исті та приниження. -А тепер послухай мене, сонечко, і запам’ятай, будь ласка, декілька простих правил перебування у цьому будинку…- голос Бориса лунав доволі таки тихо, однак, від нього бігли по тілу мурашки. – Це мій будинок і все, що знаходиться тут – моя власність, включаючи вас! – говорив чоловік з нотками самовдоволення.- І що ким і чим тут робити- вирішую я і тільки я! -Ти не зачепий дітей! -А це ми ще подивимося! – з циим словами Борис підійшов до Марічки та шарпонув її, притянувши до себе. Від страху дівчинка заплакала, а за нею заплакала і Ольга. -Дітей не чіпай! Благаю! – схлипувала вона. -От бачиш, Марічко, тепер наша мама стала більш зговірливою, краще, як то кажуть, пішла на контакт, чи не так?- запитав Борис в дівчинки, але та його зовсім не слухала. -Відпусти мене! Відпусти! Ти поганий! Поганий! Я все таткові про тебе розповім! Скажу, що ти поганий, і що ти нас насправді не любиш! Ти поганий!- кричала відчайдушна дівчинка. -Ну й характер в тебе, Марічко! Точно мамин і вже точно не татковий! – Борис навіть поцілував Марічку в щоку, хоч і без ніжності, і тут раптом його осяяло. – Марічко, ти ж скучила за татком, чи не так? А давай ми йому зателефонуємо і ти йому розповіси про все – про те, який я поганий і як я тебе ображаю! Давай?- по-змовницькому сказав він наляканій дівчинці, яка зовсім нічого не розуміла. Зате все чудово розуміла Ольга. В Бориса стояв антивизначник номера та місцезнаходження, всі способи стеження точно не спрацюють. А ось Артема цей дзвінок може добряче шокувати – саме цього добивався Борис, знаючи про хворе серце брата і про те, що такий стрес може просто вбити його. -Не треба, Борю! Тільки не зараз! Благаю!- зіщулившись від жаху, плакала Ольга. -Мамо, не плач, благаю.. Коли ти плачеш, мені страшно… Страшно, матусю…- почала ридати і Марічка. Борис,в свою чергу, з неприхованим задоволенням зрозумів, що зараз – саме час дістати телефон і набрав по пам’яті номер телефону людини, яку ненавидів і якій заздрив більше за все на світі з самого дитинства. «Це те, що треба…»- самовдоволено подумав він і поставив телефон на гучномовець для того, щоб Артем чув все, що відбувається в кімнаті, а особливо, плач Ольги та дітей. …Тим часом,Влодимиру Борисовичу вдалося хоча б трохи стабілізувати стан Артема та заспокоїти його, зробивши укол, як після спонтанного телефонного дзвінка він знову разюче змінився та зблід. -Ти?..- прохрипів він. -Впізнав, братику? -Звідки?... -Ну, як ти можеш здогадатися, з того світу! – засміявся Борис, з насмішкою подивившись на Ольгу та дітей.- Непогано я прилумав, еге ж? Але чого ти точно не зможеш здогадатися, то це про те,хто зараз є зі мною поруч!- сказав Борис та зневажливо пхнув ногою Ольгу – спеціально, аби та заплакала. -Олю! Олечко! Мила моя! Ти де?! Де ви?! – відчайдушно закричав Артем в слухавку ,а від страху і безсилля в нього серце буквально розривалося. -Я не знаю.. Не знаю, Артеме… Але ти не хвилюйся.. Зі мною… З нами все гаразд..-задихаючись від сліз, говорила Ольга і все для того, щоб Артем не хвилювався, адже вона чудово розуміла, що хвилювання для нього зараз – смертельно небезпечні. Длаі Борис шарпонув Марічку і притягнув її до слухавки. -Ну ж бо, люба Мері, а тепер ти передай привіт татусеві!- примовляв Борис, боляче стиснувши худеньку ручку Марічки, від чого дівчинка тихо заплакала. -Татусю, мені дуже страшно. Дуже..-схлипуючи, прошепотіла вона. -Донечко, не бійся! Не бійся, чуєш?! Татко врятує вас! Врятує, мої рідні!- відчайдушно кричав в слухавку Артем, по його щоках від безсилля струмками текли сльози відчаю, злості та розпачу. – Не чіпай мою родину, покидьку! Якщо ти хоч пальцем до них торкнешся, то.. -То що, Артемчику? Га? Пальчиком мені погрозиш, лекцію про мораль прочитаєш? Що?- сміявся в слухавку Борис, а на задньому плані Артем чув плач. Плач його дружини та дітей. -Я вб’ю тебе,покидьку. Я очищу землю від тебе…- з палаючими від гніву очима сказав Володарський. Сміх в слухавці лише посилився. -Вб’єш? Ну-ну. Дуже хочу на це подивитися. Заради такого можна навіть життям ризикнути. Втім…- Борис раптом замислився.- В тебе буде такий шанс. Я викликаю тебе на поєдинок. Один на один. Без усіх тих твоїх помічничків та горе-Шерлоків Холмсів! От тоді ми побачимо, на що ж ти здатен! Виграєш.. – Борис подивився на нажахану Ольгу, яка пригортала до себе дітей. – Я відпущу Ольгу з малими, а якщо ж ні… То я з честю заберу свій трофей, вірніше,трофеї і ти нас більше ніколи не побачиш. І запам’ятай, це буде чесний поєдинок!- заікнчив свою промову Борис, спеціально діставши з кишені свій пістолет, оглядаючи його і всім своїм виглядом показуючи Ользі,наскільки нерівні сили. Сама ж Ольга затряслася від ридань та страху. -Артеме, не погоджуййся на це! Благаю тебе, не погоджуйся! Це провокація!