-Яка в Павлика турботлива сестричка! - медовим голоском сказала вона, однак, Марічка ніяк не відреагувала на її слова і, навіть відвернувшись, попрямувала нагору. Артему стало трохи соромно за поведінку доньки.
-Лілеє, Ви вибачте, вона просто ніяк не може прийти до тями після цього всього... Дуже важко сходиться з новими людьми! - намагався виправдатися Володарський, а Лілея посміхнулась йому у відповідь.
-Не варто вибачатися, Артеме Володимировичу, я все розумію! Дівчинці довелось багато пережити. До того ж, вона мене вперше бачить, однак, я сподіваюся, що нам вдасться знайти спільну мову. - багатозначно сказала дівчина, прямо натякаючи на те, що зовсім не проти стати членом цієї родини. «А з дітьми якось впораюся! Нянь і закриті школи- інтернати ще ніхто не відміняв!» - подумала Лілея, яка звикла прораховувати все на декілька кроків вперед. Вона планомірно наближалась до цілі звабити та нейтралізувати Володарського, тим самим прибравши з дороги брата одного з найбільших конкурентів. Далі все пішло саме так, як запланувала Лілея. Вони з Володарським залишилися наодинці. Його буркотлива матуся попрямувала нагору, до онуків, і зараз вони мали змогу лишитися тет-а-тет з Артемом. Володарський підніс до губ ту саму чашку з фатальним примісом, про який навіть й не здогадувався. Серце Лілеї якось збуджено затьохкало - такого в неї ніколи не було. Вона знала, що цього разу вона перевищила концентрацію препарату і тому ефект не примусить себе довго чекати. Однак, поки що Володарський лишався незворушним.
-Тож, Лілеє, які саме труднощі у Вас виникли при перегляді тієї справи? - перейшов чоловік відразу до справи, а Лілея, в свою чергу, поморщилась, адже, вона очікувала від чоловіка хоча б елементарних знаків уваги, як до жінки.
-Так, звичайно, зараз. Я просто так зачарувалась Вашою принцесою.. Де мої папери? - потягнулась Лілея до свого портфелика. - Ось. Це матеріали тієї справи. Я майже проробила лінію захисту, однак, мені треба з Вами порадитись.
-Так, звичайно. - якось криво посміхнувся Артем, відчувши, як шалено калатало в його грудях серце і стало не вистачати повітря. «Ось тобі і перевтома. Попереждали ж..» - сказав сам собі чоловік, однак, йому вдалося вчасно опанувати себе, щоб не дати слабину перед дівчиною. Лілея теж відразу помітила зміну у поведінці свого співрозмовника і в її душі боролися зразу два різних між собою почуття. З одного боку, вона була задоволена тим, що її план втілюється в реальність, а з іншого... Якою б не була в дівчини ага до багатства і влади, але брати на себе такий тягар, до того ж, в такому юному віці, як вбивство людини, дівчина не хотіла. Лілея чудово розуміла, які наслідки можуть бути від прийому того препарату і що інструкції не виключали навіть летального фіналу.
-З Вами все гаразд?- дівчина уважно подивилась на Артема, спостерігаючи за ним так, немов вчений, який наколов на булавку рідкісний вид метелика.
-Так... Все гаразд... Я просто втомився... Лілеє... Ви не образитеся, якщо... Ми продовжимо нашу розмову завтра? - прохрипів Артем, глибоко дихаючи і розстебнувши верхній ґудзик сорочки.
-Так-так, я розумію... Вам треба відпочити, та й донечка Вас чекає. Я залишу Вам папери і Ви подивитеся їх при нагоді, а потім мені зателефонуєте, гаразд?- заторохкотіла дівчина, квапливо схопивши свою сумочку. Вона відразу ж зрозуміла, що вже йшов незворотній процес і Володарський може відключитися просто зараз і їй було якось не по собі від того. - Мені вже час, не проводжайте мене! Гарного Вам вечора! - проторохкотіла дівчина і, забравши сумочку, побігла до дверей.
Тим часом, Артем, важко дихаючи, встав з дивана. Ноги тремтіли на підкошувались. Перед очима все пливло і здавалось, що світ втікає з-під ніг. В грудях пекло вогнем. На мить навіть стало якось страшно - з ним ніколи ще такого не відбувалось. Напевно, всі переживання та турботи останнього часу давали про себе зняти. Тремтячими руками Артем зняв з себе краватку та, тримаючись за спинку дивану та дверні ручки, попрямував до дверей кабінету. В кабінеті у нього була аптечка. У Артема до того ніколи не боліло серце, однак, від відразу ж зрозумів, що це симптоми саме серцевої недостатності. «Глибоко дихай... Просто глибоко дихай...» - казав він собі, з великим зусиллям керуючи власним тілом та стараючись не впасти, щоб не налякати маму та доньку.
Вже в кабінеті його скрутило остаточно. Земля пішла з-під них. Пекучий біль в грудях розповсюдився по всьому тілу і Артем вже не міг втриматися на ногах. Перед очима у нього виник образ дружини, вона ніби солодко спала у ліжку. «Оля...» - прохрипів чоловік перш, ніж його свідомість відключилась, немов старий телевізор. Почувся глухий удар. Чоловік з абсолютно блідим обличчям повалився на підлогу...