х кроках від будинку і в двох кроках від своєї мрії. Зайшов у двір, пробираючись крізь завали неприбраного досі мотлоху. «Непогано було б тут взагалі взятися на навести лад, коли вже в нас тут родинне гніздечко!»- по-господарськи подумав Борис, відкинувши убік м’ячик Павлика, який напевне випав дорогою сюди. З дому вже не долинало криків. «Вгамувалися таки, мої непокірні!» - самовдоволено подумав Борис, згадуючи, які протести влаштовували Оля з дітьми ще буквально декілька годин тому, особливо, Павлик, який увесь час вередував та діставав своїм криком Бориса. В один момент Чернобаєву навіть хотілося пристрелити цього верескливого малого, але все ніяк не міг наважитися на це. Одна справа, коли ти «завалюєш» дорослого опонента,а зовсім інша – малий смаркач. В Бориса в пам’яті і досі були живі картинки з дитбудинківського минулого, коли виховательки до крові били непослухів за найменшу провину. Деякі з них від болю просто втрачали свідомість. І тому після усіх тих жахіть, яким би жорстоким не було серце Бориса, на дітях зриватися він ще ні разу собі не дозволив. Можливо, і дарма, знаючи спиногризів Володарських. «А для Артема це був би той ще удар! Втім, це вже не важливо...»- самовдоволено подумав він, входячи до будинку. -Агов, родино! Голова сімейства вдома! Конкурента подолано! Шер-Хана можна вітати з перемогою! – крикнув Борис прямим текстом спеціально для того, щоб спровокувати Ольгу,щоб довести, що він тут, як то кажуть, не жартами розкидався і що слово його- як камінь,закон.- Агов, ну чому ви мовчите? Злякалися? Поховалися? Ну ж бо, родинонько, не варто зі мною в хованки гратися, я не люблю цю гру страшенно!- знову тиша у відповідь. Замовк, зблід. – Що за чортівня?! – брудно вилаявся Боря, забігши до кімнати і побачив там лише перерізані мотузки, які сиротливо валялися по підлозі. – Це що таке?! Що за?! – прохрипів він, метаючись туди-сюди.- Ви де, суки?! Пожартувати наді мною вирішили, так?! Не варто, адже вам самим буде гірше!- Борис оббіг увесь будинок і навіть двір та околиці, але Олі з дітьми ніде не було. Очі Бориса налилися кров’ю. -Ааа!- закричав він і раптом до Чернобаєва почала поступово доходити суть того, що тут відбувається.То ось чому Артемчик так легко погодився на поєдинок з його обережно-переляканим характером! В тієї зграйки ідіотів був план, їхній особливий план. Вони знову обхитрили Бориса. Ось що тоді клацнуло в слухавці, коли вони говорили з Артемом. Його телефон таки прослуховували. Його вичислили. Вичислили, виманили та лишили ні з чим. -Ненавиджу!Ненавиджу!- знавісніло закричав Борис і, схопившись за гвинтівку, прожохом вискочив з будинку.-Вб’ю! Вб’ю! * * * Тим часом, Толя та інші під’їхали до будинку Параски Степанівни, де вони мали намір відпочити та на час заховати Олю та дітей. Параска Степанівна була не лише доволі таки мудрою жінкою, але й людиною з дуже добрим та чуйним серцем, яка любила Ольгу, наче доньку, а її дітей – як рідних онуків. І любила, варто сказати, настільки сильно, що зараз готова була застосувати всю дану їй природою силу для того, щоб врятувати цю нещасну жінку та її ні в чому не винних дітлахів. -Свята матінко Земле та ви, всі Боги наші… Господи та Пресвята Богородице.. Допоможи подолати зло та врятуй стражденну рабу Твою Ольгу та дітей її. Доля дала їй стільки випробувань, на котрі Олечка не заслуговує. Спасіть та захистіть їх,благаю…- жінка запалила невеличку ладанку, яка стояла біля ікон, та перехрестилася.- Я не знаю, Господи, скільки мені ще відведено жити, але прошу зараз геть не за себе. Дай мені ще хоча б трохи часу для того, щоб допомогти стражденним, щоб до кінця спокутати гріхи свої.. Коли дітям дано пережити стільки страждань, то краще пошли їх мені… Мені..- прошепотіла жінка та покірно схилила голову перед старою іконою Пресвятої Богородиці, перед якою були запалені ладанка та свічки. А робила це Параска Степанівна лише під час дуже щирої молитви. І раптом, як доказ того, що її благання було почуто, раптом за вікном почувся ляскіт гальм. Коли жінка визирнула у вікно, то побачила до болю вже знайому їй автівку після чого полегшено зітхнула та перехрестилася. -Хвала Тобі, Господи.. Приїхали…- полегко видихнула жінка і просто таки побігла на зустріч. Так хвацько, наче й не було за спиною стількох прожитих років.- Господи! Діти мої! Слава Богу, з вами все гаразд!- скрикнула літня жінка, на ходу обіймаючи Толю та Мілу. -Мамо,все гаразд! Все гаразд, та не зі всіма!- чесно зізнався матері Толя.- Оля та діти в дуже поганому моральному стані. І ти ж сама розумієш, як це шкідливо для них, а особливо для Олі! – стурбовано говорив матері Толя в той час, коли Сергій Дмитрович та Міла обережно допомогли вибратися з автівки Ользі, яка сама по собі, можна сказати, ледве трималася на ногах, і дітям. Олю за руки взяла Параска Степанівна та вустами торкнулася її чола. -Господи.. Дитино.. Та ти ж уся гориш!