Очі її на мить розширилися.
— Я знаю про цей Дім, — відповіла вона, — але поняття не мала, що Мерлін в спорідненості з ним. Рада з вами познайомитися.
— Як я розумію, виникла якась проблема, Фі? — Запитав я.
— Так, — відповіла вона, глянувши на Мандора.
— Я дивуюся, — сказав він. — Для мене було великою честю зустрітися з вами, принцеса. Я бажав би, щоб ви жили трохи ближче до Грані.
Вона посміхнулася.
— Почекайте, — попросила вона, — це не пов'язано ні з якими державними таємницями. Ви проходили Логрус?
— Так.
— … І, як я розумію, ви зійшлися не для того, щоб побитися?
— Навряд чи, — відповів я.
— У такому разі, я буду рада дізнатися також і його погляд на проблему. Ви готові з'явитися до мене, Мандор?
Він знову вклонився і я подумав, що він трішки переграє.
— Куди завгодно, пані, — відповів він.
— Тоді йдіть, — запропонувала вона і простягнула ліву руку. Я схопився за неї, а Мандор простягнув руку і торкнувся її зап'ястя. Ми зробили крок вперед.
Опинилися ми на кам'янистій рівнині, було вітряно і трохи холоднувато. Звідкись здалеку доносився приглушений рев, як від мотора з глушником.
— Ти останнім часом зв'язувалася з кимось із Амбера? — Запитав я її.
— Ні, — відрізала вона.
— Твій від'їзд був дещо раптовим.
— На те були причини.
— Ти дізналася щось про Люка?
— Ти тепер знаєш, хто він такий? А інші?
— Я повідомив Ренді, — відповів я. — І Флорі.
— Значить, знають усі, — зробила висновок вона.
— Я відбула в поспіху і захопила з собою Блейза, тому що наступними в списку Люка повинні йти ми. Зрештою, я намагалася вбити його батька і це мені майже вдалося. Ми з Блейзом були Бранду найближчими родичами, а повернули проти нього.
Вона звернула проникливий погляд в бік Мандора і той посміхнувся.
— Як я розумію, — повідомив він її, — прямо зараз Люк п'є пиво з Котом, Додо, Гусеницею і Білим Кроликом. Також я розумію, що раз його матір знаходиться в полоні у Амбері, то проти вас він безсилий.
Вона знову подивилася на мене.
— Ти й справді не сидів без діла, — зауважила вона.
— Намагаюся…
— … Так що вам, ймовірно, можна повернутися без побоювання, — продовжив Мандор.
Вона посміхнулася йому, а потім знову глянула на мене.
— Твій брат, виявляється, добре інформований, — зауважила вона.
— Він теж член родини, — сказав я. — І ми все життя маємо звичку наглядати один за одним.
— Все його життя, чи твоє? — Уточнила вона.
— Моє, — відповів я. — Він дійсно старший за мене.
— Що таке плюс мінус кілька століть? — Відмахнувся Мандор.
— Здається, я відчула певну зрілість духу, — зауважила, немов між іншим, Фіона. — І тому маю намір довірити вам більше, ніж збиралася.
— Це з вашого боку цілком розумно, — відповів він, — і я ціную такий прояв довіри…
— … Але воліли б, щоб я не перебирала з цим?
— Точно.
— Я не маю наміру випробовувати вашу лояльність до батьківщини і трону, — заспокоїла вона його, — при такому короткому знайомстві. Це відноситься до Амбера і до Хаосу, і я не бачу в цьому ділі ніякого конфлікту.
— Я не сумніваюся у вашій обачності. Я лише хотів зробити ясною свою позицію.
Вона знову повернулася до мене.
— Мерлін, — оголосила вона, — думаю, ти мені збрехав.
Я зловив себе на тому, що хмурю чоло, намагаючись пригадати випадок, коли я міг ввести її в оману, і похитав головою.
— Якщо я і збрехав, — сказав я, — то не пам'ятаю цього.
— Це сталося кілька років тому, — пояснила вона, — коли я просила тебе спробувати пройти Лабіринт твого батька.
— О… — Сказав я і відчув, що червонію і хочу знати, чи помітно це при тутешньому дивному освітленні.
— Ти скористався тим, що я розповіла тобі про опір Лабіринту, — продовжувала вона, — і прикинувся, що він не дає тобі ступити на нього. Але ж не було ніяких видимих ознак опору, на зразок тих, що виникли, коли на нього спробувала ступити я.
Вона подивилася на мене, ніби чекаючи підтвердження.
— І? — Не витримав я…
— … І, — продовжувала вона, — тепер це стало ще важливіше, ніж тоді, і я повинна знати, чи мухлював ти в той день.
— Так, — зізнався я.
— Чому?
— Якби я ступив на нього, — пояснив я, — мені б довелося його пройти, хочу я цього чи ні. Хто знає, куди він міг завести і що могло за цим послідувати? У мене майже закінчилися канікули і я поспішав повернутися в університет. У мене не було часу на те, що могло б послідувати за проходженням Лабіринту. А сказати тобі, що виникли утруднення, здалося мені дуже витонченим способом позбутися поставленого завдання.