о…- захотіла було ще щось сказати Міла, але мати її перебила: -Я зараз запитую тебе взагалі-то про твоє здоров’я! Ти пережила такий стрес! Тобі з твоїм серцем такі навантаження…- ніяк не заспокоївалася Валентина, а Міла зі щасливою посмішкою поцілувала її в щоку. -З моїм серцем все гаразд, мамо! – з сяючими очима сказала вона і зашепотіла Валентині на вушко: - Мамо, Толя зізнався мені в тому, що.. Здається, наші з ним почуття стали взаємні..- і від напливу емоцій вона закрила обличчя руками. -Господи… Дівчинко моя…-схлипнула Валентина і ніжно обійняла доньку. Лише вона знала, скільки Мілі всього довелося пережити,скільки сліз про нерозділене кохання було виплакано ночами, а тепер… Невже це все було не дарма? Невже Господь почув материнські молитви? -Я зараз така щаслива, мамо! Ти навіть собі уявити не можеш! Ну, звичайно ж, в рамках розумного..- після цих слів Міла важко зітхнула.- Толі зараз дуже важко. Він таке пережив..-- з очей Міли полилися сльози, а губи затремтіли..-Параска Степанівна.. За що той нелюд її так?.. -Справді, жахлива смерть.. – в голосі Валентини також задзвеніли сльози.-Хто-хто, а вона цього точно не заслужила. Толя….Бідолашний хлопчик…- сказала жінка, яка знала Толю з ранніх років.- Тепер він лишився сам-один на всьому білому світі – ні сестри, ні матері.. -Він не один. В нього є я. – абсолютно твердо сказала Міла, дивлячись в одну точку.- Я не лишу його ні в якій ситуації. До того ж, ще родина Володарських, яким Толя за цей недовгий час став, неначе рідний.- додала молода жінка, не уявляючи, наскількт точно вона потрапила в ціль. – Однак, разом з тим, мамо, це не зовсім те. Я хочу зробити його щасливим. Він відкрив для мене своє серце і, мені здається, що я зможу це зробити.- з сяючими очима сказала вона, але вмить посумнішала. – Однак, знаєш, я тут подумала зовсім про інше. Я не хочу лишати тебе саму, розпочинаючи своє власне життя, розумієш?- додала молода жінка, поцілувавши мамину руку. -Ну що ти, пташечко моя? Ти зараз думай про те, як своє життя влаштувати, а я… - і тут Валентина подивилася на Мураєва, який увесь цей час стояв трохи осторонь. Ця ніч багато чого змінила між ними. Ні, вона була цілком безгрішною, зате повною сліз, одкровень, спогадів і каяття. Саме тоді Валентина розповіла чоловіку про те, що вони пережили та подолали разом з донькою в той час, коли Сергія не було поруч з ними. Однак, разом з тим, Валентина знайшла в собі сили пробачити чоловіка. Більше того, вона погодилась з тим, що Міла має право дізнатися правду про свого батька. -І все ж, мамо, я вважаю, що ти не повинна відкидати також і того, що теж маєш повне право на щастя! Просто озирнися навколо і…- Міла зпосмішкою подивилася на Сергія Дмитровича, який в ту мить відійшов в сторону, щоб зробити якийсь важливий дзвінок. Увесь цей час він поглядав на Валентину, це не втекло від пильного Мілиного погляду. «От би в них все вийшло!»- подумала вона, а в голос натякнула:- Тим більше, що поруч є справді гідні чоловіки! -Ти про Мураєва? Ні, це виключено-категоричо заявила Валентина, картаючи себе за нестриманість. «Не так я хотіла почати цю розмову.. Ой, не так…»- розчаровано подумала вона, але, як то кажуть, маємо те, що маємо, сказаного назад не повернеш. Відступати нікуди. Міла подивилась на чоловіка, а потім, знову перевела погляд на маму. -Мам, ви ж спілкувалися, приїхали сюди разом. Я щиро не розумію, чому в тебе до нього така агресія? Можливо, поясниш?- запитала вона, а Валентина, в свою чергу, набрала повітря в легені, набравшись сміливості. -Рано чи пізно ти все одно про це дізнаєшся, тому в такій ситуація краще зараз, а не пізніше… Сергій Дмитрович- твій батько… Твій рідний батько… * * * Міла ошелешено дивилася то на матір, то на Мураєва та розгублено кліпала очима, геть нічого не розуміючи. Те, що вона зараз почула, здалося маячнею, дурним розіграшем. Дівчина похитнулась та сіла на стілець, втупившись в одну точку. -Мам, просто скажи, що ти пожартувала…- прохрипіла стиха молода жінка, приклавши руку до грудей. -Доню, ти пробач, що дізналася про це так спонтанно, але.. Це правда..- сказала Валентина, яка злякано подивилася на доньку. Після того, кивнула Мураєву, а він, в свою чергу, відразу підійшов до фільтру та набрав один стаканчик води, простягнувши його Мілі. -Ось, тримай… Тобі краще, доню?-схвильовано запитав чоловік, з завмиранням серця усвідомлюючи важливість сказаного. Адже він зараз і справді звертався до доньки, до своєї рідної доньки. Міла тим часом якось відсторонено, але разом з тим, і пильно подивилась на чоловіка. -Доню. Як же у Вас, все-таки, все просто, Сергію Дмитровичу. Чи то пак, пробачте-тату!