- відчайдушно кричала вона. -Ой, як цк мило! Леді Ровена хвилюється за свого лицаря Айвенго! – гучно та глузливо засміявся Борис. Артем тим часом підняв свої впалі очі на Мураєва, який щось дивився на своїх пристроях та кивнув Артему, мовляв, все гаразд. -Я приймаю твої умови, покидьку! І я покажу тобі твоє нікчемне місце, щоб ти більше з нього і носа не смів показати і не ліз більше до моєї родини!- Артем буквально скочив з ліжка. Володимир Борисович спробував його вгамувати та вкласни назад в ліжко,але в нього нічого не вийшло. -Чудово! Тоді сьогодні на узліссі біля старого млина.- Борис перезарядив пістолет. – Рівно о сьомій і ні на хвилину пізніше, інакше… Я вже знаю, що зроблю з твоїми… -Не смій, покидьку!!- різко увірвав його Артем.- Я буду! Я прийду! І ти заплатиш за все! * * * Сергій Дмитрович Мураєв, який чув усю цю розмову, великими очима дивився на Володарського, ставши, як то кажуть, у бойову стійку для того, щобне радти Артему наробити дурниць, щоб він не постраждав сам і не наразив на ще більшу небезпеку Ольгу з дітьми. -Артеме, я не підтримую цю ідею! Це дурість!- незворушно сказав детектив, коли вони з Артемом порівнялись і подивилися одне одному у вічі. -Добре, а Ви що пропонуєте? Сидіти і чекати, доки він… Вб’є мою родину? Запитав Артем, перевівши дихання. Він однієї лише думки про це його кинуло в жар. -Борис в розшуку праваоохоронних органів! Саме вони зараз повинні ним займатися! Навіть не я і не ми,а саме поліція, розумієш? Тепер все повинно бути по закону!- Мураєв намагався втовкмачити ці прості істини в голову Артема, неначе вчитель намагається достукатися до учня, який ніяк не мое засвоїти елементарний матеріал. Однак, Артем був незворушний. -Ваші правоохоронні органи вже шукали мою дружину і що зі всього цього вийшло? Правильно! Вони просто видали тіло іншої жінки за тіло Ольги! А я оплакував її в той час, коли повинен був допомогти! І тепер Ви хочете довірити пошуки хитрого Бориса цим людям?! Та він з легкістю обведе їх навкруг пальця! Мураєв дивився на Артема великими очима і розумів, що навіть йому з настільки великим детективним та життєвим досвідом не вдасться зупинити це гаряче, любляче та повне відчаю серце. До Артема кинулась ридаюча Олена Михайлівна і обійняла сина. Серце Володимиа Борисовича, який в ту мить стояв трохи осторонь, боляче стиснулось – скільки ж ще бід може випасти на цю нещасну родину?... -Артеме, синочку! Не треба! Я благаю тебе, не треба!- плакала вона, а Артем, в свою чергу, пригортав матір до себе, міцно заплющивши очі від болю та відчаю. Кожному з присутніх тут здавалося, що все, що відбувалось там в цю мить- страшний сон.. Просто страшний сон… -Мамо, пробач мене, але я не можу вчинити інакше. Не можу. Я мушу їх врятувати. – з цими словами Артем з неймовірним трепетом розцілував материнські руки і пригорнув до себе нещасну ридаючу жінку. Тим часом, Володимир Бооисович та Мураєв відійшли убік. В руках в детектива був якийсь пристрій. -Ми змогли зафіксувати, звідки ж саме пролунав дзвінок з телефону Бориса! Точне місцезнаходження ми вже знаємо, можемо висилати туди групу захоплення!- повідомив Мураєв, не відриваючи погляду від планшету,а терпіння Володарського в ту мить урвалося. -Слухайте, викликайте, кого хочете!- у відчаї крикнув він.- А мені начхати! Я йду рятувати свою родину!- крикнув засліплений відчаєм Артем і попрямував до виходу, де дорогу йому миттю перегородили Мураєв, Володимир Борисович і Толя. Сімейний лікар Володарський дивився то та Артема, то на бліду, мов стіна, Олену Михайлівну. -Артеме, ми підемо з тобою! І навіть не сперечайся! Ти один не впораєшся! До того ж, ми також хочемо допомогти! Мені також небайдужа доля Ольги.. Та дітей! – миттю виправився Толя, а в Артема в ту мить виник план. -Знаєте, а ви мені і справді можете допомогти! – раптом з палаючими очима сказав він. – В мене є план! …Коли з останніми краплями весняного дощу на землю почали опускатися сутінки, біля оплутаного мереживом туману старого озера з’явилась постать в капюшоні. Чоловік курив цигарку за цигаркою та мугикав собі під ніс якусь позбавлену будь-якого сенсу веселу пісеньку. Настрій його був до неможливого хороший – сьогодні він в решті решт, з легкістю закінчить ту справу, яку почав майже рік тому – прибере зі своєї дороги того, хто всеньке життя стоїть в нього впоперек горла. Як же довго Борис чекав цієї миті! Заради неї йому довелося пожертувувати всім – своїм чесним ім’ям, своєю свободою, репутацією, кар’єрою, але йому на все це, чесно кажучи, було вже глибоко начхати. Жага помсти та бажання отримати все те, на що він заслуговував все своє життя, була значно си