ізні, так що… Беремо себе в руки і продовжуймо грати роль зразкового та турботливого родича…» - сказав сам собі Борис. -Скажіть, можливо, потрібні якісь додаткові препарати чи, можливо, потрібно проконсультуватися ще з кимось? – запитав Борис у медика. – Я брат Вашого пацієнта, тому… Для Артема мені нічого не шкода. Будь-які спеціалісти, препарати, зв’язки. – торохкотів Борис, пильно дивлячись на медика. -Зараз хворому потрібен лише спокій. Наслідки нападу ми зняли, криза минула і організму потрібно дати просто відновитися і ще… - лікар подивився в сторону Олени Михайлівни, яка ледве стояла на ногах, покликав медсестру, щоб вона допомогла жінці і багатозначно подивився на Бориса. – Можна Вас на хвильку? – покликав він чоловіка. -Так, звичайно.. – відповів Борис і попрямував вслід за лікарем. Вигляд у медика був дуже стурбований і Борис вже, в принципі, здогадувався, про що піде розмова і, якщо по правді, то навіть трохи хвилювався, за що дуже сварив себе подумки. «Заспокойся, дурню!» - лаяв його внутрішній голос. – «Навіть якщо вони доведуть свої підозри, то твою причетність до цієї справи довести буде практично нереально. Ти нічого не робив, а Лілея зі своїм братиком в тебе на такому гачечку, що не здадуть тебе при будь-якому розкладі, навіть рятуючи власну шкуру – твої зв’язки знайдуть їх скрізь!» - самовдоволено подумав Борис і ледве стримався, аби приховати переможну посмішку. Однак, чоловік ні на мить не забував про те, що для того, аби перемогти всіх мерзотників, які отруїли його життя, йому потрібно зіграти свою роль від початку і до кінця, тому зі стурбованим виглядом подивився на медика. –Про що Ви хотіли поговорити лікарю? – запитав він. -Справа в тому… - медик багатозначно переминав в своїх руках течку з історіями хвороб. – Ви знаєте, це справа дуже делікатна, однак, разом з тим, і дуже серйозна, тому, я відкликав Вас в сторону, щоб поговорити саме з Вами. Не варто поки що зайвий раз хвилюватися матір пацієнта… -Так… - активно закивав в знак згоди Борис. – У тітки також досить слабке здоров’я – хворе серце, ще з моменту смерті дядька. І якщо вона зараз втратить Артема… - чоловік важко зітхнув і похитав головою. В ту мить йому було глибоко начхати на те, що, можливо, його слова пролунають досить нетактовно. Він просто підводив медика саме до тієї теми, про яку хотів почути – чи є ризик для життя його брата. Лікар зітхнув і зняв окуляри. -Не хотів Вас лякати, однак, ризик таки є… Ми ще не провели ретельного обстеження і не можемо описати детальну картину, однак, зараз я можу точно сказати тільки одне – серце у Вашого брата на даний момент дуже слабке… -Так… - захитав головою Борис. – Йому зараз довелося пережити чимало всього… -Я розумію.. Мені вже все розповіла його мати і я щиро співчуваю Вашій родині… - скрушно похитав головою медик. – Однак, зараз пацієнту варто подумати про власне життя. Поки що його серце настільки слабке, що найменше хвилювання може просто його вбити. – медик замовк, а Борис, в свою чергу, напустив на себе якнайбільш стурбований вигляд. Хоча, насправді, він, як би це дико не звучало, навіть зрадів таких новинам. Це означало, що на даний час нейтралізувати Артемчика буде простіше простого. А потім і зі старою його розібратися – з цим зайвих клопотів не буде, бабуся і так на ладан дихає. «Отже, рано я здався. Хм… А Лілея таки не зовсім пролетіла… « - подумав він. – «Навіть якщо їй не вдалося прибрати мого братика, зате, нейтралізувала вона його надовго. А за цей час щось точно придумаємо..» -Господи… Тітка Олена не переживе цього… І діти… Як їм бути? – драматично пробурмотів він. -Ось якраз на рахунок Вашої тітоньки я хотів Вас попросити… Вмовте її поїхати відпочити, інакше… З її здоров’ям…. Самі розумієте… -Так, я все зрозумів. Не хвилюйтеся, я це беру на себе. І так, ось мій номер телефону, якщо щось знадобиться, відразу ж звоніть. – простягнув Борис медику візитку. Останній красивий жест турботливого родича. Ніхто не підкопається. А номерочок телефону насправді ж, ясна річ, не «офіційний», а «лівий» - не варто зайвий раз «світитися», яким би не був міцним успіх, зайвий раз перестрахуватися не завадить. А так, Борис вбиває двох зайців – цей лікарчук допоможе йому знати останні новини про стан брата і, сам того не знаючи, дасть сигнал для більш радикальних дій. А з другого боку, такі «широкі» та «щирі» жести зведуть нанівець всі можливі підозри в сторону Бориса. Хто-хто, а люблячий брат аж ніяк не міг би заподіяти шкоди своїй родині, людям, які дали йому притулок, виховали і вивели в люди. «Благодійники бісові…» - подумав чоловік та люто скреготнув зубами. Слава Богу, медик цього не помітив – занадто вже був заклопотаний. -А