цього разу не про Толю. Він тут взагалі ні до чого…- розгублено сказала дівчина, в якої буквально все валилось з рук. Коли вона тільки почалапрацювати в будинку Володарських, то й подумати не могла про те, скільки скелетів у шафах цієї шляхетної, наче зі сторінок красивого французького роману, родини. Валентина, в свою чергу, миттю напряглася. -Доню, що трапилося?-миттю запитала вона. -Та так, дізналася сьогодні одну новину, доволі шокуючу, і… Мамо, як ти думаєш, коли людина на все здатна заради кохання – це добре чи погано?- нарешті зібравшись з думками, запитала в матері Міла. Руки Валентини затремтіли, а сама жінка,в свою чергу, сполотніла. -Я… Я не знаю.. Ніколи не задумувалася про це…В мене в житті ніколи не було подібного, а… А навіщо ти запитуєш? –тремтячим голосом прошепотіла вона. -Просто..-Міла ковтнула незрозумілий клубок, який в ту мить стиснув її горло. – Коли людина йде на безумство заради коханням- це ж не можна назват саме коханням,правда? Це як хвороба, одержимість… Валентина деякий час перебирала в руках газету, яку навіщось взяла зі столу,а потім тихо вилаялась. -Бездіяльність гірше. Коли чоловік просто собі пливе за течією, живе так, як йому зручно, в той час, як інша людина.. На все готова..- ледве чутно сказала Валентила, після чого Міла відразу ж скочила і зайнла доволі таки ворожу позицію. -Мамо, якщо ти знову почнеш говорити про безцільність моїх почуттів до Толі, то…- почала було Міла, однак, Валентина її перебила. -Та чого ти все по свого Толю та й Толю?! Наче більш говорити немає про що! Можливо, досить вже прикриватися ним і робити вигляд, що нічого не відбувається?!- Валентина кричала на доньку і сама не розуміла, чому, що з нею відбувається? Можливо, їй просто здалося, а вона.. Тим часом ошелешена Міла відкрила в шоці рот. -Мамо, ти про що? – абсолютно нічого не розуміючи, запитала вона. -Не розуміє вона.. А що це за солідну сумнівні об’єкти, вдвічі старші за тебе, і підвозять, і ручку цілують, м?! Чого ще я про тебе не знаю, Міло?! -Мам, та що ти кажеш таке?! – ошелешено скрикнула Міла, яка аж нік не очікувала таких заяв від матері.- Та як ти взагалі могла подумати, що я та Сергій Дмитрович?... Та поміж нами нічого такого немає і бути не може! Він просто детектив розслідує справу… -Детектив?! Розслідує?! Ну ж бо зізнавайся – куди ти вплуталася цього разу?!- крикнула Валентина, розуміючи, що гнів на доньку в даному випадку не настільки великий, як той шок, котрий вона відчувала. Ще б пак- пазл в її свідомості складався. Отже, привид з минулого таки з’явився. І тепер назовні може виплисти таємниця, яку вона оберігала стільки років. -Саме так. Сергій Дмитрович Мураєв займався справою родини Володарських,точніше зникненням Ольги Володимирівни. Тепер, коли справумайже вирішено і розкрито..-говорила Міла,однак іншого Валентина вже не чула. Наче туман густою пеленою встелив їй очі. Отже це таки він, не помилилася. Господи, а Валентина так сподівалася на те,що помилилася, що це міг бути не він. Однак, ця людила знвоу з’явилась в її житті і тепер для того, щоб остаточно зруйнувати той мур спокою, який Валентина стільки років будувала цеглинка за цеглинкою… Зараз спокою та благополуччя доньки, якій і так через слабке здоров’я були заборонені будь які хвилювання. -Отже, Мураєв..- прохрипіла Валентина, піднявшись з дивану і відразу ж похитнувшись, після чого Міла підбігла до матері і підхопила її під руку. -Мамо, що таке?! Що сталося?! Погано?! Серце?!- злякано запитала молода жінка,я всадивши маму назад на диван на послабивши гудзики на кофтинці. -Пообіцяй…Що ти більше… Ні за яких обставин.. Не пересікатимешся з цією людиною…- прохрипіла Валентина, якій Міла простягнула склянку води. -Мамо, ти можеш пояснити, що з тобою?! Звідки в тебе така реакція на людину, яку ти зовсім не знаєш?! – ніяк не могла зрозуміти молода жінка. «Знаю… Ще й дуже добре знаю…»- відповіла доньці подумки Валентина, а в голос додала: -Не задавай мені зайвих питань, прошу, я тобі все одно нічого не скажу.. Зроби ліпше так, як я сказала. Так буде краще для всіх.- прохрипіла Валентина, не підіймаючи погляду на доньку. Зараз Міла напевне задасть купу питань, а вона не зможе дати на них відповідей. А якщо відповість, то Міла зненавидить її. Один раз і назавжди. Міла, в свою чергу, ошелешено подивилась на матір. Такою вона бачила її вперше і ніяк не могла збагнути, що відбувається. -Мамо, ти можеш мені все нормально пояснити, в решті решт?!- втративши терпіння, запитала вона. Міла вперше в житті підвищила голос на матір. Валентина сховала обличчя в долонях- вона завжди знала,що поява цього чоловіка назажди зруйнує їхнє спокійне життя, як колись він зруйнував її долю. І так воно й сталось… -Не зараз.. Я тебе прошу- не зараз..- тремтячим голосом сказала Валентина і, вибігши прожохом за двері, закрила рот доолонеі тихо заридала. Минуле йшло за нею по п’ятах і тепер вона не зможе уникнути правди, як робила це багато років поспіль…Тепер вже точно не зможе… * * * Увесь залишок дня Олена Михайлівна пролежала в кімнаті-прихопило серце. Звістка про загибель Бориса сильно вдарила по самій жінці та по її самопочуттю. Так, вона вже знала про всі злочини Борі, про те, що саме він мало не зруйнував життя та родину Ольги та Артема, що знущався з Ольги та мало не вбив її сина Артема, однак… Олена Михайлівна відчувала в цьому і свою провину. Отже, це саме вона зробила щось не так. Щось впустила в вихованні сина загиблої сестри, якого присяглась любити, як рідну дитину. Однак, напевне, щось пішло не так, якщо в сеці Бориса затаїлося стільки жорстокості та ненависті до двоюріднього брата, з ким вони виросли практично пліч-о-пліч. І зідки ж це взялось в Борі? Звідки? Адже Олена разом з чоловіком змалку прививала обом хлопчакам поняття про добро і зло, про мораль та повагу. Вони завди дарували їм одинакові подарунки на свята, намгалися робити все, аби Борис ні в чому не знав потреби, як і Артем. «Ми ніколи не робитимемо відмінностепоміж дітьми. І Артем, і Борис – наші сини. Вони обидва виховуватимуться в одинакових умовах..»- сказа тоді голова родини Володарських Олександр Петрович. Олена Михайлівна наче зараз пам’ятала погляд Бориса в той день, коли вони з Сашком привезли його додому –погляд затравленого вовченяти, який більше ніколи і ні за яких обставин не довірятиме людям. І Олена всіма силами намагалась відігріти хлопчака своїм мате