му Артем. Центр уваги, пуп землі. З самого дитинства йому ставили в приклад його обласканого, тепличного братика, якому ні в чому не відмовляли. На родинних святах вся увага була Артему, Артем благородно ділився з Борисом своїми іграшками та речами, однак, Борис це не сприймав, як братську любов і турботу, а, скоріше, як приниження, як дар бідному з барського плеча. Як завжди, Борису вдалося вгамувати спогади і опанувати себе. Хорошим актором він навчився бути досить давно, розуміючи, що, якщо бути хитрішим, забути про власні амбіції і хоча б трохи підлаштуватися під навколишній світ, можна досягти успіху. Якщо простіше, цю рабську аксіому можна було розшифрувати інакшими словами «з вовками жити – по-вовчому вити..» -Так, без сумніву, здоров’я Артема зараз грає чи не найголовнішу роль, однак, Ви не забувайте, що Вам необхідно берегти себе заради Артема і малюків. – сказав Борис і раптом посміхнувся. – І потім, Артему стане краще, і саме в мене він запитає, чи я турбувався про Вас. І що я йому відповім на те?- запитав він у жінки, ніжно погладжуючи її побиті зморшками долоні. Здається, саме ці слова майже повністю переконали Олену Михайлівну і вона витерла очі. -Так, синку, ти маєш рацію.. До того ж, там Марічка і Павлик самі, з ними няня, однак, вони не заснуть, я це знаю. Особливо, Марійка, вона так злякалася. – жінка знову схлипнула. -Отож! Малюкам ми зараз потрібні більш за все, так що… Так що, збирайтеся і поїхали! – почав було Борис, але Олена Михайлівна його перебила. -Ні… Зараз я нікуди не поїду… Я повинна дочекатися лікаря, поговорити з ним, переконатися, що з Артемчиком все гаразд…- жінка переминала тремтячими руками носову хустинку. Борис поклав свою долоню на долоні жінки. -Ось якраз лікар іде… - сказав він і вони разом з Оленою Михайлівною встали. Літня жінка подивилася на медика, наче на Господа Бога, на останню надію. -Лікарю, прошу Вас, скажіть, як зараз мій син? Що з Артемом?!- буквально закричала жінка. В свою чергу, лікар втомлено зняв окуляри та помасажував перенісся. - Що я можу сказати? Поки що стан досить небезпечний та непевний – у Вашого сина гостра серцева недостатність і… - медик зітхнув. – Його щастя, що «Швидка» встигла вчасно, інакше…- лікар багатозначно замовчав, в той час, Олена Михайлівна похитнулась і зблідла, а Борис вчасно піймав жінку та з докором подивився на лікаря – мовляв, хіба можна такі новини повідомляти прямо в очі літній жінці? Зрозумівши свою помилку, лікар тактовно прокашлявся. – Кхм… Вибачте… Я просто хотів сказати, що Ваш син буквально в сорочці народився. Кризову межу вдалося подолати, однак, зараз все дуже непевно… -Мені… Можна його побачити? – запитала Олена Михайлівна, а лікар, в свою чергу, заперечно похитав головою. -Ні в якому разі! Ваш син зараз в реанімації, а там відвідування суворо заборонені- це по-перше,а по-друге, йому зараз потрібен спокій, а також сили, тому що доведеться провести низку обстежень. – лікар багатозначно подивився на Олену Степанівну. – Мені варто задати Вам декілька питань. – сказав він. -Так, звичайно.- миттю підібралася жінка, подивившись на лікаря. -Справа в тому, що…- медик ретельно підбирав слова. – Справа в тому, що такого роду напади не бувають просто так, на рівному місці.. Скажіть, у Вашого сина раніше серце боліло? – запитав він у Олени Степанівни, а та, в свою чергу, розгублено та заперечно похитала головою. -Ні… Принаймні, мені він не скаржився… Його батько помер від серцевої недостатності… Це так раптово тоді відбулося… Так само, як зх. Артемчиком… Глухий удар – і…. – після цих слів літня жінка знову затряслася в риданнях. -Це все зрозуміло, однак… - медик зараз виглядав детективом, який шукає важливу зачіпку у справі, яка може бути ключовою у розв’язці карколомного ребусу. – У Вашого сина був напад такої сили, які бувають в людей, які тривалий час страждають на серцево-судинні захворювання і приймають сильні ліки. – слава Богу, що ніхто не помітив, як після слів медика зблід Борис. Чоловік нервово заскрипів зубами – тільки цього не вистачало… Але ж ця лярва присягалася, що все чисто і що комар носа не підточить. Якщо буде експертиза і в крові виявлять препарат, то… А, власне, чому саме на нього має впасти підозра? По-перше, це зробив не він, по-друге, вони з братом вже декілька років не спілкувалися і він точно випаде з числа підозрюваних. «І потім…»- хаотично прикидав на ходу Борис. – «Навіть якщо концентрація препарату висока, так само висока і вірогідність того, що Артем сам переборщив з дозуванням. У змученого пошуками дружини, вбитого горем Володарського після всього пережитого є висока вірогідність такого роду хвороб- організм і нервова система не