— Спасибі, вашими турботами…
— Скільки вам років? Це для історії хвороби.
— Тридцять шість, — відповів я. Найбезпечніша цифра.
Він зробив запис у папці, яку тримав на колінах.
— Знаєте, якщо вже я взявся за спогади, то готовий заприсягтися, що сім років тому ви виглядали точно так само.
— Здоровий спосіб життя.
— Ви знаєте свою групу крові?
— Вона у мене дуже рідкісна. Але, на практиці, можна вважати, що друга. Резус позитивний. Мені можна вливати будь-яку, тільки мою нікому не вливайте.
Він розуміюче кивнув.
— Ви розумієте, що ваш випадок вимагає спеціального дослідження?
— Здогадуюся.
— Я просто думав, чи не турбує вас це.
— Спасибі. Значить, в ту ніч ви чергували і залатали мене? Цікаво. Ви пам'ятаєте ще що-небудь?
— Що ви маєте на увазі?
— Обставини, за яких я тоді вступив до вас. У мене провал пам'яті. Не пам'ятаю ні катастрофи, ні що було потім. Пам'ять повернулася вже після того, як мене перевели в Грінвуд. Не пригадаєте, як мене привезли?
Як раз в той момент, коли я вирішив, що у нього один і той же вираз обличчя на всі випадки життя, Рейлі поморщився.
— Ми висилали машину, — відповів він.
— Чому? Хто повідомив про катастрофу? Як?
— Розумію. Швидку викликала поліція. Якщо пам'ять мені не зраджує, хтось бачив, як усе сталося, і повідомив в дільницю. Вони по радіо зв'язалися з найближчою патрульною машиною і ті помчали до озера, упевнилися, що повідомлення не помилкове, надали вам першу допомогу і викликали нас. Ось і все.
— А хто дзвонив в поліцію, невідомо?
Рейлі похитав головою.
— Такі речі в історію хвороби не записують. Хіба ваша страхова компанія не розглядала справу? Ви не зверталися за страховкою? Можливо, вони знають більше.
— Відразу після одужання мені довелося покинути Штати. Я не звертався за страховкою. Але ж має бути поліцейський рапорт.
— Звичайно, але я поняття не маю, скільки часу вони зберігаються, — посміхнувся він. — Звичайно, якщо той торговець заїхав і до них, але… по-моєму, справу починати вже пізно. Мені здається, що строк звернення за страховкою обмежений законом. Ваш друг Рот скаже вам точніше.
— Я не про страховку. А просто захотілося дізнатися, що ж сталося. Всі ці роки я частенько про це думав. Бачте, я все ще страждаю ретроградною амнезією.
— Ви ніколи ще не говорили з психіатром про це? — Запитав він, і щось в його тоні мені не сподобалося. І тут же спрацювала моя інтуїція. Чи не примудрилася Флора офіційно оголосити мене божевільним, перш ніж мене перевели в Грінвуд? Чи було це зафіксовано в моїй історії хвороби? Минуло багато часу, а я нічого не знав про закони, що діють в таких випадках. Однак, якщо з тих пір справа йшла саме так, то звідки їм було знати чи визнав мене якийсь суд юридично нормальним? Розсудливість змусила мене нахилитися вперед і поглянути на руку лікаря. Підсвідомо я пам'ятав, що, перевіряючи мій пульс, він дивився на годинник з календарем. Так, так воно і є. Я примружився. Ага, день і місяць: двадцять восьме листопада. За допомогою мого коефіцієнта — два з половиною до одного — я швиденько вирахував рік. Як він і сказав, минуло сім років.
— Ні, ніколи, — відповів я. — Я вважав, що ушкодження органічне, а не функціональне, і просто описав цей період, як втрачений час.
— Зрозуміло, — зронив він. — Ви дуже легко кидаєтеся такими фразами. Іноді так говорять люди, які колись лікувалися.
— Я знаю — багато читав про це.
Він зітхнув і встав:
— Послухайте. Я подзвоню містеру Роту і повідомлю, що ви прокинулися. Ймовірно, так буде краще.
— Що ви хочете цим сказати?
— Я хочу сказати, що ваш друг — адвокат. Можливо, ви захочете що-небудь обговорити з ним, перш ніж зустрінетеся з поліцією.
Він відкрив папку, в якій записав мій вік, підняв авторучку, наморщив лоба і спитав:
— А, до речі, яке сьогодні число?
Мені конче потрібні були Карти. Мої речі напевно лежали в шафі, поруч зі столиком, біля ліжка, але щоб дотягнутися до них, треба було обернутися, а я не хотів турбувати шви. Та й не так вже це терміново. Восьмигодинний сон в Амбері — це майже двадцять годин тут, так що поки що всі благополучно відпочивають. Але мені необхідно було зв'язатися з Рендома, щоб він щось придумав щодо моєї відсутності вранці. Гаразд, це зачекає.