нями Толі миттю по шкірі пробігли мурахи. Анатолій теж на мить завмер, дивлячись на Мілу, однак, ця чаірвна мить доволі швидко пролетіла. В ту саму мить через одне з розбитих вікон Ольга раптом почула голоси. Знайомі до болю голоси. Це порятунок. Боже правий, до них прийшов порятунок. «Я думаю,що це тут, хоча впевнений не на сто відсотків..»- почула жінка голос Мураєва, а після того дотягнулася до палиці, яка в ту мить лежала поруч, і почала з усієї сили гамселити тією самою палице по підлозі та батареї для того, щоб привернути до себе увагу. -Господи, допоможи.. Люди, ми тут! Тут! – почала відчайдушно кричати жінка, пригортаючи до себе виснажених дітлахів, які в ту мить взагалі не мали ніких сил на будь-які емоції.- Тут! Тут! – кричала Оля, як тут до хати забігли Толя, Міла та Мураєв. Анатолій миттю кинувся до Ольги, щоб розв’язати їй руки та ноги,а Міла з Мураєвим, в свою чергу, кинулись до наляканих Марічки та Павлика, взяли їх на руки та витерли малюкам сльози. Було неозброєним оком помітно, наскільки схожі між собою ці двоє. Толя тим часом допоміг піднятися Ользі, а вона миттю кинулась йому в обійми. -Дякую тобі, Толю! Дякую! Ти..Ви всі врятували нас!- схлипувала вона,обіймаючи чоловіка в той час, коли він заспокійливо погладжував її по волоссі. Тим часом Міла, яка заспокоювала малюків, намагалась не дивитися в той бік. Її серце стиснулось від гіркоти та ревнощів. – Артем де? Де Артем?- запитала Ольга, пригортаючи до себе наляканих та заплаканих дітлахів, які миттю підбігли до мами. Серце Толі стиснулося і він ковтнув важкий клубок.- Ну ж бо, Толю! Не мовчи, благаю! Він таки пішов на зустріч з Борисом, так?- відчайдушно крикнула Ольга, яка тремтіла усім тілом.Толя подивився на неї великими очима. -А звідки?... Звідки ти знаєш про дуель?- ледве чутно запитав він, який так і не зрозумів, навіщо завів мову про це з Олею, моральний стан якої і без того бажав кращого. -Я чула.. Я про все чула.. Борис домовлявся з Артемом про зустріч при мені. Я чула все. Я бачила, як він діставав пістолет, а потім сказав мені, що… Що сили апріорі будуть нерівними.. Що він вб’є Артема… Толю, мені страшно… ..- заридала Ольга, знову обійнявши Анатолія. -Люба моя… Хороша… Не плач… Не плач, Олю… Я благаю тебе..-примовляв Толя, погладжуючи Ольгу по спині. -Так, друзі мої, я все розумію, звичайно, але зараз геть не час для лірики! Нам необхідно якомога швидше їхати звідси з метою бепеки Ольги та дітей, щоб Черобаєв не з’явився тут раніше!- доволі жорстко сказав Мураєв, який апріорі не був прибічником лірики та сантиментів. До того ж, це було не дуже вдале місце для цього. -Так, звісно! Я допоможу тобі,Олю! Міло, потурбуйся про дітей! –сказав Толя подрузі дитинства, яка без зайвих емоцій тільки кивнула головою на знак згоди і вони з Сергієм Дмитровичем, взяши на руки Марічку з Павликом, попрямували геть з дому до автівки. Сам Толя взяв під руку Ольгу. -Йти зможеш?- запитав він в неї, на що заплакана жінка лише безсило кивнула на знак згоди, а Толя ж, в свою чергу, витер сльози з її обличчя та забрав з нього розтріпане волосся.- От і чудово. Тепер все буде гаразд! Я обіцяю тобі! – з трепетом сказв він. Через декілька хвилин Толя з Олею та Мураєв і Міла з дітьми квапливо покинуи злощасний будинок, який для Ольги та малюків став справжнісіньким пеклом. * * * Тим часом, вистріливши, Борис переможно дивився на Артема, який впав долілиць, притиснувши руку до рани, з якої струменіла кров. Обличчя Володарського зблідло, але вираз ненависті з нього не зник. -Ну що, прощавай, братику! Тепер вже точно, так? –насмішкувато запитав в брата Борис і навіть спеціально наступив черевиком на те місце, куди він вистрілив в Артема. Володарський не стримався та скривився,завив від болю – настільки, наскільки в нього, звичайно вистачило сил. -Ти ще заплатиш… За все… - прохрипів Артем, повними ненависті, запаленими чоима дивлячись на свого кровного брата та ворога. Однак, Боря лише лунко засміявся. -Заплачу? Оце вже ні, братику! Тепер я отримаю від цього чортового життя все, на що стільки років заслуговував! – переможно сказав він. – Досить вже мені бути на других ролях! Тепер в мене буде все – гроші, кохана дружина, син! Твоїх спиногризів ми кудись прилаштуємо, не хвилюйся, бо годувати їх я не збираюся! А дитячих будинків по країні та й за кордоном вдосталь, тому.. -Я доберуся до тебе, покидьку…- знову рпохрипів Артем, а Борис тоді засміявся ще гучніше. -Не в цьому життя, Артемчику! Не в цьому!- недбало на насмішкувато кинув Борис.- Аріведерчі! Вірніше, прощавай!