Головний вхід, як я згадав, був забитий наглухо. Що ж, виберемося через задні двері.
Я добрався до дверей спальні і зупинився, спершись на одвірок. Під час відпочинку я зняв з шиї Самоцвіт і обмотав його навколо кисті. потрібно було десь заховати його, але мій кабінет з сейфом знаходився надто далеко. Крім того, за мною залишався кривавий слід. Будь-хто, хто виявить його, напевно зацікавиться вмістом сейфа, і без труднощів знайде і відкриє його. А у мене не було ні часу, ні сил…
Я вибрався із спальні і дістався до задніх дверей. Для того, щоб відкрити їх, мені довелося піднятися і напружити всі сили. Я зробив це, попередньо відпочивши, і в цьому була моя помилка.
Я прокинувся, лежачи на порозі. Ніч була холодна, хмари закривали майже все небо. Сильний вітер шумів у гіллі над двориком. На моїй викинутій.
Я підвівся на руках і виповз назовні. Снігу виявилося дюйми на два. Крижане повітря допомогло мені прийти в себе. Майже з панічним жахом я зрозумів, наскільки затуманений був мій розум під час подорожі зі спальні. У будь-яку секунду я міг втратити свідомість.
Не зволікаючи ні секунди я поповз до дальнього кута будинку. По дорозі туди я відхилився від курсу, підповз до купи компосту, розрив її, опустив Камінь в ямку і закрив її кущем сухої трави, вирваним із купи. Закидавши схованку снігом, я поповз далі.
За рогом вітру не було. Я повз вниз по пологому схилу. По дорозі я ще не раз відпочивав. Щойно мимо проїхала машина, і я бачив, як зникли вдалині її задні фари. Інших машин не спостерігалося.
Я знову поповз далі. Кристалики льоду обпалювали обличчя, коліна промокли наскрізь і горіли від холоду. Двір мого будинку спочатку поступово, а потім різко, спускався до дороги. Ярдів за сто правіше була западина, де водії зазвичай гальмували. Мені здавалося, що якщо хто-небудь буде їхати звідти, то я буду перебувати у світлі фар на кілька секунд довше — одна з дрібних зачіпок, за які завжди хапається розум, коли справи погані. Аспірин для почуттів. Тричі зупинившись для відпочинку, я спустився на узбіччя, підповз до великого валуна з номером мого будинку. Я всівся на нього і притулився спиною до насипу. Витягнувши другу наволочку, я поклав її собі на коліна. Я чекав, відчуваючи, як затуманюється свідомість. Здається, я кілька разів вимикався і знову приходив до тями. Всякий раз, піймавши себе на цьому, я намагався навести в думках хоч якийсь порядок, обдумати все що відбулося в світлі того, що сталося нещодавно, знайти якісь заходи, щоб забезпечити свою безпеку. Однак, це вимагало непомірно великих зусиль. Думати було надто важко, і я міг тільки реагувати на події. Але все ж у момент якогось просвітлення мені прийшло в голову, що Карти ще зі мною. Я міг зв'язатися з ким-небудь в Амбері, щоб він доставив мене туди.
Але з ким? Я був не так вже слабкий, щоб не зрозуміти, що можу зв'язатися як раз з тим, хто винен в моєму нинішньому становищі. Що ж краще — ризикнути так, або шукати свій шанс тут? Але все ж, Рендом або Жерар…
Мені здалося, що я чую шум мотора. Далекий, слабкий. Вітер і биття пульсу у вухах заважали слухати. Я повернув голову, зосередився.
Ось воно… знову! Так, це була машина. Я приготувався розмахувати наволочкою.
Але мої думки навіть зараз розбігалися. І одна з них була про те, що, можливо, я не зможу примусити себе сконцентруватися до такої міри, щоб зуміти працювати з Картами.
Звук посилився. Я підняв наволочку. Через кілька секунд дорога вдалині праворуч від мене освітилася. Незабаром на вершині пагорба показався автомобіль. Він спустився вниз і я знову втратив його з виду. Потім він знову піднявся і помчав до мене. Сніжинки виблискували в світлі фар.
Коли він наблизився до западини, я став розмахувати наволочкою. Автомобіль під'їхав ближче і я потрапив в світло фар. Водій не міг не помітити мене, але він промчав мимо. Седан останньої моделі. За кермом чоловік, ззаду жінка. Вона озирнулася і подивилася на мене, але водій навіть не пригальмував.
Через кілька хвилин з'явилася інша машина, не така нова. За кермом сиділа жінка, пасажирів не було видно. Вона пригальмувала, але лише на секунду. Ймовірно, я їй не сподобався. Жінка додала газу і зникла.
Я сидів на валуні, відпочиваючи. Принцу Амбера не пристало згадувати про братерство між людьми і засуджувати мораль інших. Принаймні, всерйоз, а сміятися мені не дозволяла біль. У мене не було сил, здатності сконцентруватися і навіть рухатися. А це означало, що моя влада над Відображенням не могла мені принести ніякої користі. Якби я міг, то в першу чергу відшукав би собі містечко потепліше… Я подумав, чи зможу я піднятися на пагорб до купи компосту. До цієї хвилини мені не спадало на голову скористатися Каменем і змінити погоду. Цілком можливо, що це зусилля вб'є мене. І все-таки…