Котику сіренький.. Котику біленький…. Котку волохатий, Не ходи по хаті… Не ходи по хаті, Не буди дитяти.. Дитя буде спати… Котик-воркотати… Ой, на кота- воркота… На дитинку-дрімота… -Ніі!!!-жахливо закричала Ольга, побачивши палаючий будинок. Не тямлячи себе від жаху і горя, вона вискочила зі своєї схованки в сліпій надії врятувати, допомогти. Оля бачила, як нещадні язики полум’я вже практично повністю поглинули будинок..-Ні… Будь ласка… Нііі!!!-закричала-завила вона, впавши на коліна, як раптом її вхопили чиїсь міцні руки та міцно притиснули до себе. -Ну що, я впіймав тебе, пташко?- почула Ольга гарячий шепіт на вухо. -Це все ти, мерзото! Ненавиджу! Ненавиджу тебе, чуєш?!-кричала вона, намагаючись вирватися. -Фу-фу, ну чому ти така, лялю? Дивися…- Борис схопив Ольгу за обличчя, хоч вона й пручалася.- Увесь цей фейєрверк, усе це шоу – для тебе! -Ненавиджу! Ненавиджу!! За що ти Параску Степанівну?! За що?! – кричала знетямлена від горя Ольга. Треба туди бігти! Потрібно врятувати! Параска Степанівна ж свого часу врятувала її, отже прийшла й Оліна черга. -Я теж багато чого ненавиджу! Зокрема, коли заважають моїм планам! А ця стара була ну дуже незговірливою, скажу я тобі! Тому й отримала те, що отримала! Непоганий урок для інших, чи не так? Поки будинок палав, а ридаюча Ольга звивалась в руках в Бориса, на подвір’я вбігли Толя, Міла та Мураєв і на мить зацепеніли від жаху. -Мамо!! Олю!!- закричав Толя та кинувся до будинку, не тямлячи себе від горя. Міла хотіла було побігти за ним,однак, її зупинив чийсь іронічний голос: -І куди ми так поспішаємо? Особисто я не радив би нікому робити різких рухів, шановні! Ось стара, наприклад, вела себе дуже необачно, за що й поплатилась! -Маамо! Я вб’ю тебе, суко!- жахливо кричав Толя, а Міла за його спиною ридала від жаху, закривши обличчя долонями та хапаючи посинілими губами повітря. Їй апріорі були заборонені всілякі хвилювання, а тут... -Толю.. Не треба..Благаю… Не треба…кричала вона, коли вбитий горем Толя самотужки, виливши на себе відро води, забіг до палаючого будинку і на власних руках виніс обгорілу Параску Степанівну. Обвуглені руки крепко притискали до себе обгорівший клубочок шерсті. Мурчика… На жінці не було жодного живого місця. Міла також кинулася до неї і спочатку намагалась надати першу медичну допомогу, але потім зрозуміла,що все дарма. -Толю, все.. Все, Только… Нічого не можна зробити.. Пізно..-крізь сльози сказала вона. -Ну от,для старої все вже скінчилося,бо вона й справді зробила неправильний вибір, як і ви всі, ідіоти! Ви всі могли б мені спокійно сказати, де зараз моя жінка та мій син і все обійшлося б без кровопролиття.- не договорив Борис, який і досі стримував знеможену від ридань Ольгу, яка ще сама не розуміла, від чого ллються сльози – від болю через втрату людини, яка їй на довгий час замінила рідну матір, чи від страху за власне життя і життя своїх дітей. -Вона нікуди з тобою не піде, покидьку… І діти мої також…- почув Борис в себе за спиною до болю знайомий голос і відразу ж зблід – чи то від шоку, чи то від люті. Озирнувшись, він побачив Артема, який, хоч і невпевнено, але стояв на своїх ногах, хоча і був зігнутий-скрючений від болю. Однією рукою він тримався за рану, яка активно і дуже сильно кровоточила, а іншою опирався на хвіртку. -Ти..Звідки?..-прохрипів Борис, шалено вирячивши очі. Зігнутий повний рішучості та люті Володарський викликав ще більше химерності та жаху, ніж можна було собі уявити. Борису, який завжди звик бути господарем ситуації, на мить здалося, що він просто зійшов з розуму. -З того світу… За тобою, братику… Відпусти Ольгу, сволото..-хрипів Артем,а за його спиною раптом почувся гул сирен. Руки Бориса затремтіли, а зіниці розширилися від жаху. Він відпустив Ольгу і та, плачучи, впала на коліна. -Ти що, ментів ще й за собою привів?!- з шаленими очима прохрипів Борис, боязко зиркаючи по сторонах. Ось тепер йому стало по-справжньому страшно. Усвідомлення того, що тепер все точно зруйноване, посилилося. -Привів. Бо колись це мало статися! Колись ти мав відплатити за все! Толю, бери Ольга та дітей і тікайте!-крикнув Артем. В ту ж мить з автівки вибігли силовики і оточили подвір’я зі всіх сторін. Ольга тим часом, спотикаючись, підійшла до дітлахів, цілуючи та обіймаючи їх. -Ти думаєш,що виграв?! Ну-ну! А програвати, я скажу тобі,братику,також потрібно вміти!- Борис з ненавистю подивився на Ольгу.- Якщо ти не дісталася мені, то не дістанься ж ти нікому!-сказав він. Пролунали вда постріли. Наче нізвідки. Першим Ольга побачила Бориса, який падав додолу, тримаючи витягнутий пістолет, з якого ще йшов дим, а потім Толю, який підбіг до неї, наче нізвідки, та закрив собою. -Толю! Ні!- не тямлячи себе від жаху,закричала жінка. Краплі крові окропили її руки.. В повітрі завис гострий та нудотний запах смерті…