5
Вічні безперестанні ритуали життя, вічно народжуються люди на грудях у надії, а вогонь та полум'я не так вже й часто зустрічаються на шляху. Так, в приступі натхнення, виклав я суть того, чого навчився за своє довге життя. У відповідь Рендом кивнув і дружньо вилаявся.
Ми знаходилися в бібліотеці, я — на краю великого столу, Рендом — в кріслі, праворуч від мене. Жерар стояв в іншому кінці кімнати, розглядаючи зброю, висячу на стіні. Або, може, дивився на гравюру Рейна з зображенням Єдинорога. Як би там не було, але він, як і ми, не помічав Джуліана, який згорбився в м'якому кріслі поруч з шафами в самому центрі кімнати, витягнувши і схрестивши ноги, склавши руки на грудях. Джуліан, не відриваючись, милувався своїми лускатими чобітьми. Фіона і Флора перемовлялися біля каміна. Зелені очі Фіони безперервно і невідривно дивилися в блакить Флориних очей. Фіона, зростом не більше п'яти футів двох дюймів, з волоссям, палаючим яскравіше за полум'я, яке ще теплиться у вогнищі, як завжди нагадувала картину, від якої, відклавши кисті, щойно відійшов художник. Він дивиться на неї, посміхаючись, і в його розумі поволі виникають неясні питання. Ямочки на її шиї, де палець художника залишив слід на ключиці, завжди здавалися мені доказом того, що картина належить майстру, особливо коли Фіона піднімала голову, з презирливим або глузливим видом розглядаючи нас, велетнів. У цей момент вона злегка посміхнулася, безсумнівно відчувши мій погляд. Іноді вона здавалася мені майже ясновидицею. Це почуття було добре знайоме мені, але всякий раз у такій ситуації я неминуче приходив в замішання. Льювілла, сидячи в кутку, спиною до решти, прикидалася, що читає книгу. Її зелені локони були коротко підстрижені й на два дюйми не доходили до темного коміра. Я ніколи не міг зрозуміти, чому вона пішла в себе. Ворожість? Сором'язливість людини, яка розуміє свою відчуженість? Або просто обережність? Цілком імовірно, що все разом. В Амбері вона бувала рідко.
Те, що ми були різними людьми, а не групою, не родиною, і призвело до того, що я видав свій афоризм, а Рендом підтвердив, що все зрозумів. В такий час мені особливо хотілося, щоб ми відчули себе чимось єдиним, знайшли бажання співпрацювати один з одним.
— Привіт, Корвін! — Почув я, і поруч опинилася Дейдра, простягаючи мені руку. Я прийняв її долоню і підняв наші руки. Вона ступнула вперед, підійшовши до мене впритул, точно як в першій фігурі старовинного танцю, і подивилася мені в обличчя. На мить головка і плечі Дейдри, немов у рамці, опинилися на тлі гратчастого вікна. Зліва від неї на стіні висів чудовий гобелен. Звичайно, все було заздалегідь сплановано і відрепетировано. Тим не менш, вражаюче. У лівій руці Дейдра тримала мою Карту. Вона посміхнулася. При її появі всі інші поглянули в нашу сторону, і Дейдра, повільно повернувшись, вистрілила в них своєю усмішкою. Монна Ліза з кулеметом.
— Корвін, — прощебетала вона, легко поцілувавши мене і відступивши назад, — я, здається, занадто рано?
— Це неможливо, — вимовив я, повертаючись до Ренді. Він уже піднявся, на кілька секунд випередивши мій жест.
— Принести тобі випити, сестричка? — Кивнув він у бік буфета, беручи її за руку.
— О, дякую!
Він відвів її і налив вина. Принаймні на деякий час її звичайне зіткнення з Флорою було попереджено. Мені здалося, що старі розбіжності, настільки пам'ятні мені, все ще не стерлися. Що ж, я втратив її товариство, але зберіг мир в сім'ї, а це для мене в даний момент було важливішим всього. Рендом може прекрасно провернути справу, якщо захоче.
Я постукав по столу пальцями, схрестив ноги, знову вирівняв їх, подумав, чи не закурити…
Він з'явився раптово. Жерар в дальньому кінці кімнати повернувся вліво, щось сказав і простяг руку. Через мить він стискав ліву, єдину руку Бенедикта, останнього члена нашої зустрічі.
Так… Бенедикт зволив прибути через Карту Жерара, а не через мою, тим самим висловивши мені своє ставлення. Чи вказувало це на існування союзу проти мене? Принаймні розрахунок міг бути на те, що я задумаюся над цим фактом. Чи не за намовою Бенедикта Жерар вирішив порозумітися зі мною сьогодні вранці? Цілком імовірно.
У цей момент Джуліан встав, перетнув кімнату, щось сказав Бенедикту і потиснув йому руку. Рух привернув увагу Льювілли. Вона повернулася, закривши книгу і відклавши її в сторону. Потім посміхнувшись, вона підійшла до них, привіталася з Бенедиктом, кивнула Джуліану, щось сказала Жерару. Імпровізована конференція ставала все жвавіше. Так, так…