жуййся на це! Благаю тебе, не погоджуйся! Це провокація!- відчайдушно кричала вона. -Ой, як цк мило! Леді Ровена хвилюється за свого лицаря Айвенго! – гучно та глузливо засміявся Борис. Артем тим часом підняв свої впалі очі на Мураєва, який щось дивився на своїх пристроях та кивнув Артему, мовляв, все гаразд. -Я приймаю твої умови, покидьку! І я покажу тобі твоє нікчемне місце, щоб ти більше з нього і носа не смів показати і не ліз більше до моєї родини!- Артем буквально скочив з ліжка. Володимир Борисович спробував його вгамувати та вкласни назад в ліжко,але в нього нічого не вийшло. -Чудово! Тоді сьогодні на узліссі біля старого млина.- Борис перезарядив пістолет. – Рівно о сьомій і ні на хвилину пізніше, інакше… Я вже знаю, що зроблю з твоїми… -Не смій, покидьку!!- різко увірвав його Артем.- Я буду! Я прийду! І ти заплатиш за все! * * * Сергій Дмитрович Мураєв, який чув усю цю розмову, великими очима дивився на Володарського, ставши, як то кажуть, у бойову стійку для того, щобне радти Артему наробити дурниць, щоб він не постраждав сам і не наразив на ще більшу небезпеку Ольгу з дітьми. -Артеме, я не підтримую цю ідею! Це дурість!- незворушно сказав детектив, коли вони з Артемом порівнялись і подивилися одне одному у вічі. -Добре, а Ви що пропонуєте? Сидіти і чекати, доки він… Вб’є мою родину? Запитав Артем, перевівши дихання. Він однієї лише думки про це його кинуло в жар. -Борис в розшуку праваоохоронних органів! Саме вони зараз повинні ним займатися! Навіть не я і не ми,а саме поліція, розумієш? Тепер все повинно бути по закону!- Мураєв намагався втовкмачити ці прості істини в голову Артема, неначе вчитель намагається достукатися до учня, який ніяк не мое засвоїти елементарний матеріал. Однак, Артем був незворушний. -Ваші правоохоронні органи вже шукали мою дружину і що зі всього цього вийшло? Правильно! Вони просто видали тіло іншої жінки за тіло Ольги! А я оплакував її в той час, коли повинен був допомогти! І тепер Ви хочете довірити пошуки хитрого Бориса цим людям?! Та він з легкістю обведе їх навкруг пальця! Мураєв дивився на Артема великими очима і розумів, що навіть йому з настільки великим детективним та життєвим досвідом не вдасться зупинити це гаряче, любляче та повне відчаю серце. До Артема кинулась ридаюча Олена Михайлівна і обійняла сина. Серце Володимиа Борисовича, який в ту мить стояв трохи осторонь, боляче стиснулось – скільки ж ще бід може випасти на цю нещасну родину?... -Артеме, синочку! Не треба! Я благаю тебе, не треба!- плакала вона, а Артем, в свою чергу, пригортав матір до себе, міцно заплющивши очі від болю та відчаю. Кожному з присутніх тут здавалося, що все, що відбувалось там в цю мить- страшний сон.. Просто страшний сон… -Мамо, пробач мене, але я не можу вчинити інакше. Не можу. Я мушу їх врятувати. – з цими словами Артем з неймовірним трепетом розцілував материнські руки і пригорнув до себе нещасну ридаючу жінку. Тим часом, Володимир Бооисович та Мураєв відійшли убік. В руках в детектива був якийсь пристрій. -Ми змогли зафіксувати, звідки ж саме пролунав дзвінок з телефону Бориса! Точне місцезнаходження ми вже знаємо, можемо висилати туди групу захоплення!- повідомив Мураєв, не відриваючи погляду від планшету,а терпіння Володарського в ту мить урвалося. -Слухайте, викликайте, кого хочете!- у відчаї крикнув він.- А мені начхати! Я йду рятувати свою родину!- крикнув засліплений відчаєм Артем і попрямував до виходу, де дорогу йому миттю перегородили Мураєв, Володимир Борисович і Толя. Сімейний лікар Володарський дивився то та Артема, то на бліду, мов стіна, Олену Михайлівну. -Артеме, ми підемо з тобою! І навіть не сперечайся! Ти один не впораєшся! До того ж, ми також хочемо допомогти! Мені також небайдужа доля Ольги.. Та дітей! – миттю виправився Толя, а в Артема в ту мить виник план. -Знаєте, а ви мені і справді можете допомогти! – раптом з палаючими очима сказав він. – В мене є план! …Коли з останніми краплями весняного дощу на землю почали опускатися сутінки, біля оплутаного мереживом туману старого озера з’явилась постать в капюшоні. Чоловік курив цигарку за цигаркою та мугикав собі під ніс якусь позбавлену будь-якого сенсу веселу пісеньку. Настрій його був до неможливого хороший – сьогодні він в решті решт, з легкістю закінчить ту справу, яку почав майже рік тому – прибере зі своєї дороги того, хто всеньке життя стоїть в нього впоперек горла. Як же довго Борис чекав цієї миті! Заради неї йому довелося пожертувувати всім – своїм чесним ім’ям, своєю свободою, репутацією, кар’єрою, але йому на все це, чесно кажучи, було вже глибоко начхати. Жага помсти та бажання отримати все те, на що він заслуговував все своє життя, була значно сильнішою, а можливість бачити зруйнованим світ свого суперника, який завжди вважав себе господарем ситуації, здавалась неймовірним задоволенням. А ось,власне, іде і він. Ну як іде – ледве влочить ноги, хапаючи губами повітря. Що вже й казати, Лілея свого часу спрацювала не просто професійно, а блискуче, якщл змогла повалити таку непохитну скелю, як Артем Олександрович Володарський. -А що це ми йдемо так повільно і дихаємо так важко, га, братику?