-Як в тебе це виходить?- якось запитала в малої бабуся, коли вони разом вкладали малюка спати і Марічка обережно колисала Петрика, наспівуючи ту саму колискову. Дівчинка лише знизала плечима.
-Я нічого такого особливого не роблю, лише чиню так, як колись робили мама, щоб заспокоїти Петруся.- дівчинка раптом зітхнула та погладила братика по животику. - Знаєш, бабусю, мені спочатку було дуже погано, мені не вистачало мами, а потім я згадала про Петрика, про те, що йому в рази важче без мами. Я вже доросла, а він зовсім маленький і без матусиного тепла йому ніяк. І мені стало соромно... - сказала стиха дівчинка и похнюпилася.
-Чому соромно, сонечко? - запитала бабуся і погладила дівчинку по світлих кісках.
-Тому, що я вже фактично доросла, а дозволяла собі різноманітні капризи, замість того, щоб допомагати таткові та Петрикові, я ще більше дошкуляла татові своїми капризами! Як ти думаєш, він на мене не гнівається? - пара великих, блакитних очей дивилися жінці прямо в душу. Пара дитячих, синіх оченят, в яких не за віком вже було стільки болю та німого запитання - чому так трапилося? Чому мами зараз немає поруч з нею?
Гострий біль наповнив душу літньої жінки, коли вона поглянула на онучку, на дорослу маленьку людину. Зі слізьми на очах бабуся погладила дівчинку по світлій голівці, провела рукою по неслухняних кісках і ніжно поцілувала в чоло їхнє маленьке сонечко.
-Що ти, моя люба? Татко ні на що на тебе не може сердитися, адже він тебе дуже любить. Тебе та Павлика. Ви для нього - два ясних сонечка. - говорила жінка, погладжуючи дівчинку по голівці. Говорила і ледве стримувала сльози, дивлячись на двох своїх онуків, практично сиріток. Її син, їхній горе- татусь майже не цікавився дітьми з того часу, як зникла Ольга, та й раніше його не можна було назвати зразковим батьком, коли Артем списував майже цілодобову відсутність вдома на надлишок роботи. Саме так, навіть у таких зразкових родин є свої скелети в шафі. Олена Михайлівна не раз скрушно хитала головою, коли маленька Марічка бігла на зустріч таткові, коли той повертався з роботи, чекаючи від нього уваги та тепла, а Артем в той час, поцілувавши донечку в чоло, вкотре скаржився на втому та надлишок роботи і йшов у свій кабінет. А про читання казки доньці на ніч вже навіть не було й мови. Спочатку Олена Михайлівна намагалась підтримати сина, допомогти йому впоратися зі своєю бідою, з їхньою спільною бідою, але коли вона побачила, як страждають діти - особливо, Марічка, Петрик ще був зовсім малям - вона зрозуміла, що так далі продовжуватись не може. Треба поговорити з сином. Поговорити і, як-то кажуть, вправити йому мізки. Зрештою, як би Артем не страждав через дружину, він не повинен забувати про те, що він батько.
Раптом, Олена Михайлівна почула шум у передпокої і зрозуміла, що син повернувся додому. Вона вирішила не відкладати з розмовою. Залишивши Марічку під опіку няні, яка почала читати дівчинці її улюблену казку, літня жінка спустилась на низ. І вона не знала, що її здивувало більше - те, що син не відразу її помітив, чи те, що він був не один. Не один, а з молодою, привабливою особою протилежною статі. Грудаста, розкута дівчинина з перших хвилин перебування в домі відчувала себе господаркою. Вона впевнено походжала будинком, проводячи наманікюреними пальчиками по численних статуетках та багатозначно пирхаючи. «А ця вся краса може абсолютно легко стати моєю, якщо я прикладу трохи зусиль!» - подумала про себе дівчина, після чого досить вальяжно сіла у широке крісло, закинувши ногу за ногу, та ліниво почала листати номер якогось популярного глянцю, котрий лежав на столі.
-Лілею, почувайтеся, як удома! Я організую каву і тоді ми з Вами зможемо обговорити всі робочі моменти. - почула Олена Михайлівна голос сина. З одного боку, жінці було дуже незручно підслуховувати чужі розмови, але терпінню жінки прийшов край. Вона рішуче увійшла у вітальню, і хотіла було щось сказати, однак, тут почувся голос Лілеї:
-Доброго дня! Мені, якщо можна, каву! І без цукру, будь ласка, я слідкую за своєю фігурою! - з натиском сказала дівчина, а господарка дому аж почервоніла від люті і від того, що ця юна нахаба прийняла її за прислугу.
-Послухай, дитя, по-перше...- почала вона, але її миттю перебив Артем.
-По- перше, мамо, познайомся, це Лілея, вона практиканка в моїй конторі, вчиться на юридичному. Я допомагаю їй набратися досвіду та адвокатської практики.- відрекомендував Артем свою гостю матері, однак, Олена Михайлівна аж ніяк не бажала здаватися гостинною.