-Ви... Ви вибачте, я завдаю Вам стільки клопоту і...- пробурмотіла вона, не дивлячись на співрозмовника, адже їй було дуже соромно за свою нічну істерику, причиною якої стали нічні кошмари.- Самій не спалося і Вам не давала...
-Ти навіть не думай про це і не говори дурниць, я прошу тебе!- Анатолій навіть трохи розізлився.- Зараз головне- аби ти одужала і все прийшло до норми. І все буде добре, ось побачиш! Інакше й бути не може!- заговорив він веселим, підбадьорливим голосом, а Оля, закінчивши сервірувати стіл, присіла на стілець і надовго про щось задумалася. Вони з Анатолієм взялися за трапезу і деякий час на кухні тривало мовчання. Декілька хвилин потому Ольга зрозуміла, що більше не може тримати в собі незрозумілу тривогу та вирішила виговоритися, полегшити душу та спробувати знайти відповіді на питання, котрі мучили її увесь цей час.
-Мені котру ніч поспіль сняться дуже дивні сни.- нарешті, заговорила вона після тривалої мовчанки.- І найстрашніше не те, що після них я просинаюся, вся покрита холодним потом, а те, що я зовсім не можу поясними їх...
-А що саме тобі сниться, ти можеш мені розповісти? Я не буду наполягати, це твоя абсолютно особиста справа, однак, треба знати всю проблему, аби знайти рішення.- мудрим тоном відповів Анатолій, пильно дивлячись на співрозмовницю.
-Я не можу пригадати, хто я, звідки, хто моя родина та де я живу і від цього мені дуже страшно, однак, увесь цей час кожної ночі мені сниться один і той самий сон.- дивилася Ольга кудись убік.- Ніби туман, я чую голоси. Дитячі голоси, вірніше, один дитячий голос та плач немовляти. Вони кличуть: «Мамо! Мамо! Де ти? Допоможи нам!», а я розумію, що це кличуть саме мене, я біжу до них на допомогу, але якась невидима сила, якесь тяжіння не дає мені цього зробити і мене тягне назад, я кричу, однак, цього крику ніхто не чує і ніхто не приходить мені на допомогу. Ніхто....
Губи Ольги затремтіли, а на очах уже з’явилися сльози відчаю. Вона відвела очі.
-І найстрашніше- це залишитися одній. Одній у цілому світі.- сказала вона, а Толя стиснув її руку ще сильніше в своїх мужніх долонях.
-Ти не одна, чуєш? Не одна!- почав палко переконувати він жінку.- Я з тобою і нікому, чуєш? Нікому не дам тебе образити!
-Я.. Я навіть не пам’ятаю свого імені, про що вже далі казати?- сумно посміхнулася Оля, а в голові Анатолія майнула думка.
-Ти знаєш, ти нагадуєш мені одну дорогу людину, на одну людину. Жінку котру я знав досить давно і котра мені була дуже дорога.
-Як звали ту жінку?- співчутливо запитала Ольга.
-Нінель.- сказав Анатолій, стиснувши руку Ольги та пильно дивлячись їй у вічі.- Я зватиму тебе Нінель.
* * *
Цей день виявився не дуже вдалим і Аркадій Нестеров знаходився в препаскудному настрої, будучи ладен вбити кожного, хто трапиться у нього на шляху. Тому він вирішив на сьогодні лишити усі справи та розслабитися у власній сауні- краса та ще й здоров'я додає. А якщо ще врахувати, що поряд з ним була чарівна, пишногруда секретарка Людочка, то ще й був шанс поспілкуватися з прекрасним в усіх сенсах даного слова. Однак, довго насолоджуватися всіма привілеями прекрасного життя йому довелося недовго- у самий непідходящий момент пролунав дзвінок мобільного. Нестеров був ладен закинути його куди подалі, однак, побачив, що на екрані висвітилося ім'я його дорогої сестрички Лілеї, котра зараз знаходилася в героїчній розвідці в тилу ворога, якщо можна так сказати, і допомагала дорогому братикові знайти компромат або хоча б якесь професійно слабке місце у вискочки Володарського (в приватному житті в нього на даний час таких слабких місць було вдосталь, однак, Нестеров вирішив поки що спробувати нейтралізувати конкурента на ниві професійній, а потім вже, якщо знадобиться, добивати його більш кардинальними способами). Адже, Аркадій був не з тих людей, хто діяв кардинально і необережно- життя навчило його педантичності та акуратності в діях (вихователька дитячого будинку Рогнеда Андріївна, котра завжди дуже уважно та трепетно відносилась дор Аркаші, зараз дуже раділа б тому, що цей в минулому розбишака, який завжди кудись поспішав, нарешті, оволодів тими якостями, котрих йому раніше так не вистачало!). Хоч і використовував він їх зараз зовсім не в тих справах, котрі б дали їй привід гордитися своїм колишнім вихованцем... Однак, не час для лірики! -Ну, що там в тебе?- досить сухо відповів Аркадій на дзвінок коханої сестрички.- Тільки швидко! Май на увазі- в мене дуже мало часу!
-Фу, як некультурно, любий братику!- в слухавці звучав такий знайомий голос юної хижачки. Лілея зараз сиділа за столом просто в кабінеті у Володарського, закрившись та ключ та вульгарно закинувши свої чарівні ніжки на стіл (що навіть господар кабінету собі ні разу не дозволяв, не говорячи вже про сторонніх). Однак, ця красуня була аж ніяк не з тих, хто став би хвилюватися через правила хорошого тону- у розвідці всі способи годяться.- А я, до речі, до тебе, з чудовими новинами!- сказала вона таким інтригуючим тоном, що Аркадій навіть відчув укол совісті за те, що так налетів на сестру. Однак, сентиментальності з цього приводу він виявляти і не збирався. -Добре-добре, маєш декілька хвилин! Що там в тебе?- не змінюючи тону, сказав він, однак, в ньому відчулись значно тепліші нотки, які вже більше сподобалися Лілеї. -Так вже краще!- задоволено протягнула вона.- Отож, зараз переді мною комп'ютер з усією базою даних мого так званого "наставника". Тут є вдосталь цікавої інформації, яка могла б нам згодитися!