- трохи ядовито промовила Міла, стиснувши скроні пальцями.. А вона думала, що все емоційне пекло вже більш-менш закінчилося і теперь все заспокоїться. А тут виявилося, що найголовніша вишенька була наостанок,а все інше було лишень вершиною айсбергу. -Я.. Я розумію чудово всі твої емоції та сарказм, але…- Сергій Дмитрович намагався щось пояснити Мілі. Своїй дорослій доньці, яка вже геть не маленька дівчинка. І той період, коли він міг бути для Міли опорою, другом та порадником, а не чужим дядечком, який зявився нізвідки, чоловік просто втратив. Втратив власноруч. І ніхто йому в цьому не винен. Лише він. Він сам. -Мамо.. Мамо..Ти скажи мені просто,що все це неправда.. Просто скажи… І що все це-дурний розіграш..-благально подивилася Міла на матір. Довгий час Валентина нічого не розповідала їй про батька і тато Міли був для дівчинки просто капітаном далекого плавання, який дуже насправді хоче побачити свою донечку, але в нього ніяк не виходить вирватися. Згодом, Міла дізналася всю правду про «далеку подорож» тата. Довгий час вона задумувалася над тим, що могла б сказати батьку при зустрічі – про своє життя, про важке дитинство, про хворобу та постійне перебування в лікарнях. Вона готувала таку промову! Інколи вони з Толею говорили про своїх батьків-зрадників і навіть репетирували сцени, які могли б статися, якби вони з ними випадково зустрілися, але в реальності вийшло все не так. Зовсім не так,а якось по-дурному –швидко, спонтанно, як у фальшивому кіно. -Це правда, доню… На жаль,чи на щастя.. Тепер ти розумієш, чому я була проти вашого спілкування?- запитала Валентина у доньки, дивлячись їй просто у вічі. Сама ж Міла переводила відсутній погляд то на маму, то на Мураєва. На батька – виходить,що тепер такїй потрібно його називати… Сергій Дмитрович підійшов до Міли та взяв її за плече іпильно подивився у вічі.Дівчина також не відвела погляду. -То ось хто ти, наша безстрашна амазонко!- з посмішкою сказав він. По щоці у завжди зібраного чоловіка пробігла сльоза.- Тепер я зрозумів, чому мене до тебе дивовижним чином притягувало, чому я так прив’язався до тебе, зовсім не знаючи! -А Ви хочете сказати, що вже мене добре знаєте, так?- саркастично запитала Міла.- Знаєте, як я жила, і що, власне, пережила? Скільки плакала ночами і як сильно мені була потрібна підтримка батька? Та що там… - Міла подивилася на маму, яка тихо плакала, заховавши обличчя в долонях. Валентина очікувала докорів, очікувала того, що донька звинуватить у всьому її – за те, що мовчала, за те, що нічого не розповіла. Однак, піднявши погляд, вона раптом побачила в очах доньки окрім болю ще стільки вдячності та тепла, що серце раптом не витримало, стиснулося, а назовні полилися гіркі сльози.Сльози одкровення та полегшення. Вона миттю кинулася до доньки та обійняла її. -Дівчинко моя.. Моє дівчатко…- примовляла вона, погладжуючи Мілу по голові, наче маленьку. Власне, чому наче? Міла і досі була для неї маленькою дівчинкою, частинкою її серця, яка все ще вірить в диво,в казки. А життя, в свою чергу, не завжди, але таки відповідає їй взаємністю. Так, Міла зараз у такому сум’ятті почуттів, що, власне кажучи, і уявити собі страшно. Однак, вона сильна. А ще – в неї є Толя. Є і завжди був. А надійнішої опори за нього годі й шукати. Він допоможе їй. І вона, Валентина,допоможе доньці так само, як Міла щойно підтримала її саму. Бо вона сильна. Значно сильніша, ніж може собі уявити. Ця сила допомагає їй з самого народження, допомагає і зараз. Їм усім. Валентина в тому й не сумнівалася, власне кажучи. Сергій Дмитрович наважився, ступив на крок ближче і рішуче обійняв Мілу за плечі, вклавши в ці обійми,здається, стільки ніжності, скільки йому не вдалося віддати їй за все своє (і її) життя. Спочатку Міла пригорнулася до чоловіка всім тілом, неначе припала до життєдайного джерела. Тато. В неї тепер є тато. Дівчину раптово огонула незрозміла ейфорія, яка так само миттєво закінчилася, зникла. Міла раптом вивільнилася з обіймів чоловіка та, буркнувши «Пробачте…», побігла геть. До палати Толі. Людини, яка замінила їй і брата, і батька, яка допоможе, зрозуміє та розрадить у будь-якій ситуації… * * * Через декілька годин Ольгу та Олену Михайлівну чекала радісна звістка про те, що стан Артема значно покращився. Його переводять з реанімації до відділення інтенсивної терапії, тому що після операції йому досі був потрібен ретельний догляд та постійний котроль медиків, адже ще не було до кінця зрозуміло, як може себе повести організм, який щойно прийняв донорське серце. Однак, мудрий та чуйний Володимир Борисович, який знав родину Володарських вже дуже давно і, разом з тим, розумів, що для Артема, як і для інших членів його родини, найкращими ліками зараз будуть близькі та рідні серцю люди. Тому, напевно, немо