План дій
В ту ніч Борис спав міцно, як вбитий. Занадто багато подій трапилося останнім часом. Спочатку переліт, зміна часових поясів, а потім і зустрічі, які не передбачали затримок, справи, які необхідно було вирішити терміново, по поверненню на рідну землю. Добре, що хоча б ця лялька, сестра Нестерова Лілея зробила все без запинок та помарок, вчасно нейтралізувавши його любого братика. Сердега Артем останнім часом дізнався занадто багато, ніж того вимагала ситуація і тому було просто таки необхідно прибрати його зі своєї дороги хоча б тимчасово. І вдалося його нейтралізувати тихо, майже безболісно. Борис подумки засміявся від свого ж жарту, зовсім не думаючи про те, що це може прозвучати навіть дуже жорстоко…. А начхати! Його ніхто і ніколи не жалів і співчуття до нього виявляли мінімум, хіба що, напоказ, аби продемонструвати емоційному соціуму свою бісову шляхетність та великодушність. Саме за це Борис ненавидів родину Володарських. «Ми великодушні, допомагаємо вбогим та немічним!» - саме за такими принципами завжди жила ця бісова сімейка. Особливо, тітка Олена, «королева-мати». Все життя вона не лише виставляла напоказ свою ідіотську великодушність, але й увесь час намагалася поставити свого синочка Артемчика вище за племінника. Ну, звичайно ж, єдина, викохана дитина, до того ж, чимало грошей та можливостей. Дядько ж, в свою чергу, хоч трохи бачив в Борисі особистість, яка може чогось досягти, але потім не стало і його. Кляте серце. Не витримало. Чомусь Борис був більш, ніж впевнений, в тому, що чималу роль у цьому зіграли нескінченні тітчині скигління на тему коштів, адже Артемчику хотілося дати все найкраще. «Ти ж розумієш мене, коханий?..» І так щоденно. Бориса, звичайно ж, у цих сімейно-фінансових пірамідах майже не згадували. Так, його ніби навіть й не існувало ніколи. Хоча, в цьому була і своя користь, бо ж було кому доношувати старі або непотрібні речі Артемчика. Тепер ж все буде інакше і тепер, хоч і Борис знову йтиме за Володарським, але цього разу по справедливості, щоб отримати те, чого давно заслуговував. Маючи вже чималий досвіт в юриспруденції, Борис знав одне, що в цій справі, як і в інших, головне – імідж. Хороший імідж і на роботі, і в оточенні. Зробити красиву картинку цей розбещений, самозакоханий павич вмів завжди. Шляхетного, успішного адвоката, чудового сім’янина, якого майже до самого одруження матуся фактично годувала з ложечки. Тому, Борис й досі не міг зрозуміти, що ж в цьому тепличному Нарцисі могла знайти така настільки горда і самодостатня дівчина, як Оля? Адже, він, Борис, був готовий кинути до її ніг все і навіть більше, однак… Вона зробила свій вибір і не на його користь, сліпо слідуючи за своїм коханим Артемчиком, наче вірне щеня. «Що ж, люба, ти свій вибір зробила, а все могло б бути абсолютно інакше…»- вишкірився перед дзеркалом Борис, зав’язуючи краватку. Закінчивши з ранковим туалетом, чоловік впевнено спустився крутими сходами на перший поверх до їдальні, яка заходилася в самому серці просторого маєтку Володарських. -Доброго ранку, тьотю!- поцілував Борис в щоку Олену Михайлівну, котра якраз накривала стіл до сніданку. Побиті зморшками руки літньої жінки тремтіли, а в очах бриніли сльози. -Привіт, Борю… - тихо сказала Олена Михайлівна, притулившись своєї щокою до щоки племінника. – Однак… Який він добрий, коли Артемко в лікарні? Десь між небом та землею… - ледве договорила нещасна, вита горем мати і її плечі знову затряслися від ридань. Зціпивши зуби, Борис знову обійняв жінку. -Тьотю, ну що Ви? Не плачте! Не забудьте, що Артем все відчуває! Тому, ми просто мусимо триматися заради нього! -Так… Саме так.. – жінка перевела подих і витерла непрохані сльози. – Ти маєш рацію, Борю… Власне, я сьогодні хочу поїхати до лікарні, навідати Артема…. Ти відвезеш мене? -Звичайно, тьотю, однак… Чи не можна це зробити трішки пізніше, якщо Ви не проти? Просто я сьогодні хочу навідатися в офіс Артема дізнатися, як там справи, можливо, на деякий час візьму все під свій контроль, ну… Поки Артем не одужає… - швидко виправився Борис. -Так… Боречко, дякую тобі… - раптом Олена Михайлівна наче ожила. –Я, власне, якраз й сама хотіла тебе про це попросити, адже в Артема багато справ, які не можна відкладати. -Я знаю. Власне, про це ми з Артемом і домовлялися, що я візьму частину справ на себе, тим більше зараз, в такій ситуації.. – Борис спеціально пригнічено замовк. – Я годинки через дві повернуся додому і ми разом з Вами поїдемо до Артема, гаразд? -Так… Так, Борю,звичайно…. А я поки що підіймуся в дитячу… В Павлика зараз ріжуться зубчики, цілу ніч був жар… - втомлено і ледве чутно сказала жінка. -Ось. Тим більше, Ви зараз потрібні Павлику. - підбадьорливо підморгнув Борис тітці. -Так… Ти маєш рацію… Маєш… - Олена Михайлівна витерла сльози мереживною хустинкою. – Та й Марічка теж… Весь день з нянями… -Отож-бо. Ви не повинні забувати про дітлахів. Адже, коли Артем повернеться, то аж ніяк не погладить нас по голівці за те, що діти були самі по собі. – Борис зобразив посмішку. «Напевне в мені помирає великий актор!» - самовдоволено подумав чоловік і навіть подумки посміхнувся, а