Ключ до розгадки...
Йшов час і з кожним новим днем Ольга все більше і більше звикала до того, що вже не одна, що всередині неї вже живе і пульсує крихітне серденько, її кровинка. Нове життя. І найважливішим було зовсім не те, хто батько дитини. Важливо було те, що вона є його чи її матір’ю. Потихеньку, наче пазли, відновлюючи в своїй пам’яті події минулого, Оля згадувала і ніби знову переживала той період, вона згадувала свої відчайдушні молитви про дитинку. Тоді Небеса почули її благання і тому навіть зараз, при таких обставинах Оля точно вирішила, що дасть життя цьому малюкові. Чомусь Оля вже була впевнена, що це хлопчик, захисник. Жінка навіть розмовляла зі своїм ще не народженим малюком щоранку та щовечора перед сном, адже була абсолютно впевнена, що маля її чує… А вночі нещасна жінка часто плакала, коли в пам’яті виринали спогад про те, як вона вперше взяла на руки Марічку, а через декілька років і Павлика, як прикладала до грудей таке настільки крихітне та беззахисне тільце, тихо наспівуючи колискову, яку їй ще колись давно співала бабуся… «Ой, ходить сон коло вікон, а дрімота – коло плота…» Коли цю колискову Оля співала своєму малюкові зараз, погладжуючи свій поки що плаский животик, то зі слізьми о чах та з болем в душі картала себе за те, що не може на даний час бути поруч зі своїми вже старшими дітьми. Їй було навіть боязко та соромно подумати про те, що вона в один з днів з’явиться на порозі будинку Володарський перед очима чоловіка та свекрухи. І що вона, власне, скаже? «Добридень! Ось вона я, блудна мати?» Сором… Господи, який сором! І ще Ольга переживала, чи не завдасть лиха її родині Він. Страшна людина, яка не знає принципів та моральних норм. Яка не зупиниться ні перед чим. «Ти будеш або моєю, або нічиєю…» - якось сказав він Олі просто у вічі, хто та самовдоволено посміхаючись. Ольга згадала навіть це і цей епізод нерідко виринав у страшних сновидіннях, після котрих вона з криком прокидалася посеред ночі. Він готовий на все. Не лише заради грошей, а й заради того, щоб вона нарешті стала його… А тепер, коли Олі немає поряд з родиною, він взагалі може почати мститися і невідомо, чим все закінчиться. Декілька разів Ольга порвалася навіть їхати в місто, до родини, але мудрому Толі вдавалося вчасно її стримувати. -Олю, подумай сама! Неможливо робити такі вчинки спонтанно! До цього треба підготуватися, спочатку підготуватися морально самій! – пояснював жінці Толя, наче маленькій дитині. -Ні, це ти мене зрозумій! Там мої діти! – мало не плачучи, говорила – ні, майже кричала Оля. -Розумію. Твої діти далеко, так, але ти не забувай, що на тобі зараз лежить відповідальність про ще одне маленьке створіння, про ще одне поки що крихітне життя, яке зараз тут, поруч з тобою, в тобі, під твоїм серцем… - з цими словами Толя брав руку Олі і акуратно клав її на животик жінки, який вже помітно округлився. – Ти зараз в першу чергу, відповідаєш за нього і все повинна робити, в першу чергу, заради нього… -Так…. Так… Ти маєш рацію, Толю…. Так.. – тихо відповіла Оля, котрій на мить навіть стало соромно за власну істерику. А ще, вона була дуже зворушена турботою зі сторони Анатолія, який тепер не відходив від жінки фактично ні на крок і майже благоговійно відносився до того факту, що Ольга чекає на малюка – він навіть читав вголос казки малятку, свято вірячи в те, що воно чує їх. В Толі ніколи не було своєї власної родини – дружини та дітей – він ніколи не знав щастя батьківства і в Ольги часто стискалося серце від думок про те, яким б чудовим татком він міг би бути, однак… Жорстока доля вирішила інакше і Анатолій був впевнений, що через власні фізичні вади не має права на кохання… …- Але ж, це не найстрашніше! Я взагалі не вважаю це приводом так ось закриватися від усього світу! – говорила якось Толі Ольга під час однієї з відвертих розмов. – Адже, є ще й страшніші речі – це душевні вади, моральні, коли красиві зовні люди бувають чорними, гнилими та корисливими всередині, роблячи абсолютно негідні, а іноді й страшні вчинки… - на цих словах жінка здригнулася, вкотре згадавши свого недавнього ката. Цю зміну в її настрої помітив і Толя, який ніжно взяв жінку за руку і сумно посміхнувся. -Знаєш, ти вже друга, настільки чиста душа в моєму житті, від котрої я чую подібні слова.. – Толя не договорив, перевівши подих і відвівши очі. Оля все зрозуміла і не стала задавати зайвих запитань, адже вже на той час чудово знала про кого зараз йде мова. Толя важко зітхнув і безсило схилив голову на коліна Ольги, а вона, в свою чергу, почала спочатку несміливо, а потім і з неприхованою ніжністю гладити чоловіка по волоссю, яке вже посріблила передчасна сивина. «Якби ж то я мала змогу покохати тебе так, як ти цього заслуговуєш… Якби ж то…» - подумала з сумом вона. -Першою була….- наважилася несміливо уточнити Оля, але не наважилася договорити. Толя, в свою чергу, ствердно кивнув. -Так. Першою була Ніна. В неї була така ж настільки чиста та добра душа, як і в тебе… - Толя відвів очі, але Ольга встигла побачити, що вони зволожилися. Відчувши, настільки, напевно, сильній біль на душі у Анатолія, Оля важко зітхнула і взяла чоловіка за руку для того, аби хоч якось підтримати. В свою чергу, Толя сумно посміхнувся і накрив тендітну Оліну руку своєю широкою долонею. Ольга вкотре заглянула в його глибокі, сірі очі, в котрих вже так довго живе туга, і її серце знову стиснулося. «Чому хорошим людям завжди доводиться стільки страждати?» - подумала вона, навіть не помічаючи, яким пильним поглядом Толя дивився на неї. -Олю… - тихо прошепотів він і нахилився для того, аби поцілувати жінку, але раптом їхню ідилію порушив стукіт в двері. Серце