— О, так. Поки… Звичайно, я ще мало бачила…
Я кивнув і ми трохи віддалилися один від одного.
— Ми з вами десь раніше зустрічалися? — Запитав я.
— Не думаю, — засумнівалася вона. — Я не так вже багато подорожувала, а ви, по-моєму, не бували в наших краях. Чи не так?
— Так, хоча з недавнього часу вони викликали у мене цікавість.
— Я, однак, дещо знаю про вас, — продовжувала вона. — Просто з загальних пліток. Я знаю, що ви з Двору Хаосу, і знаю, що ви навчалися в коледжі в тому Відображенні, які ви, амберіти, здається, дуже часто відвідуєте. Я багато разів думала, на що схожий той світ.
Я заковтнув приманку і почав розповідати їй про коледж і про свою роботу, про те, які місця відвідав і що любив робити. Поки я розповідав, ми підібралися до дивана в протилежному кінці кімнати і розташувалися зручніше. Оркуз, Найда, Льювілла і Віала, здається, не помітили нашого усамітнення, і якщо вже мені потрібно було знаходитися тут, то я знаходив більш приємним розмовляти з Корал, ніж слухати їх. Не бажаючи розповідати один, я попросив її розповісти про себе. Вона повідомила мені про своє дитинство, проведене в Бегма та її околицях, про свою любов до заміських прогулянок — на конях та човнах по річках і озерах; про прочитані нею книги і досить невинні аматорські заняття магією. Вона якраз збиралася перейти до опису деяких цікавих обрядів, які проводять тамтешні селяни для забезпечення родючості грунту, як увійшла служниця і, наблизившись до Віаль, щось повідомила їй. За дверима виднілися й інші слуги. Віаль потім сказала щось Оркузу і Найді, ті кивнули і рушили до дверей. Льювілла відокремилася від них і попрямувала в наш бік.
— Корал, — сказала вона. — Ваші покої готові. Один із слуг покаже вам, де вони. Напевно, ви хотіли б перекусити і відпочити після подорожі.
Ми встали.
— Я, взагалі-то, не втомилася, — сказала вона, дивлячись швидше на мене, ніж на Льювіллу, і в куточках її рота причаївся натяк на посмішку.
Якого біса?! Я раптом зрозумів, що мені дуже приємне її товариство, і тому сказав:
— Якщо ви не відмовитеся переодягнутися у що-небудь простіше, я буду радий показати вам місто. Або палац…
Натяк в куточках рота перетворився на справжню посмішку, на яку варто було подивитися.
— Тоді ми зустрінемося з вами тут через півгодини, — закінчив я після того, як вона сказала:
— Я хотіла б все це оглянути.
Я вивів її і провів до початку парадних сходів. Так як на мені все ще були червона фланелева сорочка і джинси, я подумав, чи не слід мені переодягтися в що-небудь більш відповідне місцевій моді. А, чорт з ним! — Вирішив я потім. Ми ж зібралися просто прогулятися. Тому до свого наряду я додав перев'язь, зброю, плащ і найкращі свої чоботи. Можна було б, однак, ще підрівняти бороду, так як залишалося небагато часу. А може, навести манікюр…
— Гей, Мерлін… — Льювілла поклала руку на мій лікоть і повела в найближчу нішу. Я дозволив затягнути себе туди.
— Так? — Поцікавився я потім. — Що таке?
— Гм… — Зам'ялася вона. — Вона досить миленька, чи не правда?
— Думаю, ти права, — погодився я.
— Вона запаморочила тобі голову?
— Ну і ну, Льювілла! Не знаю. Я ж тільки-тільки познайомився з цією дамою.
— … І вже призначив їй побачення.
— Кинь! Сьогодні я заслуговую поблажливості. Я із задоволенням перекинувся з нею парою слів і хотів показати пам'ятки. Думаю, ми непогано проведемо час. Що в цьому поганого?
— Нічого, — відповіла вона, — поки ти не втратиш із виду перспективи.
— Про яку перспективу ти говориш?
— Мені здається досить цікавим, — сказала вона, — що Оркуз привіз з собою двох симпатичних дочок.
— Найда дійсно секретарка, — заперечив я невідомо на що. — А Корал давно хотіла побачити Амбер.
— Угу, а для Бегми було б дуже непогано, якби одна з них чисто випадково заарканила члена нашої сім'ї.
— Льювілла, ти занадто підозріла, — сказав я.
— Це відбувається з кожним, хто прожив достатньо часу.
— А я й сам збираюся жити довго і, сподіваюся, це не змусить мене шукати корисливий мотив у кожному людському вчинку.
— Звичайно, звичайно. Забудь, що я тобі сказала, — посміхнулася вона, знаючи, що я не забуду. — Бажаю вам добре провести час.
Я ввічливо рикнув і попрямував до себе в кімнату.
4
Отже, в розпал всіляких небезпек, інтриг і таємниць я вирішив влаштувати собі канікули і прогулятися по місту з гарненькою леді. З усіх виборів, які я міг зробити, цей, безумовно, був самим привабливим. Хто б не був той ворог, з якою б силою я не стикався, на деякий час я залишав ініціативу йому. Я не відчував ніякого бажання полювати на Юрта, вступати в двобій з Маскою або слідувати всюди за Люком, поки він не оговтається і не повідомить мені, чи хоче він, як і раніше, добути скальпи нашої родини, чи ні. Далт був не моєю проблемою. Вінта зникла. Колесо-Привид притихло, а справа з батьківським Лабіринтом могло почекати, поки я не звільнюся. Сяяло сонце і дув м'який вітер, хоча в цьому сезоні погода мінлива. Просто шкода було витрачати хороший останній день на щось менше, ніж задоволення. Я насвистував, наводячи марафет, а потім попрямував до сходів, щоб з'явитися до призначеного часу першим.