зараз, вибачте, мені час. Потрібно до хворих. Я триматиму Вас в курсі. – лікар навіть поплескав Бориса по плечу і попрямував далі по коридору, по дорозі перемовляючись з однією з медсестер. Борис деякий час постояв на одному місці і, потерши стиснуті в кулак пальці, попрямував до Олени Михайлівни. Зараз жінка, в якої геть не було сил через пережиті стреси, сиділа на стільчику в коридорі, неживим поглядом втупившись в одну точку, і мляво слухала те, що говорила жінці медсестра. -Дякую…. Я буду з нею…- сказав Борис молодій дівчині (досить привабливій, до речі) і присів біля тітки, взявши її за руку. Молода дівчина-медик багатозначно кивнула Борису, мовляв, можете розраховувати на мене, та попрямувала на свій черговий пост. – Тьотю.. - стиха заговорив Борис, тримаючи Олену Михайлівну за руку. –Тьотю, поїдемо додому? Вам потрібно відпочити… -Ні… - прохрипіла жінка, слабко захитавши головою. – Я не можу… Мені треба бути з сином… Там Артемчик… Я йому потрібна… -З Артемом зараз медики, він під ретельним доглядом. Не хвилюйтеся. Якщо що… - почав було Борис і раптом замовк, побачивши, як сіпнулася від його слів тітка. – Тобто, я хочу сказати… Це чудова клініка… Артем під ретельним доглядом, а ось Вам варто відпочити… -Не можу… Я не зможу заснути… Не зможу… Я вдома, а Артемчик тут, серед цих всім апаратів.. –говорила жінка і раптом її голос знову почав здригатися від ридань. – Якщо… З Артемом щось трапиться, я… Я не переживу… Просто не переживу… Він – єдине, що в мене лишилося… - і Олена Михайлівна знову гірко заплакала, затуливши долоням обличчя, а Боря, в свою чергу обійняв тітку і пригорнув до себе. -Не кажіть так! Не кажіть, тьотю! А Ваші онуки – Марічка та Павлик? Ви їм зараз дуже потрібні! – сказав Боря, ховаючи за турботою маску гніву, яка в ту мить спотворила його обличчя. Чи то, більше, напевно, заздрості… Однак, він швидко це приховав за образом болю та співчуття і, варто сказати, що його слова таки справили на жінку належне враження. Вона підвелася, Борис побачив, що Олена Степанівна ледве стоїть на ногах і відразу ж підхопив нещасну, вбиту горем жінку під руку. –Обережно… Я допоможу Вам… Ходімо.. Все буде гаразд…- і, щось приговорюючи, він повів жінку на вихід з лікарні. * * * Після нічних жахіть Оля поринула в глибокий сон без сновидінь і все завдяки тому зіллю, яке дала випити нещасній Параска Степанівна для того, щоб змучена свідомість нещасної хоча б трохи відпочила. Тяжко зітхаючи, Параска Степанівна сиділа біля ліжка нещасної та гладила її по голові, шепочучи молитву. Толя ходив туди-сюди біля дверей і не наважувався зайти, потім безсило опустився на стару софу, яка стояла у вітальні і сховав обличчя в спрацьованих долонях. Зараз чоловік відчайдушно молив Бога тільки про одне – аби з Ольгою було все гаразд, аби вона подолала цю кляту кризу. «Адже не може так бути..» - з болем думав чоловік. – «Вона й так забагато вистраждала, не повинно бути все так. Господи, якщо така твоя воля, тоді забери мене, але дай життя їй. Дай їй шанс на щастя, вона заслужила цього». В цю ніч чоловік зрозумів, наскільки сильно кохає жінку. Він був готовий прихилити небо, аби тільки його Оля, його Нінель, його ясне сонечко була щаслива. Настільки щаслива, наскільки став він, коли Оля з’явилася в його житті. І заради щастя коханої Анатолій абсолютно чітко усвідомив, що готовий на все, навіть пожертвувати власним щастям. Якщо Оля захоче повернутися до чоловіка, він не стане її затримувати, перешкоджати. Ба більше – Толя вирішив, що зробить все, щоб допомогти Олі відшукати її родину, чоловіка та діточок. Заради того, аби відволіктися від дурниць, Толя почав подумки навіть складати приблизний план дій, за допомогою яких він мав намір знайти родину коханої. Тільки знайшовши Олю, тоді, тієї фатальної зимової ночі, яка докорінно змінила їхні долі, чоловік відразу ж зауважив, що одягнута жінка була доволі небідно, з чого зробив висновок про те, що вона з небідних кіл, однак… Чому ж тоді її досі не знайшли, чому немає масштабних пошуків, міліції з вівчарками, оголошень скрізь? Він ще не знав, хто чоловік Олі і які в них точно були стосунки, які в нього думки та мотиви, але в Анатолія вже чомусь підсвідомо прокинулась дуже сильна антипатія до цієї людини. Чомусь чоловік уявив безхребетну людину, яка просто пливе за течією. Якби йому у свій час сказали, що є шанс, що Ніна жива, він би підняв на ноги усіх, кого було б можливо, він перевернув би догори другом увесь світ, але знайшов би. Знайшов її. Чоловік тихо піднявся з дивану та підійшов до дверей кімнати, де на ліжку на подушці лежала знесилена Оля, а Параска Степанівна витирала чоло нещасної змоченим в оцет рушником і щос