Пролунав вітальний крик і всі кинулися до Бранда, щоб побачити нашого Бранда, якого стільки років не було з нами і якого тільки що вдалося вирвати з лап загадкових тюремників. Нарешті можна було сподіватися, що ми отримаємо відповіді хоч на деякі питання. Але він був такий слабкий, такий худий, такий блідий…
— Назад! — Гаркнув Жерар. — Дайте покласти його на кушетку. Потім будете дивитися скільки вам…
Настала мертва тиша. Всі подалися назад і скам'яніли. Тому що Бранд був у крові, і кров капала з ножа, що стирчав в його правому боці, ближче до спини. Кілька секунд тому ножа там не було. Хтось тільки що спробував розпороти йому нирки і, цілком можливо, що за всім цим стоїть хтось із нас, це був переконливий доказ, але це анітрохи не обрадувало мене. В цю мить я зібрав у кулак всю свою увагу, намагаючись подумки сфотографувати положення кожного з нас. Потім чари розвіялися. Жерар відніс Бранда на диван, всі відступили, зрозумівши не тільки те, що сталося, але що з цього випливає.
Жерар уклав Бранда на кушетку обличчям вниз і зірвав його брудну сорочку.
— Принесіть чистої води, його треба обмити! — Наказав він. — І рушники. Швидко! Фізіологічний розчин, глюкозу, що-небудь, з чого можна спорудити крапельницю. Тягніть всю аптечку!
Дейдра і Флора кинулися до дверей.
— Мої кімнати найближче, — підказав їм Рендом. — Там є аптечка. А установка для внутрішньовенного вливання стоїть в лабораторії на третьому поверсі. Я допоможу вам.
Вони вийшли.
Кожен з нас якийсь час вивчав міжнародну медицину і в Амбері і в Відображеннях. Але те, що вміли в Відображеннях, не завжди було придатне для Амбера. Наприклад, більшість антибіотиків з Відображень в Амбері не діяли. З іншого боку, імунологічні процеси у нас протікали не так, як у людей, яких ми вивчали: для нас було дуже складно чим-небудь заразитися, і навіть якщо це і траплялося, ми справлялися з хворобами набагато швидше. До того ж, ми володіємо потужними регенераційними здібностями.
Все це зрозуміло. Оригінал завжди краще свого Відображення. Ми, амберіти, знали про це з раннього віку, тому кожен з нас вивчав медицину ще в молодості. І що б там не говорили про те, що людина сама собі кращий лікар, все це виходить з нашої недовіри у всьому і до всіх, а особливо до тих, хто може тримати наше життя в своїх руках. Не можу стверджувати, що ця недовіра не має підстав. Все це частково допоможе зрозуміти, чому я не кинувся на допомогу до Бранду, відштовхнувши Жерара, хоча всього пару поколінь назад закінчив медичний коледж на Відображенні Земля. Крім того, Жерар тепер не підпускав до Бранду нікого. Джуліан і Фіона ступнули було вперед, очевидно подумавши про одне й те ж, але ліва рука Жерара перегородила їм шлях, немов шлагбаум на залізничному переїзді.
— Ні вже, — заявив він. — Я впевнений, що це не моїх рук справа, а про інших я так не думаю. Хто б це не був, другої спроби він не отримає.
Якби таку рану отримав будь здоровий член нашої родини, я міг би з упевненістю сказати, що він обов'язково виживе, якщо протримається перші півгодини. Але Бранд знаходився в такому стані що ні за що ручатися було не можна.
Коли Рендом і дівчата повернулися з ліками та приладами, Жерар вимив Бранда, зашив рану і перев'язав його. Він підключив апарат для внутрішньовенного вливання. Рендом відшукав молоток і зубило. Жерар збив наручники, укрив Бранда простирадлом і ковдрою і знову помацав пульс.
— Як там? — Поцікавився я.
— Пульс слабкий, — відповів він, підсунув крісло до дивана і вмостився. — Принесіть мені меч і келишок вина. Я ще нічого не пив, та й зголоднів. Не залишилося там чого-небудь?
Льювілла попрямувала до буфета, а Рендом притягнув меч, що висів на вішалці за дверима.
— Ти що, зібрався переселитися сюди? — Запитав Рендом, простягаючи Жерару зброю.
— Цілком вірно.
— Може, перенести Бранда в іншу постіль, зручнішу?
— Йому й тут добре. Я сам вирішу, коли його можна буде перекласти. А поки що розпаліть-ка вогонь у каміні. І погасіть свічі.
Рендом кивнув.
— Зараз, — відповів він і взяв кинджал, витягнуте із тіла Бранда — тонкий стилет, диною в сім дюймів. Рендом поклав зброю на долоню: — Комусь це знайомо?
— Ні, — відповів Бенедикт.
— Ні, — сказав Джуліан.
— Ні, — відповів я.
Жінки похитали головами.
Рендом уважно розглядав кинджал.
— Його легко сховати в рукаві, чоботі або в корсеті… ага, для цього потрібна неабияка сміливість.
— Розпач, — підказав я.
— І тонкий розрахунок. Передбачення того, що всі кинуться до Бранда. Майже натхнення.
— Може, хтось із стражників ще в камері? — Припустив Джуліан.