- з жахом сказала вона.- Ну, нічого-нічого! Зараз ми з тобою, вип’ємо відвару, відпочинемо, я зроблю тобі компрес… -Артем…Де Артем?..-раз за разом гарячими губами повторювала Ольга, дивлячись впалим, запаленим поглдом на кожного зі своїх рятівників. -Він скоро повернеться! Скоро! Хлопці, ведіть їх до літньої кухні, в мене там є усе необхідне!- сказала Параска Степанівна. Всі інші, варто кажучи, були трохи шоковані таким рішенням господині дому, одначе, слухняно його виконали і Олю з дітьми повели до прибудови, де старий диван було акуратно застелено картатою ковдрою, а на невеличкому столику поряд були розставлені численні скляночки та ємності з зіллями, в слоїчку, наповненому зерном, стояла запалена свічка, а поруч з нею – ікона Спасителя, яка завжди допомагає людям у різноманітних складних життєвих ситуаціях. Параска Степанівна завбачливо приготувалася до всього, адже відчувала те, що може, а вірніше, невдовзі має статися. І йшла вона до цього, варто сказати, без краплини остраху. Олю поклали на канапу, а Параска Степанівна турботливо вкрила її пледом. -Діток також сюди давайте!- звеліла жінка та поклала малюків на канапу поряд. Зараз Параска Степанівна була схожа на лікаря, якому доводиться прцювати в екстренних та надскладних умовах. -Мамо, а чому тут? Чому не в хаті?-ніяк не міг второпати Толя. -Роби все, як я кажу! – різко обірвала чоловіка його мати.- Я тут впораюся сама, а ви допоможіть Артему, він зараз у біді! –крикнула жінка,обтираючи Ольгу холодною водою з оцтом, яку також приготувала заздалегідь. -Ммм…Артем… Артем… Він кличе нас на допомогу.. Допоможіть йому… Допоможіть..-хрипіла Ольга, в якої перед очима стояла річка.. Річка крові… Людської крові… Крові людини,яка відчайдушно хоче жити, чіпляється за сиротливу рятівну соломинку, як може.. «Олю.. Олю..» - відчайдушно шепочуть гарячі губи. Без сумніву- це Артем. Він йде до неї. З останніх сил шукає вихід, не дивлячись на те, як йому зараз боляче. -Ми пришлемо до Вас Володимира Борисовича, щоб він оглянув Олю і… - почав було Мураєв, однак, Параска Степанівна дуже грубо його урвала: -Нікого зараз не потрібно! Його допомога ще буде треба, а зараз ми тут самі впораємося! Ви Артема рятуйте!- сказала жінка і раптом підійшла до Толі та перехрестила його. – Нехай Господь береже тебе, мій хлопчику!-тремтячим голосом і з великою ніжністю сказала жінка, а голос її затремтів. -Все буде гаразд, мамо! Ну що ти?- сказав Толя, з ніжністю виціловуючи матір,а Параска Степанівна раптом простягнула йому якись згорточок. -Ось, заховай це..-стиха сказала вона. -Що це?- не відразу зрозумів Толя. -Не запитуй про це в мене зараз! Просто заховай- і все! Потім це допоможе тобі! Приведе до рідної душі! Все, а тепер ідіть! Ідіть!- вже плачучи, сказала жінка, коли чоловіки, ще ра схвильовано глянувши на дітей, вибігли на двір.- Господи, помилуй та збережи!- сказала вона, приклавши руку до грудей. …Тим часом, знавіснілий Борис бігав з гвинтівкою по околицях села. Серце вистрибувало з грудей, а вилиці зводило від люті. -Обвести мене навкруг пальця вирішила, так, хвойдо?!- хрипів він. – Ну, нічого-нічого, ми ще побачимо, хто кого! Під ноги йому трапилося мале собача, яке Борис «поклав» одним пострілом. Раптом зупинився, подивився вдалечінь і побачив, як від будинку Толі від’їхала темна автівка, до болю йому знайома. Шалена посмішка осяяла обличчя Борі. -Ну що, любі мої, ось я вас і знайшов!- переможно прошепотів він. ….Коли Оля та діти після всіх пережитих стресів трохи задрімали, Параска Степанівна щераз перехрестила їх та попрямувала до будинку, аби приготувати щось до вечері. Щойно вона вимила руки та почала вимішувати хліб, як у шибку гучно постукали. -Хто там? Заходьте, добрі люди! – звично крикнула літня жінка, хоча всередині неї все буквально закам’яніло від страху. «Оля з дітьми в надійному місці. Це головне. Той Ірод не знайде їх!»- саме цим заспокоювала себе жінка. -Ти добре знаєш, хто це, стара суко!- гаркнули у відповідь. Через мить вхідні двері з тріскотом впали на підлогу і до будинку ввалився оскаженілий від люті Борис.- Де вони?! Де Оля з дітьми?! Кажи негайно, якщо жити хочеш!-гаркнув він. -Має життя для мене вже дуже і дуже давно не має ніякої цінності, тому ти, лиходію, від мене нічого не дізнаєшся! – відповіла Борису Параска Степанівна,на що чоловік підійшов до літньої жінки і у відповідь навідмаш вдарив її по обличчю.Нещасна старенька впала на підлогу, мов підкошена,та приклала руку до щоки, тихо заплакавши від болю, страху та приниження. Б