льнішою, а можливість бачити зруйнованим світ свого суперника, який завжди вважав себе господарем ситуації, здавалась неймовірним задоволенням. А ось,власне, іде і він. Ну як іде – ледве влочить ноги, хапаючи губами повітря. Що вже й казати, Лілея свого часу спрацювала не просто професійно, а блискуче, якщл змогла повалити таку непохитну скелю, як Артем Олександрович Володарський. -А що це ми йдемо так повільно і дихаємо так важко, га, братику?- з іронією запитав Борис в Артема, коли той підняв на брата свої запалені та повні ненависті очі. -Де моя родина, покидьку?-хриплувато запитав він. Борис, в свою чергу, повільно та з задоволенням втягнув ніздрями повітря та потягнувся. -Не все відразу, братику! Ми ж ще з тобою не поговорили! Невже ти не хочеш поспілкуватися з рідним братом, га?- з цими словами Борис видихнув в обличчя Артему клубок цигаркового диму. -Досить корчити з себе клоуна, нікчемо! – закричав Артем, думаючи лише про одне – аби все вийшло, як годиться, а він вже візьме увесь удар на себе. Колись потрібно починати бути чоловіком та відповідати сповна за свою, як думав Артем, слабкодухість. Борис, в свою чергу, докірливо поцокав язиком. -Ууу, фуу, як негарно, братику!- глузливо сказав він.- Не в твоєму становищі мені хамити, хіба ти не розумієш цього?А як же твоя вихованість, голуба кров? Оце твоя матуся засмутиться, коли дізнається про те, якого хама вона виховала! Втім, годі було від неї очікувати та щось інше! -Не смій навіть подумки згадувати мою матір, недоумку! –кинувся до Бориса Артем.- Ця свята жінка зробила все для того, щоб в нас з тобою було рівноцінно щасливе дитинство! А чим ти відплатив їй натомість, покидьку невдячний?! Тут очі Бориса вже геть налилися кров’ю і він миттю перестав себе контролювати. -Ця свята, як ти кажеш, жінка позбавила мене батьків! – знавісніло закричав він.- Вона позбавила мене батьків так само, як коли позбавила тебе рідного брата! Очі Артема розширилися від шоку. -Ти про що мелеш? Тебе нічого не позбавляли і нічим не обділяли,обмежений та ображений ти наш! – прийшла вже черга Артема застосовувати сарказм. Однак, на Бориса це не справило належного враження і його обличчя набрало здивованого виразу. -Як? Ти нічого не знаєш? Невже матуся, яка довіряла своєму Артемчику завжди та в усьому, нічого не розповіла тобі про свою шалену юність?Ти ба! Ну, тоді про все те натомість розповім тобі я, бо мої батьки, на відміну від тебе, довіряли всі свої таємниці! – з посмішкою сказав Борис,хоча насправді в дитинстві колись він просто-напросто підслухав розмову своїх батьків і дуже добре її запам’ятав. – Так ось,в тебе був братик, якого твоя матуся привела в світ, «залетівши» в неповні чотирнадцять і від якого благополучно відмовилася- адже навіщо їй увесь той сором був?! Втім, напевне ти зараз відчув полегшення, бо ж не довелося материсньку ласку ділити зі ще одним конкурентом крім мене, чи не так?! Після тих слів Артем, не тямлячи себе від люті, кинувся на брата та повалив його на пісок. -Не бреши… Ти брешеш..Брешеш… Я вб’ю тебе…- хрипів Володарський, стиснувши горло брата. Сам Борис лише тихо засміявся. -Брешу? Ну, цього разу вже точно ні, братику, ні! Втім, ти сам запитай в в своєю мамці, що до чого!-крикнув він, коли вони з Артемом зчепилися в бійці. Коли Артем стиснув його горло, Борис встигнув вихлпити з кишені пістолет.- Втім, навряд чи ти зможеш про щось в неї запитати! Прощавай,братику! Через мить полунав постріл. Птахи наполохалися,злетіли з дерев, після чого запала мертва тиша. ….Тим часом, на узліссі панувала справжнісінька спецоперація. Група в складі Міли, Толі та Мураєва (Володимир Борисович лишився з Володарською-старшою) прочісували всі найближчі локації, які видавав навігатор детектива. Разом з ними також був і загін спецпризначенців, які повинні були миттю затримали небезпечного злочинця Бориса Чернобаєва. -Ось той будинок, з якого орієнтовно лунав дзвінок на телефон Артема!- вказав Сергій Дмитрович та стареньку халупку.- Чернобаєв, чесно кажучи, трохи прорахувався. Нашій групі таки вдалося зламати захист на його телефоні, який стояв, м’яко кажучи, не надійно. Дзвінок лунав саме звідти!-показав він рукою. Толя та Міла першими побігли до будинку. Раптом молода жінка оступилася та впала, а Анатолій, в свою чергу, вчасно схопив її за руку. -Мілко, все гаразд?- стурбовано запитав Толя, допомагаючи Мілі піднятися та трепетно взявши її при цьому за зап’ясток. -Що? Так-так…-розгублено пролепетала Міла. -Вставай… Обережно… Ось так..