Ми оглянули вулиці ремісників і зайшли освіжитися в кафе на тротуарі, поглядаючи одночасно, як повз вікна слідують пішоходи та вершники. Я якраз повернувся, щоб розповісти їй анекдот про вершника, коли відчув початок козирного контакту. Я кілька секунд почекав посилення цього відчуття, але ніякої ясності щодо того, хто викликає, так і не виникло. Потім долоня Корал лягла мені на руку.
— Що трапилося? — Запитала вона.
Я подумки простягнув руку, намагаючись допомогти вступити в контакт, але коли я це зробив, той, інший, здавалося, відступив. Хоча становище не було схоже на приховане підглядання, як це робив Маска, коли я знаходився в домі Флори в Сан-Франциско; можливо, просто намагалася вийти на зв'язок знайома людина, і їй важко зосередити увагу? Можливо, він поранений? Або…
— Люк! — Покликав я — Це ти?
Але відповіді не прийшло і відчуття почало танути. І, нарешті, пропало зовсім.
— З вами все гаразд? — Запитала Корал.
— Так, це дрібниці, — відповів я. — Як я думаю, хтось намагався зв'язатися зі мною, а потім передумав.
— Зв'язатися? Ви маєте на увазі застосовувані вами Карти?
— Так.
— Але ви сказали «Люк»… — Задумливо промовила вона. — У вашій родині немає ніякої людини по імені…
— Ви могли знати його як Рінальдо, принца Кашера, — пояснив я.
— Рінні? — Засміялася вона. — Зрозуміло, я знаю його. Хоча він не любить, щоб ми називали його Рінні…
— Ви дійсно знаєте його? Я маю на увазі особисто?
— Так, — підтвердила вона, — хоча з тих пір минуло чимало часу. Кашер знаходиться дуже близько від Бегми. Іноді ми підтримували хороші відносини, а іноді не настільки хороші. Самі знаєте, як це буває. Політика. Коли я була маленькою, у нас траплялися досить довгі періоди мало не дружби. Обидві сторони часто здійснювали офіційні візити. І нас, дітей, не раз залишали разом.
— Яким він був у ті дні?
— О, рослим сором'язливим рудим хлопчиськом. Дуже любив пустити пил в очі — показати, який він сильний, який спритний. Пам'ятаю, як одного разу він розлютився на мене, коли я перемогла його в бігу.
— Ви перемогли Люка в бігу?
— Так, я дуже добре бігаю.
— Ну раз так, тоді так.
— Він кілька разів брав нас з Найдою покататися на яхті і на довгі прогулянки верхи. А де він тепер?
— П'є з Чеширським Котом.
— Що?
— Це довга історія.
— Мені хотілося б почути її. Я турбуюся про нього з тих пір, як трапився переворот.
— М-м… — Я швидко подумав, як відредагувати цю історію, щоб не видати дочці прем'єр-міністра Бегми ніяких державних таємниць на зразок спорідненості Люка з Будинком Амбера… І тому почав так:
— Я знав його досить довгий час. Нещодавно він накликав на себе гнів одного чаклуна і той одурманив його наркотиком і подбав про те, щоби засунути його в один оригінальний бар…
Потім я розповідав ще довго, частково через те, що довелося коротенько викласти зміст роману Льюїса Керрола. А також пообіцяв їй позичити одне видання «Аліси» з бібліотеки Амбера. Коли я, нарешті, закінчив, вона засміялася.
— Чому ви не привезли його сюди? — Запитала вона потім.
Ай-яй-яй! Я не міг пояснити їй, що поки він не оговтається, його здатність переміщатися у Відображеннях не буде функціонувати. Тому я пояснив їй так:
— Це частина заклинання, вона діє на його власні чаклунські здатності. Його не можна відвезти, поки не скінчиться дію наркотика.
— Цікаво, — зауважила вона. — Чи справді Люк сам чаклун?
— Е… так, — промимрив я.
— А як він отримав такі здібності? Коли я його знала, він не показував жодних ознак володіння ними.
— Чаклуни набувають свого вміння різними способами, — пояснив я. — Але ви і так це знаєте. — І раптом збагнув, що вона набагато розумніша, ніж показував цей її усміхнений безневинний вираз обличчя. У мене виникло сильне відчуття, що вона намагається спрямувати розмову до того, що Люк користується магією Лабіринту, що, звичайно ж, скаже їй чимало цікавого про його походження. — І його мати Ясра сама непогана чаклунка.
— Справді? Ніколи цього не знала!
Прокляття! І те не так, і це не сяк.
— Вона теж десь навчилася цього.
— А як щодо його батька?
— Загалом, я не можу сказати, — відповів я.
— Ви коли-небудь зустрічалися з ним?
— Тільки мимохідь.
Якщо вона мала хоч найменше уявлення про правду, то через мою брехню питання це могло здатися їй дійсно важливим. Тому я зробив єдине, що зміг придумати. За столиком за її спиною ніхто не сидів, а позаду столика нічого не було, окрім стіни. Я витратив одне зі своїх заклинань, зробивши непомітний жест і прошепотів єдине слово.