-І чути нічого не хочу! Ви після першого ж ковтка відчуєте полегшення! Вам пощастило, що я прихопила його з собою! Одну хвилину!- і дівчина миттю зникла за дверима кабінету та попрямувала до офісної кухоньки. Побачивши, що нікого немає поряд, дістала з численних кишеньок сумочки невеликий пакетик з хитромудрим зіллям та швиденько закинула його в чашку. «Нехитра справа!»- подумалося їй і дівчина хижо посміхнулася сама собі, а поки так званий «цілющий чай» доходив до кондиції, подивилася в дзеркало, котре висіло в кімнатці, та задоволено підморгнула своєму відображенню. «Ну, що! Крига скресла, механізм заведено! Тепер ми побавимося на славу і на користь спільній справі!»- и хижа посмішка оскалом виникла на янгольському, ще такому юному дівочому обличчі....
Почати спочатку...
За два дні до Старого Нового року Ольга відчула себе набагато краще і навіть зробила спробу вставати з ліжка, полегшено розуміючи, що слабкість та хвороба відступили. Увесь цей час поряд з нею, періодично змінюючи один одного, були Параска Степанівна та Олін рятівник Анатолій, котрий з особливим трепетом турбувався про нещасну жінку, котру помітив близько двох тижнів тому на околицях села. Час від часу Ольга, червоніючи, ловила на собі пильний погляд чоловіка, котрий плекав до неї вже аж ніяк не дружні почуття. Жінка це чудово розуміла, однак, не могла відповісти йому взаємністю, адже не могла розібратися не лиш у власних почуттях, але й в тому, хто вона й звідки. Вона була в якомусь розумінні «жінка без минулого» і життя уявлялося Олі чистим аркушем паперу- свого минулого вона не знала, про теперішнє могла теж сказати досить мало, а майбутнє своє не знає ніхто з людей. Перші дні нещасна жінка відчайдушно намагалася пригадати хоча б щось зі свого минулого, їй приходили в снах якісь дивні образи, люди, фоном звучав дитячий плач та маленька дівчинка кликала: «Мамо! Мамо!». Ольга простягала уперед руки, йшла на той голос, однак, щось її віддаляло, несло назад та не дозволяло рухатися далі, хоч жінка упиралася, кричала, а потім... Просиналася від власного крику, покрита холодним потом та не в змозі перевести дихання.
-Олю, що трапилося? Як ти?- над нею миттю схилився Анатолій, котрий тримав у руці склянку води. Чоловік допоміг Ользі трохи піднятися и приклад склянку до її вуст, аби вона змогла зробити декілька ковтків.
-Все гаразд...- важко дихаючи, сказала жінка та безсило відкинулася на подушки, прикривши очі.
-Ти кричала уві сні дуже сильно. Вибач, що так вторгся до тебе в кімнату, просто сам дуже злякався. За тебе.
-Ні, це Ви вибачте, що розбудила.- важко дихаючи, жінка намагалася розслабитися.- Адже Вам рано на роботу, а я...
-Не думай ні про що, відпочивай! Головне зараз- це твоє здоров’я.- турботливо сказав Анатолій та погасив частину світла, а потім поклав свою долоню на тендітну Оліну руку. Відчувши себе в безпеці, жінка поринула в солодкий сон.
...Зранку Анатолій прокинувся досить рано. Оглянувшись навколо, чоловік зрозумів, що він заснув прямо в кріслі, у своїй колишній кімнаті, де зараз проживала Оля. Тут він помітив, що жінки в ліжку не виявилося, і миттю скочив на ноги. Оля ще дуже слабка і зараз з нею може статися все, що завгодно. Ще мить потому чоловік почув з кухні звабливо смачні запахи та з посмішкою попрямував туди. Зайшовши на кухню, він побачив Олю, котра вже почувалася значно краще, ніж учора. Жінка, досить обережно рухаючись по кухню, готувала сніданок. На сковорідці вже смажилася картопля та яєчня, а аромат смачної, домашньої їжі вже розповсюдився по всьому будинку.
-А я це думаю- чим таким смачним так пахне з самого ранку?- з посмішкою запитав Анатолій, а Оля, здригнулась, так як голос чоловіка пролунав несподівано.
-Пробачте, я не помітила Вас.- почервонівши, сказала жінка і трохи відволіклася від роботи.- Ви сідайте, сніданок скоро буде готовий.- вказала вона у бік столу, а Анатолій, з задоволенням прийнявши запрошення, присів за стіл та почав з посмішкою спостерігати за жінкою.- Чому Ви так посміхаєтеся?- пробурмотіла, зашарівшись Ольга.- Щось не так? Ви проти, що я вдягнула Вашу сорочку?- вказала вона на сорочку Анатолія, яка була на неї на декілька розмірів більше.- Пробачте, я скину зараз і перевдягнуся в своє, просто... Просто в мене більше практично немає одягу, крім того, в якому...- не договорила жінка ключової фрази: «в якому мене знайшли».
-Ні-ні, про це навіть немає мови, ти можеш користуватися в цьому домі усім, що тобі потрібно!- говорив він делікатним, турботливим тоном, а Оля поставила на стіл сковорідку та взялася розкладати по тарілках сніданок, не підіймаючи погляд на свого рятівника. Відчувала себе жінка досить незручно, адже їй було не по собі від того, що вона приносить стільки клопотів абсолютно незнайомій людині.