- допоміг Толя подрузі. – Ну що? Як ти? – стурбовано запитав він. -Я в нормі. В нормі. Зараз не про це варто думати, геть не про це. – пробурмотіла Міла, в якої після тілесного контакту з долонями Толі миттю по шкірі пробігли мурахи. Анатолій теж на мить завмер, дивлячись на Мілу, однак, ця чаірвна мить доволі швидко пролетіла. В ту саму мить через одне з розбитих вікон Ольга раптом почула голоси. Знайомі до болю голоси. Це порятунок. Боже правий, до них прийшов порятунок. «Я думаю,що це тут, хоча впевнений не на сто відсотків..»- почула жінка голос Мураєва, а після того дотягнулася до палиці, яка в ту мить лежала поруч, і почала з усієї сили гамселити тією самою палице по підлозі та батареї для того, щоб привернути до себе увагу. -Господи, допоможи.. Люди, ми тут! Тут! – почала відчайдушно кричати жінка, пригортаючи до себе виснажених дітлахів, які в ту мить взагалі не мали ніких сил на будь-які емоції.- Тут! Тут! – кричала Оля, як тут до хати забігли Толя, Міла та Мураєв. Анатолій миттю кинувся до Ольги, щоб розв’язати їй руки та ноги,а Міла з Мураєвим, в свою чергу, кинулись до наляканих Марічки та Павлика, взяли їх на руки та витерли малюкам сльози. Було неозброєним оком помітно, наскільки схожі між собою ці двоє. Толя тим часом допоміг піднятися Ользі, а вона миттю кинулась йому в обійми. -Дякую тобі, Толю! Дякую! Ти..Ви всі врятували нас!- схлипувала вона,обіймаючи чоловіка в той час, коли він заспокійливо погладжував її по волоссі. Тим часом Міла, яка заспокоювала малюків, намагалась не дивитися в той бік. Її серце стиснулось від гіркоти та ревнощів. – Артем де? Де Артем?- запитала Ольга, пригортаючи до себе наляканих та заплаканих дітлахів, які миттю підбігли до мами. Серце Толі стиснулося і він ковтнув важкий клубок.- Ну ж бо, Толю! Не мовчи, благаю! Він таки пішов на зустріч з Борисом, так?- відчайдушно крикнула Ольга, яка тремтіла усім тілом.Толя подивився на неї великими очима. -А звідки?... Звідки ти знаєш про дуель?- ледве чутно запитав він, який так і не зрозумів, навіщо завів мову про це з Олею, моральний стан якої і без того бажав кращого. -Я чула.. Я про все чула.. Борис домовлявся з Артемом про зустріч при мені. Я чула все. Я бачила, як він діставав пістолет, а потім сказав мені, що… Що сили апріорі будуть нерівними.. Що він вб’є Артема… Толю, мені страшно… ..- заридала Ольга, знову обійнявши Анатолія. -Люба моя… Хороша… Не плач… Не плач, Олю… Я благаю тебе..-примовляв Толя, погладжуючи Ольгу по спині. -Так, друзі мої, я все розумію, звичайно, але зараз геть не час для лірики! Нам необхідно якомога швидше їхати звідси з метою бепеки Ольги та дітей, щоб Черобаєв не з’явився тут раніше!- доволі жорстко сказав Мураєв, який апріорі не був прибічником лірики та сантиментів. До того ж, це було не дуже вдале місце для цього. -Так, звісно! Я допоможу тобі,Олю! Міло, потурбуйся про дітей! –сказав Толя подрузі дитинства, яка без зайвих емоцій тільки кивнула головою на знак згоди і вони з Сергієм Дмитровичем, взяши на руки Марічку з Павликом, попрямували геть з дому до автівки. Сам Толя взяв під руку Ольгу. -Йти зможеш?- запитав він в неї, на що заплакана жінка лише безсило кивнула на знак згоди, а Толя ж, в свою чергу, витер сльози з її обличчя та забрав з нього розтріпане волосся.- От і чудово. Тепер все буде гаразд! Я обіцяю тобі! – з трепетом сказв він. Через декілька хвилин Толя з Олею та Мураєв і Міла з дітьми квапливо покинуи злощасний будинок, який для Ольги та малюків став справжнісіньким пеклом. * * * Тим часом, вистріливши, Борис переможно дивився на Артема, який впав долілиць, притиснувши руку до рани, з якої струменіла кров. Обличчя Володарського зблідло, але вираз ненависті з нього не зник. -Ну що, прощавай, братику! Тепер вже точно, так? –насмішкувато запитав в брата Борис і навіть спеціально наступив черевиком на те місце, куди він вистрілив в Артема. Володарський не стримався та скривився,завив від болю – настільки, наскільки в нього, звичайно вистачило сил. -Ти ще заплатиш… За все… - прохрипів Артем, повними ненависті, запаленими чоима дивлячись на свого кровного брата та ворога. Однак, Боря лише лунко засміявся. -Заплачу? Оце вже ні, братику! Тепер я отримаю від цього чортового життя все, на що стільки років заслуговував! – переможно сказав він. – Досить вже мені бути на других ролях! Тепер в мене буде все – гроші, кохана дружина, син! Твоїх спиногризів ми кудись прилаштуємо, не хвилюйся, бо годувати їх я не збираюся! А дитячих будинків по країні та й за кордоном вдосталь, тому.. -Я доберуся до тебе, покидьку…- знову рпохрипів Артем, а Борис тоді засміявся ще гучніше. -Не в цьому життя, Артемчику! Не в цьому!- недбало на насмішкувато кинув Борис.- Аріведерчі! Вірніше, прощавай!- і,ще раз штовхнувши Артема, він, насвистуючи, попрямував до будиночка, де Борю, на його думку, чекали Ольга та діти. Почав накрапати дощ і Борис прискорив крок. Він був в дв