— Тут ти правий, — визнав я, і ми знову рушили вниз по сходах. — Так, цілком можливо, що так воно і є. Гаразд, поки це несуттєво. Але ніхто не повинен знати про моє поранення.
Він кивнув.
— Як скажеш. Будемо говорити про це тільки в туалеті, попередньо спустивши воду.
— Від твоїх жартів, Рендом, ниють не тільки рани. Ось тобі задачка: як цей тип проник в мою кімнату?
— Вікна?
— Закриваються зсередини. І зараз закриті. На двері новий замок з секретом.
— Тоді все ясно. Можна лише тільки припускати, що цей хтось з нашої родини.
— Ну-ну, викладай.
— Хтось настільки злий на тебе, що зміг змусити себе заради цього пройти Лабіринт. Він спустився вниз, пройшов його, перенісся в твою кімнату і напав на тебе.
— Все було б дуже добре, але є один маленький недолік в твоїх міркуваннях. Всі ми розійшлися майже одночасно. Замах відбувся не вночі, а відразу ж після того, як я увійшов до кімнати. Ні в кого з нас не було часу спуститися в підземелля, не кажучи вже про те, щоб пройти Лабіринт. Вбивця чекав на мене. Тому, якщо це був хтось із нас, то він потрапив в спальню іншим шляхом.
— Значить, він просто відкрив твій замок з усіма його секретами.
— Цілком імовірно. Може, одному з нас відпочити, Наприклад, мені, — пожартував я. Ми пройшли майданчик і продовжували спускатися. — Відпочинемо на розі, щоб я зміг увійти в бібліотеку без твоєї допомоги, братику.
— Ну, звичайно.
Так ми і зробили. Я зібрався, з ніг до голови загорнувся в плащ, підійшов до дверей і постукав.
— Хвилинку.
Голос Жерара.
Кроки, що наближаються до дверей.
— Хто там?
— Корвін. Зі мною Рендом.
Я почув, як він запитав: «Рендом тобі теж потрібен?» І тиха відповідь: «Ні».
Двері відчинилися.
— Тільки ти, Корвін, — сказав Жерар.
Я кивнув у відповідь і він пішов назад. Я увійшов в бібліотеку.
— Зніми плащ, Корвін! — Наказав Жерар.
— Це зайве, — промовив Бранд. Я глянув у його бік і побачив, що він сидить у ліжку, спираючись на подушки, і посміхається.
— Вибач, але я не так довірливий, як Бранд. — Заперечив Жерар. — І не бажаю, щоб всі мої зусилля були марними. Давай заглянемо, чи немає у нього чого-небудь під плащем.
— Я ж сказав, це зайве, — повторив вперто Бранд. — Це не він штрикнув мене.
Жерар швидко повернувся до нього:
— Звідки ти знаєш?
— Все дуже просто, Жерар. Я знаю, хто це зробив, не будь віслюком. Якби я побоювався Корвіна, я не покликав би його сюди.
— Коли я притягнув тебе сюди, ти був без свідомості. Ти не міг знати, чия це робота.
— Ти впевнений?
— Ну… тоді чому ти не сказав мені?
— У мене є для цього достатньо серйозні підстави. А тепер я хочу поговорити з Корвіном наодинці.
Жерар опустив голову.
— Я все-таки сподіваюся, що ти не мариш, — буркнув він, підійшов до дверей і знову відкрив їх. — Я буду неподалік, — додав він і закрив за собою двері.
Я підійшов до Бранда. Він простягнув руку і стиснув мою в міцному потиску.
— Радий, що ти добрався додому, — промовив він.
— Взаємно, — зронив я і взяв крісло Жерара, докладаючи всіх зусиль, щоб не звалитися в нього.
— Як ти себе почуваєш? — Запитав я.
— З одного боку — препохабно. Але з іншого — краще, ніж будь-коли за останні роки. Все відносно.
— Як майже все на світі.
— Але не Амбер.
Я зітхнув:
— Ну, гаразд, не будемо заглиблюватися в подробиці. Що з тобою сталося, чорт візьми?!
Він напружено вдивлявся в мене, ніби щось шукав. Що? Напевно, те, що я знав. Точніше, те, чого я не знав. Негативні факти оцінювати важче, тому його мозок, напевно працював на повну потужність з того самого моменту, коли він прийшов до тями. Я знав Бранда і був упевнений в тому, що те, чого я не знаю, цікавить його набагато більше, ніж вже відоме мені. Добровільно він нічого не розповість. Тепер йому необхідно знати, яку кількість світла — як можна більш слабкого — слід пролити на події, щоб отримати бажане. Більше він жодного вата енергії витрачати не збирається. Такий його характер і, звичайно ж, йому щось потрібно. Якщо тільки… в останні роки я все наполегливіше намагався переконати себе, що люди справді змінюються, що час не просто підкреслює те, що вже є в людині, що те, що людина робить, бачить, думає, відчуває, іноді викликає в ній якісні зміни. Це дає хоч невелика втіху в часи, коли все інше летить під три чорти. Не кажучи вже про те, як це пожвавлює мою світську філософію. А Бранд, які б не були його мотиви, здається, врятував моє життя і пам'ять. Що ж, чудово! Я вирішив цього разу дотримуватися презумпції невинності, але не підставляти йому спину. Невелика поступка, відхід від простої психології вдач, яка зазвичай управляє дебютами наших ігор.