— Мені подобається цей заклад, — вирішила вона. — Воно якесь… Інакше…
— Е… так, — погодився я, глянувши на двох в дупель п'яних — одного біля дверей закладу, а іншого в глибині. І на трьох типів з бігаючими оченятами, які тихо розмовляли в кутку. На підлозі було декілька розбитих пляшок і підозрілого виду плям, а на протилежній стіні висіло кілька не надто витончених творів мистецтва на любовну тему. — Готують тут дуже добре, — додав я.
— Ніколи не бувала в подібному ресторані, — продовжувала вона, спостерігаючи за чорною кішкою, яка викотилася з підсобного приміщення і боролася з щуром.
— У ресторанів є свої завсідники, — пояснив я. — Але серед розбірливих гурманів цей — секрет, який строго охороняється.
Я продовжував розповідь, уплітаючи обід навіть активніше, ніж в минулий пам'ятний раз. Коли трохи пізніше відкрилася вхідні двері, впустивши кульгавого коротуна з брудним бинтом на голові, я помітив, що денне світло починає згасати. Так як я вже закінчив розповідь, то даний час дня здався мені підходящим для відбуття.
Я так прямо і сказав, але вона накрила мені руку долонею.
— Тепер ви знаєте, що я не та ваша істота, — сказала вона. — Але якщо вам потрібна якась допомога, яку я можу надати, то розраховуйте на мене.
Ми вибралися із закутків Смерті без усяких пригод і пішли по Портової Дорозі до Лози. Коли ми стали підніматися, сонце вже сідало і бруківка мостової демонструвала різноманітну гаму тонів і кольорів каменю. Вуличний рух не відрізнявся активністю. У повітрі пливли запахи кухні. На вулиці шурхотіло листя. Високо над головою катався, осідлавши повітряні потоки, маленький жовтий дракон. У височині, на півночі, за палацом, рябіла райдужна завіса. Я продовжував мовчати, чекаючи від Корал нових питань. Але так і не дочекався. На її місці, якби я вислухав розповідь, подібну моїй, то у мене, здається, знайшлося б багато питань, якщо тільки розповідь абсолютно не придушила би мене чи була би зрозуміла до кінця.
— Коли ми повернемося до палацу?… — Промовила вона.
— Так?..
— Ви ж відведете мене подивитися Лабіринт, чи не так?
Я розсміявся.
— Відразу ж? Як тільки переступимо поріг? — Поцікавився я.
— Так.
— Добре, — погодився я.
Потім її думки пішли по іншому руслу.
— Ваша розповідь змінює моє уявлення про світ, — сказала вона. — Я б не взяла на себе сміливість радити вам…
— Але… — Продовжив за неї я.
— … Здається, що Замок Чотирьох Світів містить всі потрібні вам відповіді. Коли ви дізнаєтеся, що там відбувається, все інше стане на місце. Але мені незрозуміло, чому ви просто не можете намалювати Карту і не козирнути в нього?
— Хороше питання. У дворі Хаосу є місця, куди ніхто не може козирнути, тому що вони постійно змінюються і їх не можна зобразити перманентними засобами. Те ж саме відноситься до місця, де я розташував Колесо-Привид. Місцевість навколо Замку досить мінлива, правда, я не переконаний, що причина неможливості козирнути в цьому. Це місце — зосередження потужної сили і, думаю, хтось зумів повернути якусь частину цієї сили на створення екрануючих чар. Хороший маг, можливо, і зумів би пройти крізь них по Карті, але у мене таке відчуття, що дотик потрібної для цього сили, ймовірно, підніме тривогу і знищить всякий елемент раптовості.
— А на що взагалі схоже це місце?
— Ну… — Почав було я. — Ось, — я вийняв з кишені сорочки записник і фломастер і швидко накидав його. — Бачите, ось це район вулканічної діяльності. — Я надряпав кілька димів і гейзерів. — А з цього боку льодовиковий період, — нові штрихи. — Ось тут океан, а тут гори…
— Тоді, схоже, вам найкраще поставити на нове застосування Лабіринту, — промовила вона, вивчаючи малюнок і хитаючи головою.
— Так.
— Ви думаєте, що скоро застосуєте цю можливість?
— Можливо.
— Як ви нападете на них?
— Я все ще працюю над цим.
— Якщо я можу вам допомогти в чомусь, то врахуйте, я не відмовляюся від своїх пропозицій.
— Спасибі, — подякував я. — Але ні.
— Без всяких обговорень?
— Так.
— Якщо ви передумаєте…
— Не передумаю..
— … То дайте мені знати.
Ми дісталися до Площі і пішли по ній. Вітер дув більш сильно, і моєї щоки торкнулося щось холодне. Потім знову…
— Сніг, — оголосила Корал, якраз коли я збагнув, що навколо кружляють невеликі сніжинки. Падаючи на землю, вони одразу зникали.
— Якби ваша делегація прибула в намічений час, — зауважив я, — ви б, можливо, і не вирушили на цю прогулянку.
— Іноді мені щастить, — відгукнулася вона.