аке настільки крихітне та беззахисне тільце, тихо наспівуючи колискову, яку їй ще колись давно співала бабуся… «Ой, ходить сон коло вікон, а дрімота – коло плота…» Коли цю колискову Оля співала своєму малюкові зараз, погладжуючи свій поки що плаский животик, то зі слізьми о чах та з болем в душі картала себе за те, що не може на даний час бути поруч зі своїми вже старшими дітьми. Їй було навіть боязко та соромно подумати про те, що вона в один з днів з’явиться на порозі будинку Володарський перед очима чоловіка та свекрухи. І що вона, власне, скаже? «Добридень! Ось вона я, блудна мати?» Сором… Господи, який сором! І ще Ольга переживала, чи не завдасть лиха її родині Він. Страшна людина, яка не знає принципів та моральних норм. Яка не зупиниться ні перед чим. «Ти будеш або моєю, або нічиєю…» - якось сказав він Олі просто у вічі, хто та самовдоволено посміхаючись. Ольга згадала навіть це і цей епізод нерідко виринав у страшних сновидіннях, після котрих вона з криком прокидалася посеред ночі. Він готовий на все. Не лише заради грошей, а й заради того, щоб вона нарешті стала його… А тепер, коли Олі немає поряд з родиною, він взагалі може почати мститися і невідомо, чим все закінчиться. Декілька разів Ольга порвалася навіть їхати в місто, до родини, але мудрому Толі вдавалося вчасно її стримувати. -Олю, подумай сама! Неможливо робити такі вчинки спонтанно! До цього треба підготуватися, спочатку підготуватися морально самій! – пояснював жінці Толя, наче маленькій дитині. -Ні, це ти мене зрозумій! Там мої діти! – мало не плачучи, говорила – ні, майже кричала Оля. -Розумію. Твої діти далеко, так, але ти не забувай, що на тобі зараз лежить відповідальність про ще одне маленьке створіння, про ще одне поки що крихітне життя, яке зараз тут, поруч з тобою, в тобі, під твоїм серцем… - з цими словами Толя брав руку Олі і акуратно клав її на животик жінки, який вже помітно округлився. – Ти зараз в першу чергу, відповідаєш за нього і все повинна робити, в першу чергу, заради нього… -Так…. Так… Ти маєш рацію, Толю…. Так.. – тихо відповіла Оля, котрій на мить навіть стало соромно за власну істерику. А ще, вона була дуже зворушена турботою зі сторони Анатолія, який тепер не відходив від жінки фактично ні на крок і майже благоговійно відносився до того факту, що Ольга чекає на малюка – він навіть читав вголос казки малятку, свято вірячи в те, що воно чує їх. В Толі ніколи не було своєї власної родини – дружини та дітей – він ніколи не знав щастя батьківства і в Ольги часто стискалося серце від думок про те, яким б чудовим татком він міг би бути, однак… Жорстока доля вирішила інакше і Анатолій був впевнений, що через власні фізичні вади не має права на кохання… …- Але ж, це не найстрашніше! Я взагалі не вважаю це приводом так ось закриватися від усього світу! – говорила якось Толі Ольга під час однієї з відвертих розмов. – Адже, є ще й страшніші речі – це душевні вади, моральні, коли красиві зовні люди бувають чорними, гнилими та корисливими всередині, роблячи абсолютно негідні, а іноді й страшні вчинки… - на цих словах жінка здригнулася, вкотре згадавши свого недавнього ката. Цю зміну в її настрої помітив і Толя, який ніжно взяв жінку за руку і сумно посміхнувся. -Знаєш, ти вже друга, настільки чиста душа в моєму житті, від котрої я чую подібні слова.. – Толя не договорив, перевівши подих і відвівши очі. Оля все зрозуміла і не стала задавати зайвих запитань, адже вже на той час чудово знала про кого зараз йде мова. Толя важко зітхнув і безсило схилив голову на коліна Ольги, а вона, в свою чергу, почала спочатку несміливо, а потім і з неприхованою ніжністю гладити чоловіка по волоссю, яке вже посріблила передчасна сивина. «Якби ж то я мала змогу покохати тебе так, як ти цього заслуговуєш… Якби ж то…» - подумала з сумом вона. -Першою була….- наважилася несміливо уточнити Оля, але не наважилася договорити. Толя, в свою чергу, ствердно кивнув. -Так. Першою була Ніна. В неї була така ж настільки чиста та добра душа, як і в тебе… - Толя відвів очі, але Ольга встигла побачити, що вони зволожилися. Відчувши, настільки, напевно, сильній біль на душі у Анатолія, Оля важко зітхнула і взяла чоловіка за руку для того, аби хоч якось підтримати. В свою чергу, Толя сумно посміхнувся і накрив тендітну Оліну руку своєю широкою долонею. Ольга вкотре заглянула в його глибокі, сірі очі, в котрих вже так довго живе туга, і її серце знову стиснулося. «Чому хорошим людям завжди доводиться стільки страждати?» - подумала вона, навіть не помічаючи, яким пильним поглядом Толя дивився на неї. -Олю… - тихо прошепотів він і нахилився для того, аби поцілувати жінку, але раптом їхню ідилію порушив стукіт в двері. Серце