-Я з тобою! - миттю скочив за матір’ю Артем.
-А ти куди? Вже займайся гостею! - махнула на сина рукою літня жінка і поспішила нагору. Раптом, на сходи вибігла Марічка, яка тримала в руках одну з іграшок братика.
-Бабусю, там Павлик прокинувся... Ой, татку! - скрикнула дівчинка і кинулася в батьківські обійми. Артем присів на коліна і ніжно пригорнув до себе донечку. Найрідніше, найсвітліше та найдобріше створіння на цій землі, котре любить його більше за все на світі - не за його статки, не за статус в суспільстві, а за те, що він є. І яким би зараз Артем не відчував себе негідником, для доньки він завжди буде найкращим в світі. Олена Михайлівна піднялась нагору, до онука, а Артем і маленька Марічка ніяк не могли натішитися одне одним.
-Татку, а ти сьогодні прочитаєш мені казку на ніч? Побудеш зі мною? - засипала батька Марічка питаннями, майже не тямлячи себе від щастя, що тато тут, з нею. Артем хотів було відразу ж дати згоду, однак, подивився в сторону вітальні, де на дивані сиділа Лілея і всім своїм виглядом показувала, що їй неприємна така неувага зі сторони господарів.
-Сонечко, у нас зараз гості і ми повинні гостю поважати, правильно? - тактовно сказав донечці Артем і дівчинка ствердно кивнула. - Тому, ми зараз з тобою поп’ємо чаю, розважимо нашу гостю і підемо читати казку, так? - запитав він у донечки, Марічка ж, в свою чергу, ствердно кивнула. Вона була ладна на все, аби татко був поруч. Взявши дівчинку на руки, Артем увійшов у вітальню.
-Вибачте, Лілеє, що примусив Вас чекати. - сказав він, а дівчина відразу ж підняла голову на господаря дому та посміхнулась настільки засліплююче, наскільки могла. - Ось, познайомтеся, це моя донька Марічка!
-Дуже приємно, маленька принцесо! - Лілея старалась посміхнутися, подумки сиплячи на голову адвоката- ідеаліста лайкою. Вона так сподівалась зостатись з Володарським наодинці, як-то кажуть, в інтимній атмосфері, а зараз їй доведеться провести вечір і у компанії з його малою капризною шмаркачкою. Однак, вона відразу зрозуміла, що їй заради спільної справи треба вчасно себе опанувати і тому просто посміхалась малій. В свою чергу, Марійка відразу ж відчула нещирість намірів їхньої гості і тому, міцно вхопившись за таткову руку, насупилась і сховалась носиком в його плече.
-Марічко, привітайся з нашою гостею! Це Лілея, моя колега! - м’яко нагадав доньці правила хорошого тону батько.
-Добрий вечір, пані Лілю.- пробурмотіла дівчинка, смішно почухавши носик.
-І тобі доброго, принцесо! - криво посміхнулась Лілея, котру вже відверто дратувала ця мала. Вона дивилась на дівчину спідлоба, мов маленьке вовченя. - Як твої справи, сонечко?
-Нормально. - коротко сказала Марічка, всім виглядом показуючи, що продовжувати далі бесіду вона не має наміру.
-Ну що, підемо пити каву, а то вона вже, напевно, охолола? Тобі, сонечко, бабуся зараз принесе молоко! - весело сказав Артем донечці, намагаючись розрядити атмосферу. Та неохоче кивнула, притулившись до батька так, ніби її миттю хотіли від нього забрати. «А Володарський - непоганий мужик, тільки ці його два довіска..» - подумала про себе Лілея. Ставати мачухою і брати на себе відповідальність за двох неповнолітніх дітей потенційного чоловіка аж ніяк не входило в її плани, хоча, багато обставлений маєток Володарських приваблював її, наче кішку приваблює шматок ласого м’яса. Так, звісно, Лілея ніколи не знала скрути в фінансовому плані і в дитинстві завжди була забезпечена всім навіть більше, ніж її ровесники, однак, як-то кажуть, щастя багато не буває. А щастя ця юна особа вимірювала саме в грошовому еквіваленті. «І чого не вистачало тій дурепі?!»- думала вона, посміюючись і згадуючи дружину Володарського.- «Взяти і просто так покинути такі хороми! Ну не дурепа ж?!» - думала вона. Ольгу Володарську вона бачила декілька разів, жінки пересікались на світських заходах і, варто сказати, Лілея завжди вважала дружину Володарського трохи дивакуватою. Вона завжди трималась якось осторонь, ніколи не підтримувала бесід левиць і трималась виключно за свого чоловіка. Навіть на шоппінгу чи процедурах краси її не побачиш, Ольга завжди була зайнята донькою, а потім і сином. І для чого? Щоб тепер так просто їх залишити? Лілея почула, як нагору заплакало немовля и мимо волі поморщилась - добре, що в неї немає таких проблем.
-Це Павлик прокинувся! Я побіжу до нього! - крикнула Марічка, яка, здавалось, була нвіть рада тому, що позбавиться від товариства цієї неприємної тітоньки.
-Звичайно, біжи, сонечко! - відповів Артем, поцілувавши дівчинку в чоло. Лілея ж, в свою чергу, криво посміхнулась, вдаючи, що її розчулило побачене, хоча, по правді, напевно, не було в світі чогось такого, що могло б розчулити її по-справжньому. Таке почуття вона вважала неконструктивним і сопливим, але зіграти для справи було потрібно.