- з іронією запитав Борис в Артема, коли той підняв на брата свої запалені та повні ненависті очі. -Де моя родина, покидьку?-хриплувато запитав він. Борис, в свою чергу, повільно та з задоволенням втягнув ніздрями повітря та потягнувся. -Не все відразу, братику! Ми ж ще з тобою не поговорили! Невже ти не хочеш поспілкуватися з рідним братом, га?- з цими словами Борис видихнув в обличчя Артему клубок цигаркового диму. -Досить корчити з себе клоуна, нікчемо! – закричав Артем, думаючи лише про одне – аби все вийшло, як годиться, а він вже візьме увесь удар на себе. Колись потрібно починати бути чоловіком та відповідати сповна за свою, як думав Артем, слабкодухість. Борис, в свою чергу, докірливо поцокав язиком. -Ууу, фуу, як негарно, братику!- глузливо сказав він.- Не в твоєму становищі мені хамити, хіба ти не розумієш цього?А як же твоя вихованість, голуба кров? Оце твоя матуся засмутиться, коли дізнається про те, якого хама вона виховала! Втім, годі було від неї очікувати та щось інше! -Не смій навіть подумки згадувати мою матір, недоумку! –кинувся до Бориса Артем.- Ця свята жінка зробила все для того, щоб в нас з тобою було рівноцінно щасливе дитинство! А чим ти відплатив їй натомість, покидьку невдячний?! Тут очі Бориса вже геть налилися кров’ю і він миттю перестав себе контролювати. -Ця свята, як ти кажеш, жінка позбавила мене батьків! – знавісніло закричав він.- Вона позбавила мене батьків так само, як коли позбавила тебе рідного брата! Очі Артема розширилися від шоку. -Ти про що мелеш? Тебе нічого не позбавляли і нічим не обділяли,обмежений та ображений ти наш! – прийшла вже черга Артема застосовувати сарказм. Однак, на Бориса це не справило належного враження і його обличчя набрало здивованого виразу. -Як? Ти нічого не знаєш? Невже матуся, яка довіряла своєму Артемчику завжди та в усьому, нічого не розповіла тобі про свою шалену юність?Ти ба! Ну, тоді про все те натомість розповім тобі я, бо мої батьки, на відміну від тебе, довіряли всі свої таємниці! – з посмішкою сказав Борис,хоча насправді в дитинстві колись він просто-напросто підслухав розмову своїх батьків і дуже добре її запам’ятав. – Так ось,в тебе був братик, якого твоя матуся привела в світ, «залетівши» в неповні чотирнадцять і від якого благополучно відмовилася- адже навіщо їй увесь той сором був?! Втім, напевне ти зараз відчув полегшення, бо ж не довелося материсньку ласку ділити зі ще одним конкурентом крім мене, чи не так?! Після тих слів Артем, не тямлячи себе від люті, кинувся на брата та повалив його на пісок. -Не бреши… Ти брешеш..Брешеш… Я вб’ю тебе…- хрипів Володарський, стиснувши горло брата. Сам Борис лише тихо засміявся. -Брешу? Ну, цього разу вже точно ні, братику, ні! Втім, ти сам запитай в в своєю мамці, що до чого!-крикнув він, коли вони з Артемом зчепилися в бійці. Коли Артем стиснув його горло, Борис встигнув вихлпити з кишені пістолет.- Втім, навряд чи ти зможеш про щось в неї запитати! Прощавай,братику! Через мить полунав постріл. Птахи наполохалися,злетіли з дерев, після чого запала мертва тиша. ….Тим часом, на узліссі панувала справжнісінька спецоперація. Група в складі Міли, Толі та Мураєва (Володимир Борисович лишився з Володарською-старшою) прочісували всі найближчі локації, які видавав навігатор детектива. Разом з ними також був і загін спецпризначенців, які повинні були миттю затримали небезпечного злочинця Бориса Чернобаєва. -Ось той будинок, з якого орієнтовно лунав дзвінок на телефон Артема!- вказав Сергій Дмитрович та стареньку халупку.- Чернобаєв, чесно кажучи, трохи прорахувався. Нашій групі таки вдалося зламати захист на його телефоні, який стояв, м’яко кажучи, не надійно. Дзвінок лунав саме звідти!-показав він рукою. Толя та Міла першими побігли до будинку. Раптом молода жінка оступилася та впала, а Анатолій, в свою чергу, вчасно схопив її за руку. -Мілко, все гаразд?- стурбовано запитав Толя, допомагаючи Мілі піднятися та трепетно взявши її при цьому за зап’ясток. -Що? Так-так…-розгублено пролепетала Міла. -Вставай… Обережно… Ось так..- допоміг Толя подрузі. – Ну що? Як ти? – стурбовано запитав він. -Я в нормі. В нормі. Зараз не про це варто думати, геть не про це. – пробурмотіла Міла, в якої після тілесного контакту з доло