-Чекай! Ти- і біля комп'ютера Володарського? А де сам пан адвокат?- ошелешено запитав у сестри Аркадій, дивуючись її природній хватці та швидкості.- Як ти там опинилась? А конфіденційність? -Конфіденційність, братику, руйнується, коли на горизонт виходить таке поняття, як довіра!- самовдоволено посміхнулась Лілея, затягнувшись сигареткою.
-Навіть так? Ти вже встигла втертись в довіру Володарського?
-Фу, братику, втертися в довіру- це якось занадто кримінально!- продовжувала балагурити Лілея, крутячись на кріслі начальника.- Не втерлася, а просто безкорисливо запропонувала допомогу шефові, котрий трохи прихворів. На людину стільки всього навалилося, який організм витримає?
-І про що це ти?- вмить насторожився Аркадій.
-Так, знаю, що я трохи переборщила з самодіяльністю, але тут не підкопаєшся. Я читала в одному детективі, що...
-Ти що робила?- ще більше здивувався Аркадій, адже знав, що сестра і література- речі несумісні.
-Ой, не придирайся до слів, я тебе прошу!- поморщилася Лілея.- Просто я знаю про одну диво-речовинку, яка, проникаючи до організму, робить шкоду, але при експертизі не виявляється!
-Ти тільки там не переборщи! Нам ще невигідно, аби Володарський зникав з поля зору так різко! Адже, після нашої останньої конфліктної справи це може бути занадто підозріло! Та й Владлена можемо підставити, а з такою людиною конфліктувати, сама розумієш, не можна!- нагадав Нестеров останню справу сестрі, в котрій він виступав на стороні захисту одного серйозного авторитета, з яким судилася власна дружина, звинувачуючи його в домашньому тероризмі. На стороні позивача був саме пан Володарський, котрий, сяючи своєю неповторністю та фанатичним бажанням справедливості, виголошував гучні промови про неможливість домашнього насильства над жінками.- Ха, і хто міг подумати, що пройде зовсім мало часу і саме від супермена Володарського, котрий так гучно кричав про те, що жінка- це свята та її треба поважати і ніяк інакше, втече власна дружина, з якою вона увесь час воркували на публіці, немов голуб’ята!- сміявся вже захмелілий Нестеров, притискаючи до себе за талію чарівну секретарку.
-А життя- взагалі непередбачлива річ, мій любий братику!- почув він у відповідь голос сестри. Лілея засміялася і закрутилась у просторому кріслі.- Загалом, всю інформацію я скину на зйомник диск, електронною поштою в такій справі користуватися ризиковано, сам розумієш!
-Квітко моя, я тобою захоплююся з кожним днем все більше! Ти скоро в своїй винахідливості перевершиш і власного брата!- тільки й зміг сказати Нестеров, кліпаючи очима.
-Ну, може, хоч зараз ти перестанеш бачити в мені лише маленьку, дурну дівчинку, котра тільки те й вміє, що спорожнювати твої кредитки в бутиках.- трохи ображено сказала Лілея, смішно надувши губки.- Давно вже треба було мені доручати якісь справи, а ти все казав, що я можу все зіпсувати! Ось зараз я нічого не зіпсувала, вірно?
-Поки що!- засміявся вже трохи захмелілий Нестеров, котрий спорожнив ще один келих благородного напою, а в слухавці почулося трохи ображене и протяжливе: «Щооо?!»- Та жартую я, жартую, сестричко! Ти в мене молодець! Продовжуй працювати у тому ж дусі!
-Ось так краще! Ось це я розумію!- похвально сказала Лілея.- Добре, Аркашо, більше говорити не можу, треба закінчувати справи тут, повертатися до свого кабінету та робити вигляд активною занятості, а то мало хто може сюди зайти!
-Ніколи б не подумав, що моя люба сестричка чогось чи когось боїться!- в’їдливо засміявся Аркадій у відповідь.
-Ну, аж ніяк не боїться, але ось викриття було б не бажаним! Тому я цілую тебе, бажаю всього найкращого і поки що буду відключатися! Справи-справи! Ти теж там, братику, не сумуй і чекай на новини! Бувай!- і на цьому Лілея поклала слухавку та самовдоволено посміхнулася, про щось на мить задумавшись. Поки що все йде точно так, як вона запланувала. Тепер їхня з братом зовсім не безневинна гра зайшла надто далеко і права на помилку в неї немає....