залізні, так що… Беремо себе в руки і продовжуймо грати роль зразкового та турботливого родича…» - сказав сам собі Борис. -Скажіть, можливо, потрібні якісь додаткові препарати чи, можливо, потрібно проконсультуватися ще з кимось? – запитав Борис у медика. – Я брат Вашого пацієнта, тому… Для Артема мені нічого не шкода. Будь-які спеціалісти, препарати, зв’язки. – торохкотів Борис, пильно дивлячись на медика. -Зараз хворому потрібен лише спокій. Наслідки нападу ми зняли, криза минула і організму потрібно дати просто відновитися і ще… - лікар подивився в сторону Олени Михайлівни, яка ледве стояла на ногах, покликав медсестру, щоб вона допомогла жінці і багатозначно подивився на Бориса. – Можна Вас на хвильку? – покликав він чоловіка. -Так, звичайно.. – відповів Борис і попрямував вслід за лікарем. Вигляд у медика був дуже стурбований і Борис вже, в принципі, здогадувався, про що піде розмова і, якщо по правді, то навіть трохи хвилювався, за що дуже сварив себе подумки. «Заспокойся, дурню!» - лаяв його внутрішній голос. – «Навіть якщо вони доведуть свої підозри, то твою причетність до цієї справи довести буде практично нереально. Ти нічого не робив, а Лілея зі своїм братиком в тебе на такому гачечку, що не здадуть тебе при будь-якому розкладі, навіть рятуючи власну шкуру – твої зв’язки знайдуть їх скрізь!» - самовдоволено подумав Борис і ледве стримався, аби приховати переможну посмішку. Однак, чоловік ні на мить не забував про те, що для того, аби перемогти всіх мерзотників, які отруїли його життя, йому потрібно зіграти свою роль від початку і до кінця, тому зі стурбованим виглядом подивився на медика. –Про що Ви хотіли поговорити лікарю? – запитав він. -Справа в тому… - медик багатозначно переминав в своїх руках течку з історіями хвороб. – Ви знаєте, це справа дуже делікатна, однак, разом з тим, і дуже серйозна, тому, я відкликав Вас в сторону, щоб поговорити саме з Вами. Не варто поки що зайвий раз хвилюватися матір пацієнта… -Так… - активно закивав в знак згоди Борис. – У тітки також досить слабке здоров’я – хворе серце, ще з моменту смерті дядька. І якщо вона зараз втратить Артема… - чоловік важко зітхнув і похитав головою. В ту мить йому було глибоко начхати на те, що, можливо, його слова пролунають досить нетактовно. Він просто підводив медика саме до тієї теми, про яку хотів почути – чи є ризик для життя його брата. Лікар зітхнув і зняв окуляри. -Не хотів Вас лякати, однак, ризик таки є… Ми ще не провели ретельного обстеження і не можемо описати детальну картину, однак, зараз я можу точно сказати тільки одне – серце у Вашого брата на даний момент дуже слабке… -Так… - захитав головою Борис. – Йому зараз довелося пережити чимало всього… -Я розумію.. Мені вже все розповіла його мати і я щиро співчуваю Вашій родині… - скрушно похитав головою медик. – Однак, зараз пацієнту варто подумати про власне життя. Поки що його серце настільки слабке, що найменше хвилювання може просто його вбити. – медик замовк, а Борис, в свою чергу, напустив на себе якнайбільш стурбований вигляд. Хоча, насправді, він, як би це дико не звучало, навіть зрадів таких новинам. Це означало, що на даний час нейтралізувати Артемчика буде простіше простого. А потім і зі старою його розібратися – з цим зайвих клопотів не буде, бабуся і так на ладан дихає. «Отже, рано я здався. Хм… А Лілея таки не зовсім пролетіла… « - подумав він. – «Навіть якщо їй не вдалося прибрати мого братика, зате, нейтралізувала вона його надовго. А за цей час щось точно придумаємо..» -Господи… Тітка Олена не переживе цього… І діти… Як їм бути? – драматично пробурмотів він. -Ось якраз на рахунок Вашої тітоньки я хотів Вас попросити… Вмовте її поїхати відпочити, інакше… З її здоров’ям…. Самі розумієте… -Так, я все зрозумів. Не хвилюйтеся, я це беру на себе. І так, ось мій номер телефону, якщо щось знадобиться, відразу ж звоніть. – простягнув Борис медику візитку. Останній красивий жест турботливого родича. Ніхто не підкопається. А номерочок телефону насправді ж, ясна річ, не «офіційний», а «лівий» - не варто зайвий раз «світитися», яким би не був міцним успіх, зайвий раз перестрахуватися не завадить. А так, Борис вбиває двох зайців – цей лікарчук допоможе йому знати останні новини про стан брата і, сам того не знаючи, дасть сигнал для більш радикальних дій. А з другого боку, такі «широкі» та «щирі» жести зведуть нанівець всі можливі підозри в сторону Бориса. Хто-хто, а люблячий брат аж ніяк не міг би заподіяти шкоди своїй родині, людям, які дали йому притулок, виховали і вивели в люди. «Благодійники бісові…» - подумав чоловік та люто скреготнув зубами. Слава Богу, медик цього не помітив – занадто вже був заклопотан