Ольги стривожено тьохнуло – вона відразу ж відчула щось недобре і якось занадто різко відсахнулася від Толі. -Треба відчинити.. – ледве чутно промовила вона, однак, не відвела погляд і подивилася Анатолієві прямо у вічі, однак, чоловік в цю мить аж ніяк не хотів руйнувати той трепет, який зараз був поміж них. -Кому треба буде конче – прийде пізніше! - трохи з гумором тихо сказав чоловік, що, чесно кажучи, не було властивим йому. Однак, Оля не розділяла його легкого, романтичного настрою. -Щось сталося…. Справді, Толю… Я відчуваю… - тремтячим голосом сказала жінка і сама кинулася до дверей. Толя побіг за нею. За вікнами барабанив дощ, а небо розколювала перша весняна блискавиця. -Хто б це міг бути в таке погоду? І мама десь забарилася… - сам до себе пробурмотів чоловік, перш ніж Ольга відчинила двері. На порозі стяла заплакана Інна, їхня сусідка, молода мати з ридаючим малюком на руках. Цю сімнадцятирічну молоду, можна навіть сказати, аж надто молоду матір Оля вже знала доволі давно. Дівчина виховувала малюка сама, живучи в тітчиному будинку. Єдина жива душа, сестра покійної Інниної матері, дала притулок дівчині після того, як їх з малюком покинув наречений та батько дитини. -Тьотю Ніно, допоможіть… Я вже й не знаю, що робити… - тремтячим голосом говорила Інна, притискаючи о грудей чотирьохрічного Тарасика. – Малий кричить і кричить, я ніяк не можу його заспокоїти. Думала, що коліки, дала сироп, але нічого не допомогло! Що мені робити?! -Так… Проходь.. Проходь, дитино! – запросила Оля дівчину в будинок і відразу ж взяла на руки Тарасика, досвідчено та акуратно підтримуючи малого під голівку. Жінку немов струмом підкинуло, вона миттю згадала, як тримала на руках своїх малюків, але Ользі вчасно вдалося опанувати себе. -Що з ним, тьоть Нін?! Він хворий?! Нам треба до лікарні?! Тітка сказала дочекатися, доки дощ стихне, щоб поїхати до лікаря, а я вже не могла терпіти! Не могла!– Інна, ще сама, як дитина, здається вже була на межі зриву, в той час, коли абсолютно спокійна Ольга просто пильно подивилася на ридаючого малюка і вмить все зрозуміла. -Він не захворів!- твердо сказала цілителька, легенько погойдуючи хлопчика, який, здається, захлинався від сліз. – Він не хворий, його просто зурочили. -Щ… Що?! – з жахом запитала шокована, зблідла Інна, не зводячи очей зі свого нещасного синочка. -У всьому винне зле око. Малюка зурочили і дуже сильно Ви були десь в людних місцях останньої доби? – запитала в дівчини Ольга, яка дивувалася сама собі. Вона не знала, звідки в неї усі ці знання і відчуття, здавалося, що вона знала про це все життя, але ніяк не могла використати ці знання на практиці. Раптом Ольга відчула всередині себе дуже сильний прилив сил, наче все її єство стало великим клубком сили в бажанні допомогти цьому хлопчинці. -Так… Ми вчора їздили в район на планове щеплення. І я тепер злякалася – думала, що все це через вакцину. Знаєте, безліч всього прочитала на цю тему… - торохкотіла Інна, приклавши руку до чола. В той час, Толя без зайвих слів пішов до кухні і приніс звідти склянку води, простягнувши її дівчині,а потім лагідно посміхнувся до малюка. – Дякую… - пробурмотіла Інна, зробивши декілька ковтків. Тим часом, Ольга перехрестила хлопчика, перехрестилася сама, а потім почала відчайдушно читати молитву. Толя та Інна, затамувавши дихання, тихо спостерігали за тим, як малюк поступово починаю втихати, заспокоюватися, а потім, позіхаючи, притулився до своєї рятівниці. -Ось ми і заспокоїлися. Вже все добре… - з посмішкою прошепотіла Ольга. Тим часом, Анатолій майже благоговійно спостерігав та тим, як трепетно Ольга ставиться до свого маленького пацієнта, тримаючи його на руках, поплескуючи по спинці і ніжно посміхаючись. Малюк на той час вже зовсім заспокоївся, пригорнувшись до своєї рятівниці та слухаючи, як монотонно барабанить по шибках дощ. Немає сумнівів: Ольга була і є чудовою мамою для своїх діток – подумав Анатолій і в його серце раптом болюче кольнуло усвідомлення того, що він зрозумів, наскільки важкою для Олі є розлука з її дітьми. В ту мить Анатолій подумки присягнувся собі, що зробить все для того, щоб Ольга якнайскоріше знайшла своїх дітлахів і щоб вони знову були разом. І найголовніше – щоб Оля була щасливою, навіть якщо і не з ним…. Навіть якщо і не з ним… -Ось так… Все майже минулося… - прошепотіла Оля, передаючи заплаканого малюка, який вже навіть встиг солодко задрімати, його мамі. – Все погане позаду, він зараз солодко спатиме декілька годин, бо вже дує сильно ці «вроки» його виснажили. І ще, я Вам дам трави. Материнку та м’яту будете використовувати для відварів, з любистку та хвої зробите ванночки перед сном. І ось.. Це зілля кладіть йому