- і,ще раз штовхнувши Артема, він, насвистуючи, попрямував до будиночка, де Борю, на його думку, чекали Ольга та діти. Почав накрапати дощ і Борис прискорив крок. Він був в двох кроках від будинку і в двох кроках від своєї мрії. Зайшов у двір, пробираючись крізь завали неприбраного досі мотлоху. «Непогано було б тут взагалі взятися на навести лад, коли вже в нас тут родинне гніздечко!»- по-господарськи подумав Борис, відкинувши убік м’ячик Павлика, який напевне випав дорогою сюди. З дому вже не долинало криків. «Вгамувалися таки, мої непокірні!» - самовдоволено подумав Борис, згадуючи, які протести влаштовували Оля з дітьми ще буквально декілька годин тому, особливо, Павлик, який увесь час вередував та діставав своїм криком Бориса. В один момент Чернобаєву навіть хотілося пристрелити цього верескливого малого, але все ніяк не міг наважитися на це. Одна справа, коли ти «завалюєш» дорослого опонента,а зовсім інша – малий смаркач. В Бориса в пам’яті і досі були живі картинки з дитбудинківського минулого, коли виховательки до крові били непослухів за найменшу провину. Деякі з них від болю просто втрачали свідомість. І тому після усіх тих жахіть, яким би жорстоким не було серце Бориса, на дітях зриватися він ще ні разу собі не дозволив. Можливо, і дарма, знаючи спиногризів Володарських. «А для Артема це був би той ще удар! Втім, це вже не важливо...»- самовдоволено подумав він, входячи до будинку. -Агов, родино! Голова сімейства вдома! Конкурента подолано! Шер-Хана можна вітати з перемогою! – крикнув Борис прямим текстом спеціально для того, щоб спровокувати Ольгу,щоб довести, що він тут, як то кажуть, не жартами розкидався і що слово його- як камінь,закон.- Агов, ну чому ви мовчите? Злякалися? Поховалися? Ну ж бо, родинонько, не варто зі мною в хованки гратися, я не люблю цю гру страшенно!- знову тиша у відповідь. Замовк, зблід. – Що за чортівня?! – брудно вилаявся Боря, забігши до кімнати і побачив там лише перерізані мотузки, які сиротливо валялися по підлозі. – Це що таке?! Що за?! – прохрипів він, метаючись туди-сюди.- Ви де, суки?! Пожартувати наді мною вирішили, так?! Не варто, адже вам самим буде гірше!- Борис оббіг увесь будинок і навіть двір та околиці, але Олі з дітьми ніде не було. Очі Бориса налилися кров’ю. -Ааа!- закричав він і раптом до Чернобаєва почала поступово доходити суть того, що тут відбувається.То ось чому Артемчик так легко погодився на поєдинок з його обережно-переляканим характером! В тієї зграйки ідіотів був план, їхній особливий план. Вони знову обхитрили Бориса. Ось що тоді клацнуло в слухавці, коли вони говорили з Артемом. Його телефон таки прослуховували. Його вичислили. Вичислили, виманили та лишили ні з чим. -Ненавиджу!Ненавиджу!- знавісніло закричав Борис і, схопившись за гвинтівку, прожохом вискочив з будинку.-Вб’ю! Вб’ю! * * * Тим часом, Толя та інші під’їхали до будинку Параски Степанівни, де вони мали намір відпочити та на час заховати Олю та дітей. Параска Степанівна була не лише доволі таки мудрою жінкою, але й людиною з дуже добрим та чуйним серцем, яка любила Ольгу, наче доньку, а її дітей – як рідних онуків. І любила, варто сказати, настільки сильно, що зараз готова була застосувати всю дану їй природою силу для того, щоб врятувати цю нещасну жінку та її ні в чому не винних дітлахів. -Свята матінко Земле та ви, всі Боги наші… Господи та Пресвята Богородице.. Допоможи подолати зло та врятуй стражденну рабу Твою Ольгу та дітей її. Доля дала їй стільки випробувань, на котрі Олечка не заслуговує. Спасіть та захистіть їх,благаю…- жінка запалила невеличку ладанку, яка стояла біля ікон, та перехрестилася.- Я не знаю, Господи, скільки мені ще відведено жити, але прошу зараз геть не за себе. Дай мені ще хоча б трохи часу для того, щоб допомогти стражденним, щоб до кінця спокутати гріхи свої.. Коли дітям дано пережити стільки страждань, то краще пошли їх мені… Мені..- прошепотіла жінка та покірно схилила голову перед старою іконою Пресвятої Богородиці, перед якою були запалені ладанка та свічки. А робила це Параска Степанівна лише під час дуже щирої молитви. І раптом, як доказ того, що її благання було почуто, раптом за вікном почувся ляскіт гальм. Коли жінка визирнула у вікно, то побачила до болю вже знайому їй автівку після чого полегшено зітхнула та перехрестилася. -Хвала Тобі, Господи.. Приїхали…- полегко видихнула жінка і просто таки побігла на зустріч. Так хвацько, наче й не було за спиною стількох прожитих років.- Господи! Діти мої! Слава Богу, з вами все гаразд!- скрикнула літня жінка, на ходу обіймаючи Толю та Мілу. -Мамо,все гаразд! Все гаразд, та не зі всіма!- чесно зізнався матері Толя.- Оля та діти в дуже поганому моральному стані. І ти ж сама розумієш, як це шкідливо для них, а особливо для Олі! – стурбовано говорив матері Толя в той час, коли Сергій Дмитрович та Міла обережно допомогли вибратис