Артем перевів ошелешений погляд на дівчину. Цей доволі відвертий жест, як для малознайомих людей, здався йому не тільки несподіваним, але й незрозумілим.
-Вибачте.- щиро невпевненим тоном пробурмотіла Лілея, зрозумівши, що це- зайве.- Просто... Ви знаєте, я не можу пройти повз чужої біди, навіть якщо вона мене й не стосується. Така ось я людина.-тоном невинного ягняти говорила хитра красуня і навіть закліпала оченятами.- І я відчуваю, що Вам зараз, як ніколи, потрібна допомога, потрібно виговоритися, а поряд немає такої людини, котрій би можна було довіритися цілком та повністю.
-Пробачте, але це не Ваша справа. Це суто мої проблеми і я не хочу на когось їх скидати.- Артем миттю підібрався і почав складати на своєму робочому столі папери, які й без того були в повному порядку. В ту саму мить він зрозумів, що, можливо, сказав досить різко і це дівча, яке щиро готове йому допомогти, ні в чому не винне, однак, він не хотів ні від кого жалю та співчуття, хоча, виговоритися, вилити увесь той біль, який зібрався на протязі цих декількох страшних днів у чоловіка на душі, йому було просто необхідно, однак, поряд не було такої людини, надійного плеча- діти ще зовсім малі, а маму та няню не хочеться хвилювати, вони й без того самі не свої. А друзі... Їх у чоловіка на даний час практично не було. Багатьох відсіяв час, а деяких взагалі передчасно забрала назавжди жорстока доля... Єдиний близький, ще зі шкільної лави друг жив далеко за океаном і спілкувалися вони нечасто, а бачилися й того рідше, все більше и більше віддаляючись один від одного. Єдиним та вірним другом, янголом охоронцем для нього була кохана дружина, котра... Ні, ні, він не буде, він не має права говорити про свою кохану Олечку в минулому часі. Він знайде її, обов’язково знайде і цей страшний, довгий сон, цей плід чиєїсь хворої неодмінно закінчиться. І вони неодмінно будуть щасливі разом зі своїми дітлахами....
-Ні-ні, я зовсім не збираюся, не смію лізти до Вас душу без Вашої волі, просто... Просто бачу, що Вам потрібна допомога. Просто людина, котра буде поряд, нічого не вимагаючи натомість.- Лілея намагалася бути якомога уважнішою та співчутливішою, а в її розумній голівці вимальовувалася досить непогана, нова комбінація. Комбінація того, як можна розумно та спритно поєднати, як-то кажуть, приємне з корисним. Володарський в тому стані, в котрому він знаходиться зараз- не бетонна стіна, котрою він завжди намагався здаватися в очах підлеглих, конкурентів або клієнтів, а простий, банальний дитячий різнокольоровий пластилін. Пластилін, з котрого, маючи вдосталь бажання та фантазії, можна виліпити все, що твоя душа забажає. Хоча, напевно, на даний час було б правильнішим сказати, що зараз цей пластилін був лише одних тонів- сіро-чорних, однак, тепер, за лічені хвилини Лілея вже мала зовсім інший план, котрий аж ніяк не заважав попередньому і навіть більше того- досить непогано та гармонійно його доповнював. Дівчина ледве стримала переможну та самовдоволену посмішку, розуміючи, що вона зараз буде не до ситуації.
-Ні. Ні. Я в порядку. В повному.- пробелькотів Артем, дивлячись десь повз свою співрозмовницю, хоч і розумів, що зараз його слова звучать аж ніяк не переконливо.
-Ви так себе до нервового виснаження доведете. Не можна так.- продовжувала грати турботливу сестру милосердя Лілея і навіть починала вірити сама собі, а від цього у неї починали просинатися нові ідеї та сили.- Нервові клітини не відновлюються і їх потрібно берегти. Особливо Вам, у Вашій ситуації!
-Якраз навпаки- в моїй ситуації, здається, це якраз і неможливо.- сумно посміхнувся Артем, дивлячись в одну точку, однак, Лілея була не з тих, хто так просто здається.
-Вам потрібно відновити життєві сили, котрі ще ой як Вам знадобляться! І для цього я знаю один рецепт!- діяла навмання юна комбінаторка, хоч їй і досить подобалося те, що правила гри встановлює саме вона.- Я знаю рецепт одного чудового трав’яного чаю, котрий відкрили світу тибетські лами.
-Тибетські лами?- сумно посміхнувся Артем.
-Саме так!- погодилася Лілея.- Хоч чай і не вирішить всіх проблем, однак, тонізує і поверне життєві сили, що Вам зараз просто необхідно!
-Дякую, звичайно, за турботу, однак, справді, це зайве!- Артем намагався відмовлятися, однак, настирна дівчина стояла на своєму: