— У яку… сторону? — Запитала Корал.
— О, ходімо, — спохватився я, взявши її за руку і повернувши направо.
Коли ми йшли, я розраховував почути відлуння, але не почув. Періодично піднімав ліхтар. Темрява трохи відступала, але в полі зору не з'являлося нічого, крім кола світла на кам'яній підлозі.
Корал стала уповільнювати кроки і я відчув напругу її руки, коли вона стала відставати. Однак я вів її далі і вона продовжувала рухатися.
Нарешті, коли я таки почув відлуння кроків, то вирішив підбадьорити її.
— Тепер уже повинно бути недалеко.
— Добре, — відповіла вона, але не прискорила крок.
І ось в полі зору з'явилася сіра стіна печери, а вдалечині розташовувався шуканий темний отвір входу в тунель. Я попрямував до нього. Коли ми, нарешті, увійшли в нього, вона здригнулася.
— Якби я знав, що це так сильно подіє на вас, — почав було я.
— Та зі мною взагалі все гаразд, — відповіла вона. — І я хочу таки побачити його. Просто не уявляла, що потрапити туди буде так… немов…
— Найстрашніше вже позаду. Тепер уже скоро, — підбадьорив я її.
Ми досить швидко дісталися до першого бічного ходу, ведучого наліво, і пішли далі. Незабаром після нього йшов наступний. Я уповільнив кроки і повів ліхтарем в його бік.
— Хто знає, — зауважив я, — можливо, він веде якимось дивним шляхом до самого берега.
— Я б воліла не перевіряти це.
Ми рухалися ще деякий час, перш ніж минули третє відгалуження. Я швидко зазирнув у нього. Трохи далі по ходу блиснули прожилки якогось яскравого мінералу.
Я пришвидшив крок, і вона не відставала. Кроки тепер голосно відлунювали в тунелі. Ми проминули четверте відгалуження. П'яте… Здається, невідомо звідки я почув слабкі звуки музики.
Коли ми наблизилися до шостого відгалуження, вона запитально глянула на мене, але я просто продовжував йти. Нам був потрібен сьомий прохід, і коли ми, нарешті, підійшли до нього, я завернув, зробив кілька кроків, зупинився і підняв ліхтар. Ми стояли перед масивними, окутими металом дверима.
Я зняв з гака на стіні ключ і вставив його в замок, повернув, вийняв і знову повісив на місце. А потім навалився на двері плечем і з силою штовхнув її. Послідувала довга мить опору, а потім повільний рух, супроводжуваний скрипом тугих петель.
Фракір стиснув мені зап'ястя, але я продовжував штовхати, поки двері не відкрилася навстіж. Потім я ступив убік, пропустивши Корал вперед і притримуючи двері.
Вона пройшла повз мене, зробила кілька кроків у цю дивну камеру і зупинилася. Я відійшов від дверей, давши їм закритися, а потім підійшов до своєї супутниці.
— Так ось він, значить, який, — вимовила вона.
Приблизно еліптичної форми, складно закрученої овальної форми абрис Лабіринту палав на підлозі блакитно-білим світлом. Я відставив ліхтар в сторону. У ліхтареві, взагалі-то, зараз не було необхідності, оскільки Лабіринт давав достатньо світла. Я погладив Фракіра, заспокоюючи його. На протилежній стороні величезного малюнка піднявся сніп іскор, швидко згас і з'явився знову — ближче до нас. Камера здавалася наповненою якоюсь пульсацією, яку ніколи раніше свідомо я не помічав. Покоряючись імпульсу, а також з метою задовольнити давню цікавість, я викликав Знак Логруса.
Це було помилкою.
Як тільки переді мною спалахнув образ Логруса, по всій довжині Лабіринту відразу ж злетіли іскри, а звідкись пролунало виття на високій ноті, схоже на звук сирени. Фракір просто сказився, у вухах виникло таке відчуття, ніби в них вбили бурульки, а від лютого змієподібного вигинання Знака стало боляче очам. Я в ту ж мить вигнав Логрус і метушня стала стихати.
— Що? — Запитала вона, — що це було таке?
Я спробував посміхнутися, але мені це не зовсім вдалося.
— Невеликий експеримент, який я весь час хотів провести, — повідомив я.
— Ви навчилися чогось завдяки йому?
— Можливо, — відповів я. — Не робити більше цього.
— Вибачте.
Вона наблизилася до краю Лабіринту, який знову заспокоївся.
— Жах, — сказала вона, — немов світло уві сні. Але він чудовий. І ви всі повинні його пройти, щоб розбудити свою спадщину?